Сергій Сингаївський
“Дорога на Асмару“
Це книжка, яку я прочитав вже після початку повномасштабної війни. Це книга, яку я мав прочитати років за п’ятнадцять до того. А може і за двадцять, бо це важлива книга. Це дуже справжня і дуже болісна рефлексія деяких історичних процесів. Одна з найкращих книжок про те, як воно було, бути українцем в СРСР. Але тут немає шароварщини, пропагандистських штампів і всякої такої плакатщини, що ми до неї звикли і що вона багатьом на зубах нав’язла.
Тут все серйозно, без зайвих понтів, з увагою до побутових деталей. З самого початку дві часові лінії. Київ пізніх нульових десь перед Майданом і юний архітектор намагається розібратись з родинними секретами, зрештою з ідентичністю. Друга лінія це Ефіопія 80х, радянська місія “допомоги”. Вони пов’язані, але давайте поки без спойлерів. А далі все дуже повільно, красиво, з увагою до всіх екзотичних деталей, розкручується наступні 500 сторінок.
І свій катарсис в кінці я отримав, а також задоволення від того, що всі пазли нарешті стали на свої місця. І навіть певна ненав’язлива символіка проступає крізь долі та характери персонажів. Є тут звісно і кдбшники і священники і юні ідеалісти і старі циніки і таємничі красуні. Все є, для того, щоб сюжет тримався купи. І написано добре. Може трохи старомодно, якраз в стилі тих самих 80х (я так розумію перший задум роману саме тоді і виник у автора). Але мені таке подобається, по-перше, і воно дуже личить до самого матеріалу по-друге.
Ну і так, звісно це роман про голодомори. В множині. Про тих, хто їх робить і тих, хто намагається вижити. Про їх дітей, рідних і не дуже. Про пам’ять. Про нас всіх. Вибачте за пафос, але текст справді дуже сильний в цьому. Знову ж, при тому це не та книга, де вас будуть бити травматичним досвідом по голові 500 сторінок поспіль. Тут є витриманий та продуманий ритм. Ось жах і нестерпне, а ось поруч щось майже пригодницьке чи лірична пейзажна замальовка і воно при тому навіть виглядає органічно поруч. Ну власне бо текст добре написаний. Єдині моменти за які я пару раз зачепився це були еротичні сцени. Деякі з них як на мене крінжові. Але ну це часто трапляється навіть з дуже хорошими письменниками.
Коротше, 10 з 10, раджу до прочитання.
