оскільки мене зачепив письменницький стиль та теми, які піднімала авторка у своєму літературному дебюті — “дівчатах” (мій відгук отут), я без сумнівів взялася за її новинку. і лишилася справді задоволена тим, що емма клайн відповідає стандартам, встановленим у моїй голові нею самою.
(не)спойлер: якщо вам сподобався серіал "fleabag" або фільм "shiva baby" — ця книжка скоріше всього для вас і ви вже приблизно зрозуміли якого типу сюжет на вас чекає.
не очікуйте від цієї книги шаленого темпу оповіді або типово триллерної напруги — за жанром це психологічний реалізм. але тут таки є своєрідна напруга, тонка і зваблива, вона повільно, але наполегливо набирає обертів — тому від твору справді важко відірватися.
мені дуже подобається як прописана головна героїня — вона має відштовхувати, але не вболівати за неї неможливо. тому що вловлюєш у ній по-людськи знайомі речі: нічим не обґрунтований оптимізм, за який хапаєшся щоб не втратити здоровий глузд, невміння брати відповідальність за свої вчинки та бажання втекти від їхніх наслідків, готовність терпіти постійне приниження заради сумнівної, але стабільності, життя в ілюзіях та залежності від інших.
Алекс — досягла екстремуму в усіх зазначених людських проявах, і тим не менш вона викликала у мене набагато більше співчуття та бажання зрозуміти, ніж відрази.
чи не було краще давати людям те, чого вони хочуть? розмову, що минає ніби гладенько здійснена транзакція — улеслива балаканина, до якої не втручається дійсність. більшість віддавали перевагу історії. Алекс навчилася як її забезпечувати, як принаджувати до неї людей за допомогою їхніх уявлень про самих себе — впізнаваних, але на десять поділок вище, ближчих до досконалості. навчилася як посилатися до їхніх бажань, ніби до спільних. десь глибоко в їхніх мізках синапси активувалися та проходили той шлях, який вона для них прокладала. для людей це було полегшенням, вони були вдячними за перемикання на щось більш глобальне, більш просте.
хочу зробити комплімент такій рисі письма авторки, як пронизливість. для мене цілковите задоволення читати її думки (радше навіть спостереження) про суспільство, людську природу та womanhood, що так органічно вплетені у текст як "дівчат", так і "the guest".
люди, як виявилося, в основному були не проти ставати жертвами у невеличких дозах. фактично, видавалося, що вони очікують певного обсягу обману, допускаючи його до прийнятної межі маніпуляцій у своїх стосунках
більшість розділів пролетіли непомітно, але кілька останніх дещо втратили напругу, тому крізь них я пливла вже трохи збайдужіло.
кінець здається однозначним, але насправді він відкритий для інтерпретацій читачів, а я таке обожнюю!
storygraph спитав мене після прочитання чи сюжет книжки побудовано навколо помилок головного героя, і я засміялася вголос — мабуть вперше настільки впевнено натиснула "так".
p.s. гадаю, що "the guest" має всі шанси отримати український переклад, враховуючи що емма клайн вже видавалася українською в ксд 👀
