Жанр: попрок, альтернативний рок | Дата релізу: 29.11.2024 |
|---|---|
Авторка — Дарина Рой | Оцінка: ⭐️⭐️⭐️ ½ |
Слухати: https://bfan.link/vivorit
100 % у плейлист: «Завтра не існує», «Літо 19», «Я знаю»
Черкаський альт рок-гурт «Відчай», що існує з 2019 року, відомий своїми депресивно-тривожними текстами та характерним звучанням. Ці теми проходять крізь усю дискографію колективу, починаючи з дебютного синглу «Залишіться живі».
Одразу після нього «Відчай» випустили альбом «УППА», який вирізнявся експериментами з поппанком, що контрастували зі звичною стилістикою гурту.
Прямим продовженням концептуального «УППА» став альбом «Виворіт», який ми сьогодні розглядаємо. Він розповідає про подорож ліричного героя до потойбічного світу після смерті — саме так завершувався попередній альбом.
«Моя головна мета – ділитися емоціями, що близькі кожному. І «Виворіт» – це альбом, який має не лише слухатися, а й відчуватися», – зазначає «Відчай» у пресрелізі.
Тож сідаємо в човен, як у Харона, і вирушаємо до потойбіччя — своєрідного вивороту нашого звичного світу.
«Виворіт (Інтро)»
Хоча однойменне з альбомом інтро не є повноцінним треком, воно чудово налаштовує на атмосферу мороку. За словами гурту, у «Вивороті» герой аналізує останні хвилини свого життя, прощаючись із близькими, рідною кімнатою і навіть новим килимом. Придихання та трагічний інструментал, що підкреслюється останніми нотами на піаніно, одягають слухача в шкуру людини, що помирає.
«Завтра не існує»
Кількаразово повторена фраза «He does not exist» у першій композиції доволі однозначно дає зрозуміти, що ліричний герой таки помер. Проте далі за текстом цілком реальні, живі страждання. Як мінімум рядок:
«Люди згасають,
А я лиш наступний»
абсолютно ламає концепцію смерті. Чому? Нащо? Невідомо.
Основна частина «Завтра не існує» у вокальному плані для мене слабка. Якийсь пафосний спів "у ніс" виглядає недоречним. А от приспів — те, що треба. Брудний інструментал із риком і динамічніший вокал звучать добре.
Куплет Alice Change, що тут на фіті, хочеться виділити окремо. Її чи то реп, чи то речитатив додав агресії та уїдливості. Ще й під нього програш у стилі «By the Way» Red Hot Chili Peppers, тільки набагато швидший. Мене аж на сльозу пробило.
І те, як далі Alice Change трохи хрипить, зриваючись на крик, — окремий вид мистецтва. Вона ідеально злилася з вокалом Євгенія, створивши окремий вимір самобутнього звучання. Коротше, друга частина треку абсолютно затьмарює першу.
«Час»
«Час» починається оманливо акустично. Алітерація «Відчай» використана класно, бо текст вийшов шиплячим, а тому вкрай тривожним. Інструментал теж емоційно натягнутий — це той тип музики, яку страшнувато слухати.
Проте чогось композиції явно не вистачає. Наче й різноманітність є, і загалом «Час» не назвеш скупим на емоції. Однак він нуднувато тягнеться, ніби не може втримати увагу під час прослуховування.
«Безлика істота»
На треку «Безлика істота» Відчай нарешті згадав про концепцію смерті. Наприклад, у тексті можна знайти рядки:
«Люди, що в пітьмі,
Чому вбиваєте мене?»
Але загалом він знову про несправедливість світу, висміювання гедонізму та страждання.
Інструментал поламаний між настроями й темпами: інтро — розмірене, але темне, — дуже різко переходить у динамічний приспів, який змінюється приглушеним вокалом, потім жвавою основною частиною... Надто багато намішано. Не відчувається цілісність. Немов печворк у вигляді музики.
«Поверх» і «Люди»
Трек «Поверх» виходив ще до релізу «Виворіт», тому я була з ним знайома раніше. Загалом він мені сподобався, якби не приспів.
