- також доступна відео-версія -
Space Marine 2 все ж вийшла 9 вересня 2024 року. І це міг би бути огляд на неї, якби не один важливий нюанс - у вигляді розробників з пітерського відділу Saber Interactive.
Однак якщо ви фанат Warhammer 40000, не варто відразу розчаровуватись. Адже це хороший привід згадати оригінального Космо Моряка часів Xbox 360. Ну а для незнайомих із всесвітом людей, це також непоганий спосіб вперше зануритись у атмосферу темного майбутнього у формі енергійного шутера.
Динамічні бої, орди супротивників, пафосні герої та гротескний дизайн. Межує тут із кривою механікою, застарілою графікою та одноманітним геймплеєм. Як-то кажуть, не без нюансів. Але вам все ж варто дати Space Marine 2011 року рятівний кидок.
Що таке Warhammer 40000?
Якщо ви нічого не знаєте про всесвіт Вахи, то ось загальні основи для розуміння гри.
41 тисячоліття. Людство дісталось майже усіх закутків галактики та формує міжзіркову наддержаву під назвою Імперіум Людства. Править ним Імператор, найвеличніший із людей, що й об’єднав їх та створив потужну державну систему. І якому тепер поклоняються як Богу. Досягнув він цього не без воєнної сили - армій звичайних людей з Імперської Гвардії та Легіонів Космодесанту - генетично модифікованих вояків у здоровенній, високотехнологічній броні. Між зірками люди подорожують за допомогою Виру - такий собі аналог гіперпростору з інших сай-фаїв. З поправкою на те, що це також місцеве втілення Пекла - якщо дуже грубо - який населяють демони та Темні Боги.
Крім людей у галактиці існує й ціла купа інших рас, але зараз нас цікавлять орки. Точніше, космо-орки.
Саме вони напали на світ-кузню Грайя. Це, фактично, планета, яка займається виключно виготовленням озброєння для Імперіуму. А конкретно тут ще й виготовляють Імперських Титанів - колосальні машини війни, деякі з яких самотужки можуть захопити цілу планету. Щоб така махіна не потрапила в руки оркам, які дуже полюбляють нові смертоносні іграшки, на планету направили загін космодесантників ордену Ультрамаринів - вони ж космосмуфрики у ком’юніті.
Штурмовий загін з аж… трьох десантників веде капітан Тіт - він же Тайтус. Разом із ним летять сержант ветеран Сідоній та новачок Леандрій. Перші проблеми у них починаються вже на підльоті: орки володіють потужними батареями ППО, які заважають безпечно дістатись поверхні планети. Тому наш капітан вирішує піти прямо на штурм корабля орків на ракетному ранці. Тут вперше зароджується невеликий конфлікт між капітаном та Леандрієм, коли останній критикує старшого за званням через протиріччя його дій Кодексу Астартес - головному керівництву бойових дій для Космодесанта. Різні ордена відносяться до нього по-різному, однак саме Ультрамарини слідують кодексу до останньої трикрапки - адже його написав буквально батько Ультрадесантників. Тому деякі слова Тіта далі у сюжеті звучатимуть щонайменше дивно, відносно канону.
А от що зроблено дуже канонічно та найголовніше круто, так це орки. Місцеві зеленошкірі - це відбиті на голову створіння, що живуть виключно заради війни. Вони здатні зібрати з будь-якого мотлоху що завгодно, а потім підуть вас цим активно штрикати. Частенько ж, вони збираються у величезні групи, звані Ваааааакх, сідають на найближчий астероїд та влітають на якусь планету. Щонайгірше - їх дуже важко здихатись, завдяки неймовірній живучості орків та їх біології. Адже тут вони буквально ходячі гриби, що розмножуються спорами. І в певному сенсі ще й радіохвилі. Короче, вождь революції був би радий.
Втім живучість орків взагалі не заважає нам рубити їх на грибний суп. Способів у нас два: ближній та дальній бій. Спочатку у нас є великий ніж та широкі удари. Далі нам також дають пиломеч, силову сокиру та молот.
Виглядає ближній бій ефектно. Ми стрімко влітаємо прямісінько в натовп орків, починаємо крошити їх направо й наліво, всюди кров та шматки тіл. Ти кайфуєш від цього відчуття зверхності та власної сили. Кров Богу крові, черепа трону черепів!..
Аж доки тебе юрбою не заб’ють насмерть.
Проблема ближнього бою тут симетрична із її перевагою - ефектність. Широкі, пафосні атаки. Купа супротивників. Це працює, доки ти б’єшся з кількома орками або купою гретчинів, які тобі взагалі нічого зробити не можуть. Коли ж ворогів стає трішки більше, ти суто не встигаєш всіх навіть дістати через довгу анімацію удару. Ще гірше, коли тобі протистоїть якийсь велетенський бойз або неадеквати в приході, яких ти не встигнеш і стукнути, як вони знесуть тобі половину здоров’я. Тому найкраща тактика тут - тікати та відстрілюватись. Бо із дальній боєм дещо краще.
