Час від часу знаходжу свої старі недописані тексти. Ось один такий, датований груднем 2012 року.
Нещодавно випадком дізнався, що одна з найулюбленіших ігор мого дитинства отримала продовження, а точніше ремейк. Йдеться про легендарний X-COM.
Ви не уявляєте, яке то щастя дізнатися, що гра, про яку мріяв багато років, але на появу якої й не сподівався, виявляється вийшла. Я небарно скачав і встановив піратку і глянув на мрію. Дивився я на неї півтора дня, після чого вирішив зазирнути в Інтернет і дізнатися, які враження від неї у інших. В оглядах всі навперебій твердили про прокляття серії, а в коментарях до відгуків висловлювало своє гнівне невдоволення саме прокляття – старі фанати.
Фанати (як завжди) незадоволені, і незадоволені здебільшого тому, що відтепер боєць – це не віслюк з «Облоги підземелля». Але є й справедливі зауваження, бо гра, на жаль, хоч добра, та змогла стати ідеалом. Саме через бажання захистити від необ'єктивних ретроградів чудовий результат благородної праці розробників, а також дорікнути за реальні недоліки я вирішив написати свій перший «міні-огляд».
Скажу, що такого захвату я не мав із часів «Тихої бурі». Ремейк приніс у жанр ту видовищність сучасних ігор, якої тому не вистачало останні десять років. І я говорю не про графіку, а про дійство, що розгортається перед нашими очима: перебіжки, вибиті двері, десант і таке інше. Це просте, але геніальне рішення вдихне у подібні ігри нове життя! Саме так можна та треба залучити сучасного молодого гравця. Адже жанр не може жити на одних “стариках”, чия молодість, а може і вже зрілість припала на початок 90-х. Їх мало, вони підуть, а хто буде після них? І як гра зараз окупиться? Розробники відчувають це, знають і пішли правильним шляхом.
Може, комусь уже набридло дивитися на відліт загону на завдання, а от я можу дивитися на ці пафосні висадки скільки завгодно. Нарешті немає цих нудних екранів завантаження, але є та похмура атмосфера перших ігор. «Кінематика» дозволила створити те, чого вимагала остання марсіанська UFO, але без обмеження особового складу. Це емоційна прив'язка до бійця. Відтепер це не юніт, а персонаж.
Я беріг свого єдиного персонажа, який вижив у навчанні, хоча він не був ані з моєї нації, ані з якоїсь пафосної нації «Першого світу». Та й не красень (і я не вперто чіпав йому зовнішність – він особистість!). Особи ж прописані сценарієм (інженер, вчена, офіцер) не такі цікаві, адже наявність сюжету для цього жанру вже не в новинку.
Наступне, що впадає у вічі, це шикарна реалістична система укриттів і покрокова система зі старого доброго “Горького-18”, яка, до речі, давно широко використовується в багатьох покрокових стратегіях.
Взагалі, тактичному режиму розробники ігор саги про боротьбу землян із НЛО завжди приділяли багато уваги і, як на мене, ще жодного разу не дали промаху. Він відрізняється від гри до гри (ну, хіба що перший X-COM від другого не відрізнявся), але завжди був гарний. І цього разу також.
Так, тепер нема величезної торби за спиною, але де Ви бачили солдата, який у бій іде таким навантаженим? Або який мародерствує під вогнем супротивника? Я, звісно, в армії не служив, можу помилятися. Може, на танк у СНД без спального мішка і чотирьох автоматів за спиною не ходять, але пам'ятаю інтерв'ю з солдатом, який служив на Фольклендах, пам'ятаю, що він розповідав про атаки нормальної сучасної піхоти. Але, звичайно, цей псевдо-реалізм має і спірні моменти, такі як гранати-здатність або вибір між нано-бронемайкою і аптечкою/гранатою. Зрозуміти такий підхід із погляду ігрової механіки можна, але навіщо саме так? Чому не можна було відокремити мух від котлет? Не розумію.
Наступним ударом по психіці щасливих власників ПК у 90-х стали нескінченні набої. Цілком очевидний, очікуваний для тенденцій надцятих років момент. Момент, що спрощує життя гравцям за і так складної тактичної складової гри. І я, до речі, щиро радий, що нескінченні обойми ще треба вставляти в зброю. Досить добрий компроміс.
Загалом, насправді, незважаючи на критику тактичного режиму у всіх іграх саги, головною проблемою всіх «продовжувачів» була стратегічна складова.
На жаль, уже не пам’ятаю, чим хотів завершити цей схвальний відгук. Хай там як, а гра була напрочуд успішною: вона призвела до ренесансу жанру тактики, мала кілька продовжень (номерних і доповнень). Новий підхід, попри критику старожилів, довів свою вдалість.