Накладений на вокал ефект звучить дивно. На лайв-записах, які можна знайти, зокрема в TikTok, його немає. Повірте, тоді «Поверх» сприймається в рази краще. Інструментал простий — повільні рифи й барабанні партії.
А ось куплет львів'янки Безвихідь надає треку містичних ноток. Її творчість у принципі характеризується таким вайбом. Особливої барвистості він набуває, коли її беки суміщаються з гітарним соло в кінці — поєднання виходить патетичне й кульмінаційне.
З «Люди» історія аналогічна — його оприлюднили за кілька місяців до альбому. Інтро нагадує типові інструменталки Lil Реер'а, проте далі це враження губиться. Приспів і основна частина відчайдушні, депресивні.
Трек створювався разом із Миколою Шинкарчуком, автором реп-проєкту beshket. Реп-вставки я не дуже люблю, проте вони об'єктивно інтегровані грамотно.
«Літо 19» і «Вітер змін»
До «Літо 19» доклав руку знайомий усім поціновувачам українського постпанку BaWN. Напевно, через це композиція не схожа на інші з «Вивороту». Вона по-світлому (по-постпанківському) печальна. Теплі гітарні програші, м'який бас і синтезовані переливи створюють чарівну атмосферу ностальгії.
«Літо 19» про спогади (назва цілком виправдана) за минулим, у яке ніколи не повернутися.
І Відчай тут не кричить про свій біль, а лише тихо сумує — без ненависті, без агресії. І таким він мені подобається більше.
Тенденція до м'якішого суму є й у треку «Вітер змін» — рефлексивному, просвіті у царстві мороку альбому.
«Палають»
У «Палають» на фітах той, кого найменше очікуєш у такому альбомі, — DISTRESS. Виконавець працює в різних жанрах, зокрема хіп-хоп, ню-джаз і R&B.
Його партія — чистий вікендівський ретровейв, а вокал із тюном гіперпопу. Ядрена суміш, але мені зайшло.
А Відчай... Він просто Відчай. Що в «Люди», що тут — стабільно плюс-мінус однаковий, якщо не одноманітний. Але у нього є власний, дуже впізнаваний стиль. А це важливо для тих меломанів, які знайомитимуться вперше з його творчістю. Його дещо передбачувана монотонність, якби і є частина його власного стилю.
«Я знаю»
Трек «Я знаю» підбиває підсумки. Тут передано прийняття майбутнього. Рядки:
«Я знаю, що буде далі...
Але чому ж не легше мені?»
пробирають аж до душі. Інструментал приправлений кислинкою піаніно й м'якшими програшами. Вокал щирий, без натягнутого пафосу. Басовий бридж потішив, як і синтезований звук (починається на першій хвилині двадцять шостій секунді й до самого кінця створює об'єм, наче ехо), від якого аж дрижаки покотилися.
«Порт (Аутро)»
За словами Відчай, «Порт» — метафора нового початку. Аутро життєствердне, попри трагічне звучання. Немов переродження після життя, сповненого болю й помилок. «Порт» у кінематографічній формі передає стан невагомості, ніби справжнього маневрування між світом живих і мертвих.
Альбом «Виворіт» презентувався як концептуальний. Частково концепція прослідковується, частково — забувається самим гуртом. Наприклад, в одному треку ліричний герой помирає, а в іншому вже розповідає, як йому складно жити.
Але давайте сьогодні не будемо надто строгими та спишемо "сюжетні дірки" на метафоричність або (для таких душних, як я) передсмертні галюцинації, через які герой не усвідомлює свою смерть.
Чисто за звучанням альбом якісний. Радує залучення до створення релізу чималої кількості українських виконавців, навіть таких неочікуваних у плані жанру, як DISTRESS.
Деякі композиції неймовірно схожі між собою, наче під копірку.
Проте є такі, що одразу зачепили: «Виворіт», «Завтра не існує», «Літо 19», «Я знаю», «Порт».
Якщо у «Завтра не існує» «Відчаю» не вдалося повністю уникнути одноманітності, але зберігаючи при цьому хоча б власну манеру, то в інших вищезазначених треках він спробував себе в нових напрямках — і доволі успішно.