За класикою, у нас є різні види вогнепальної - і не тільки - зброї. Стандартний болтпістолет із нескінченним боєзапасом. Канонічний болтер - універсальний важкий автомат, що стріляє кулями із маленькими реактивними двигунами. Лазерна снайперська гвинтівка - корисна, коли треба вцілити якихось стрілял за барикадами. Дробовик - трохи більше, ніж повністю безкорисний у грі. Він стріляє маленькими зарядами, які підриваються по натисканню кнопки. Вони справді потужні, але в гущі бою користуватись ним взагалі незручно. Крім цього є різні модифікації згаданої зброї та стаціонарні кулемети, які можна відірвати та трішки потягати із собою. Ну і звісно гранати - куди ж без них.
Загалом, стріляти тут цікаво. Зброя відчувається круто. Її вигляд, звук та анімація попадання. А якщо грати з геймпадом, тут ще й додається приємна вібрація.
До речі про керування. Як не дивно, враховуючи, що це шутер, найбільш зручно мені виявилось грати саме на геймпаді. Так тобі і зручно прицілюватися з автонаведенням, і ближній бій стає значно комфортнішим. Єдине що перемикатись між видами зброї хрестовиною не дуже приємно.
А от з клаво-мишкою є проблеми.
Це шутер. Але прицілювання за замовчуванням стоїть на CTRL, а на праву клавішу мишки - удар ближнього бою. І тут як не переназначай, зручно не буде, все рівно доводиться йти на компроміс. Тому ти або не прицілюєшся і стріляєш на око, або не користуєшся ближнім боєм. Умовно у Bioshock: Infinite ця болячка не сильна відчувалась, бо там ближній бій радше номінальний. Але тут це може значно ускладнити основний спосіб лікування у грі. Адже так, ніяких аптечок тут нема. Замість цього наш лояльний космодесантник може оглушити ворога та виконати криваве добивання. Десь заплакав один Кхарн. Крім цього є ще такий собі режим берсерка - по натисканню кнопки, Тіт стає бити ворогів сильніше, стріляє у слоу-мо і ще й автоматично відновлює здоров’я.
Ви теж відчуваєте цей запах лоялізму?
Через ці нюанси місцеві бої з динамічних заруб в стилі Дум швидко перетворюються в бугурт. Ти вже не розумієш хто, що, де. Головне стріляти та тримати оборону(!).
Доки тобі під ноги не залізе собака-камікадзе.
Але чи захопливі тут взагалі бої? Однозначно так.
Механіка крива, що особливо відчувається на високому рівні складності. Проте гра дає тобі відчути себе справжнім космодесантником, що безупинно йде вперед та рубить усіх на своєму шляху. А рубити тут є що.
Орки, як не дивно, доволі цікаві супротивники. Так, здебільшого гра просто накидає тобі кілька десятків вражин та закриє на невеликій аренці. Ситуації майже завжди однакові, і більшу частину часу різноманіття взагалі немає. Тут на порятунок приходять різновиди супротивників.
Їх не так багато. Базові бойзи, ноби із стрілялами, придури з ножами, велитні, орки з важким озброєнням і вірд-бої - маги орків. Ну і ще гретчини - які тут буквально аптечки - та варбос, найголовніший і найбільший орк бос. Кожен із них має свої особливості та загрозу. Звичайні бойзи та ноби небезпечні лиш у великій кількості. А от орків з ракетометами варто вбивати в першу чергу, інакше на грибну підливу розірвуть уже нас. Те ж із вірд-боями - вони мають здібність нескінченно викликати орків на поле бою, і ще й прибити їх не так-то просто, адже ці бойзи можуть телепортуватись в протилежний кінець арени.
На самих аренах непогано балансують різновиди ворогів, що може створювати відносно унікальні ситуації. Це покращується непоганим штучним інтелектом. Як би смішно не звучало, але тутешні начеб-то недалекі орки значно розумніше за більшість непесів у сучасних іграх. Вони принаймні можуть відстрибнути від вашої кулі і сховатись за укриттям.
Із ворогами людьми ситуація більш дурна. Вони тут представлені силами Хаосу, і от з ними тут найбільше проблем.
<СЮЖЕТНІ СПОЙЛЕРИ>
Наша оперативна група планомірно пробивається до мануфакторію, де зустрічає взагалі не підозрілого Інквізитора Дрогана. Інквізиція у Імперіуму - це колосальна спецслужба, яка займається наглядом за всіма аспектами держави та яка фактично стоїть поза законом. Вони знаходять повстання, заборонені культи, мітинги за підняття пенсії та методично придушують їх. Інколи доходить навіть до Екстермінатусу - повного знищення усього населення планети. Поливання протестувальників із гідрантів вже не виглядає так погано.
