Як і обіцяла – нарешті огляд на «ЛЕГЕНДИ ТА ЛАТЕ» Тревіса Болдрі
⭐️ 6,5/10
‼️ ОБЕРЕЖНО, СПОЙЛЕРИ ‼️
Все рев'ю величеньке, але ви швидко звикнете – у рубриці #гуд_читає немає місця для коротких оглядів!
Не зрозумійте мене неправильно – книжка в цілому мені сподобалася навіть попри те, що фентезі, як ви знаєте, я не дуже люблю (читати як не люблю). Але огляд – це завжди про суб'єктивне. Не сприймайте його як істину. І ніколи не грунтуйте свою думку про щось на базі чиєїсь.
Тож, я відкрита до дискусії в коментарях ✨
Огляд
Давайте цього разу побудуємо огляд за принципом "один плюс, один мінус". Що ж, поїхали:
❌ Перший і найвагоміший мінус: книгу рекламують не тій аудиторії. Це історія для учнів середньої школи. Можливо, старшої, але точно не для такої філологічної цьотки, як я. Для мене це було не затишно – це було нудно. А ви знаєте, я ще та душнила.
✅ Атмосфера кав'ярні. Вже всі, кому не лінь, про це сказали, і я скажу – атмосфера закладу та робочих буднів в книзі прописана круто. Знімаю капелюха. І хоча спочатку я горіла праведним вогнем від того, як описаний процес level up-у кав'ярні (я не просто так вжила ігровий термін, тому що це буквально так і було: левел ап – новий смаколик, ще левел ап – новий напій, потім левел ап – ставимо холодильник), чим довше я читала книгу, тим більше я почала бачити в цьому деякий шарм. У купі з добре прописаною атмосферою за цим було цікаво спостерігати.
❌ А от атмосфери міста (і в цілому локацій міста) мені протягом книги не вистачало. Так, це історія про кав'ярню, але я, як людина, що не знайома із сетінгом (та із рольових систем обере що завгодно, окрім DnD), хотіла би дізнатися трішки більше не лише про лей-лінії, а і про звичайні теперішні будні міста. Чому мерія ніяк не реагує на безчинства Мадригал? Чому в місті ніби і є, а ніби і нема сегрегації та расизму? Ніби автор хотів щось про це сказати, але в останній момент вирішив стерти таку важку тему для такої легкої книги, але стер не все, і вийшло якось дуже обірвано. Загалом, складалося враження, що кав'ярня існує окремо від міста.
✅ Любовна лінія. Вона сапфічна, це вже саме по собі плюс, але окрім цього вона дуже мило і ненав'язливо вплетена в сюжет. Хоч і поверхнево, але мені сподобалося.
❌ Це майже 300-сторінкова книга. Значна її частина існує, щоб просто існувати. Текст читався ніби чорновик на NaNoWriMo, і, насправді, я не здивуюся, якщо так воно і є. Все виглядає ок, персонажі не зовсім вже аж прям картонні, але все одно складається враження, що єдиною причиною, чому у книзі 278 сторінок (не рахуючи інтерв'ю з автором, так-так, хто не читав, в кінці воно є), а не 100, було те, що комусь потрібно було ті слова написати. Надрукувати авторський текст, не більше, не менше. І було взагалі неважливо, які це слова. Неважливо, чи потрібні були взагалі ці сцени, чи вони щось несуть в історію, чи розкривають якось персонажа, чи сетінг. Важливо, щоб ці слова просто були на сторінці. Кожен конфлікт, який з'являється, долається ледь не за кліком мишки.
✅ Стиль оповіді в "Легендах" багато хто (і я) називає "slice of life", і він мій улюблений. Він зображує буденність героїв і для "Легенд" він підійшов як влитий. Він не претензійний, його задача – показати внутрішній світ та внутрішні зміни героїв, коли навколо, здебільшого, нічого не змінюється і не відбувається. Тож це грало на руку авторові, щоб мати змогу розкрити героїв.
❌ Кожен персонаж (окрім буквально двох на всю книгу) неймовірно добрий, розважливий і обов'язково мега-мегамилий. І я розумію, для чого це. І я розумію – буквально як автор автора – чому він зробив саме так. Але легкість і невимушеність книги через такий сильний перекос із її плюса для мене перетворилася в мінус. Тому що, якщо в книзі нічого не відбувається (а це особливість оповіді), то вона повинна купляти персонажами. Але вона не купляє. Я за місяць, поки писала це рев'ю, вже просто забула, хто герої книги. Навіть головну героїню згадала ледь-ледь. Але чому я її згадала і пам'ятаю досі – у наступному плюсі, тому що він, напевне, найголовніший у всіх "Легендах":
✅ Якби один рев'ювер на GoodReads не звернув на це увагу, я би і не знала, як правильно охарактеризувати те, що я відчувала під час прочитання. Тому зацитую: "Legends дуже серйозно замислюються над тим, що означає переосмислювати своє життя та йти на незнайомий ризик". І це, напевне, найбільший плюс книги – це історія про те, як важко змінювати свої звички, але що це можливо, якщо дуже захотіти. Головна героїня все своє життя вирішувала проблеми мечем і сокирою, це було її стилем життя, вона заробляла цим на хліб, але попри всі негаразди пересилила себе і жодного разу не хапалася за зброю в конфліктних ситуаціях. Бо розуміла, що зробивши це один раз, вона зробить ще раз.
Висновки
Я розумію, чому ця книга подобається людям. Ми живемо в жахливі, темні часи, і читати такі книги може бути полегшенням та можливістю втекти в наперед відомий, спокійний сценарій, де кожен момент сюжету прогадується наперед, і ви ніколи не хвилюєтеся про будь-якого персонажа. Це, мабуть, більше лікувальна книга, книга-відпочинок.
Але я хочу більше, навіть якщо мова йде про приторні вафельно-цукрово-пудряні романи. Я хочу глибоких персонажів, навіть якщо вони будуть глибокими на 15 сторінках, а не на 500-та.
