розмовляти про найкращі прочитані книжки звичайно добре, але як щодо тих, які взагалі не зачепили чи змусили вмирати від нудьги? ніякої книжкової дискримінації — сьогодні розповідаю про ті, які не припали мені до душі цього року.
“сяйво”, стівен кінґ.
не кидайтеся в мене капцями, будь ласка. вірогідно, я почала знайомство з кінґом не з тієї книжки — хоча, здавалося б, цей світовий бестселер, що тримається в книжкових топах майже пів століття, таки мав би бути підходящим для цього.
про враження: затягнуто. недотягнуто. місцями нудно. були цікаві та напружені моменти, але якщо рахувати співвідношення цікаво-напруженого до затягнуто-нудного вийде десь 3:10. сама історія цікава, розв’язка теж, але більша частина книги за відчуттями тягнеться нескінченність.
та попри це я не збираюся закидувати кінґа, у мене в планах ще як мінімум “мізері” та “інститут”.
“дослідники смерті”, володимир саркісян.
у мене були великі очікування щодо цього нон-фіку, які, на жаль, абсолютно не виправдалися.
перші 20-30% книжки були цікавими та навіть інтригуючими! та далі автор ніби час від часу губився серед тем, про які розповідає, перескакував з однієї на іншу, не лишаючи якогось логічного висновку, а останні сторінок 50 (в моїй електронній книзі загалом 159) практично перетворилися на полотна із хімічних формул, схем та приміток.
для людей, що мають шкільний рівень знань із хімії, або не мають жодного, ця книжка буде заскладною — такою стала для мене.
це чудова й надзвичайно захоплива тема для нон-фіку, однак наукпоп на те і наукпоп, щоб бути більш reader friendly. якщо порівнювати з іншими нон-фіками від видавництва віхола, які я читала — “прикладна палеонтологія” вадима яненко, “лінгвістика на карті світу” рустама гаджієва, “релігія має померти, або у кого ми повіримо після бога” в’ячеслава агеєва — вони легші для сприйняття, навіть попри те, що від палеонтології я знаходжуся ще більш далеко, ніж від хімії.
я рада, що такі книжки виходять в українських авторів, українською мовою, і сподіваюся що їх ставатиме лиш більше, а з тим ростиме і їхня якість.
atlas six, olivie blake.
як виявилося, я не велика любителька фентезі, але навіть попри це можу відрізнити якісне від не-настільки-якісного. або ж “atlas six” просто дуже на любителя.
синопсис із прекрасним потенціалом — раз на десять років найкращих магів світу запрошують доєднатися до елітної Александрійської спілки та отримати доступ до давніх секретних знань. та пропонується лише п'ять місць, а героїв шість, тож читачам гарантоване академічне суперництво, і навіть rivals to lovers!
тепер до мого особистого списку мінусів:
дуже слабко прописана світобудова. для вас це може бути плюсом, якщо ви любите такі напів-невагомі світи та незрозумілу “здогадайся сам як воно працює” систему магії. дуже мало деталей та дуже багато питань до лору, хоча він навпаки мав би бути окрасою всього твору.
за 553 сторінки твору відбувається дуже мало подій, а ті що стаються здебільшого нічого не додають до сюжету.
твір претендує на якусь інтригу та напругу, але вкрай погано її демонструє. ніякої напруги, а зацікавлення спадає протягом читання через два попередні пункти.
персонажі цікаві, з потенціалом, але ми про них знаємо дуже мало, вони поверхневі, ще й майже не отримують жодного розвитку. mind games там на повну між усіма, але оскільки читач дуже побіжно знайомиться з більшістю героїв — грубо кажучи, незрозуміло за кого вболівати, а кого ненавидіти.
кінцівка. без якогось логічного завершення, навіть без логічного початку, якщо чесно. 553 сторінки чекаєш хоча б на якийсь рух, на цікавий поворот сюжету, а отримуєш ніщо. є ще друга частина, але я не збираюся так над собою знущатися :’)
не виключаю, що комусь вона може дуже сподобатися, але я їй поставила 3 зірочки з 10.
“відверто про клавдію”, деніел кіз.
найнудніша книжка з цього довгочиту. люблю “квіти елджернона” всім серцем, “таємнича історія біллі міллігана” шалено цікава, а от історія про Клавдію нудна, хоч і правдива.
здолала 70% книжки, але оскільки й далі практично нічого не відбувалося, я швиденько її догортала й зрозуміла, що абсолютно нічого не впустила. щиро не знаю кому ця історія може бути цікава, або захоплива. якщо ви читали й уподобали — напишіть чому, я щиро хочу зрозуміти.
пишіть в коментарях про свої книжкові розчарування року! як бачите про них можна говорити навіть більше, ніж про ті, що вас зачарували 🤓