Інквізитор проникнув на мануфакторій у спробі врятувати потужний пристрій, який живить енергією все виробництво. Адже якщо така іграшка потрапить до орків, вони по приколу можуть спробувати його розібрати і тим самим підірвуть цілу планету.
Ми допомагаємо знайти цей пристрій, що, як виявляється, працює на енергії Виру. Але нашого бравого космо-моряка це взагалі не турбує, і він майже голими руками видирає його із реактору. Чим немало дивує усіх навколо.
Об’єднавшись із інквізитором, той пропонує заживити енергетичним пристроєм потужну зброю, яку він називає Психічний Батіг, що може знищити орків на планеті.
Та це не була б Ваха, якби все йшло добре.
Виявляється - спойлери - що інквізитор був маріонеткою сил Хаосу. які представляють космодесантники зрадники, що присягнули мерзотним Богам Виру. А наші герої мимоволі допомогли їм відкрити портал на планету. І тепер нам ще й доведеться зупинити вторгнення демонів.
Вони тут присутні у єдиній формі - демони Кхорна, червоні козли із великими мечами. Б’ють боляче, живучі та можуть телепортуватися. Неприємні, але на на цьому все.
Крім них є звичайні солдати-культисти - максимально неприємні вороги. Їх дофіга, стріляють боляче і ще й відносно живучі. У маленьких приміщеннях, де вони займають вигідні позиції, перебити їх буває дуже проблематично. А коли з’являютья космодесантники Хаосу, взагалі весело.
Вони тут сильні та жирні супротивники. Здебільшого озброєні потужною дальнобійною зброєю. Але трапляються зрадники й ближнього бою. Вперше зіткнувшись із ними, ти думаєш: “Ну що, зараз буде епічна заруба в стилі Різні Бензопилою”. Насправді ж кожна така сутичка швидко перетворюється у Дарк Соулс: ти як Альфарій перекатуєшся по сторонам та зрідка стріляєш з потужної зброї. І може за піхвилини ти когось приб’єш раніше, ніж станеш жертвою Трону черепів.
В цьому сенсі остання заруба взагалі перетворюється на цирк. Бо тебе викидують на невелику арену та дають кілька хвиль хаоситів. В останній з яких з’являється аж двоє придурів із булавою, які здатні вбити тебе за кілька ударів.
І вам не почулось - це справді фінальний бій. Повноцінного бос-файту тут немає. Місцевий повелитель банди Хаосу - підозріло схожий на виходця ордену Повелителей Ночі - забирає у Тіта варп-пристрій, за допомогою якого хоче вознестись до демона. Ми браво стрибаємо прямо на нього та разом стрімко летимо із височенного шпилю. По дорозі ще й набиваючи комбо для турніру по ляпасам.
Із унікальними за механікою моментами тут загалом так собі. Є класичні для тої епохи відстріл літунів із кулемета. Моменти із реактивним ранцем та силовим молотом - і от вони вже справді веселі. Та бій із Варбосом, який прям мастхев тих часів: маленька арена, кілька псевдо стадій боса, який врізається у стіни, та хвилі рядових ворогів. Хоча б сцена добивання пафосна.
І от в слові “пафос” криється головне “але” гри.
Бої одноманітні, але грати за пафосного космодесантника, який стоїчно йде вперед і рубить усіх по дорозі - круто. Локації сіруваті, а графіка сьогодні відчувається застарілою. Але гротескна архітектура промислового міста витягує. Усі ці розвалини, черепа на дверях, начебто просунута техніка, яка тут виглядає анахронізмом. Щоправда, левел-дизайн частенько змушує тебе тупити. Локації максимально коридорні, проте у більш широких місцях не відразу зрозуміло, куди йти.
Антагоністи історії - це тричі зле зло без особливої мотивації. Але в мехах Вахи їх пафосність рятує усе.
Сюжет взагалі не виділяється глибиною чи деталізацією. Ні, це типове болтерпорно в стилі старих бойовиків. У нас є крутий герой, в якого є ціль і він важкими кроками йде до неї усіма можливими й неможливими способами. Для нього навіть лихотворний вплив Хаосу як сіллю по танку. Що викликає серйозні питання з боку лору… але й Слаанеш з ним.
Та навіть звичайні люди тут показані мега стоїчно. Капітан Тіт по дорозі зустріне лейтенанта Імперської Гвардії Міру, яка тепер керує силами місцевої оборони, бо усі вище за званням вже віддали свої душі Імператору. Їй та її людям пофіг на все. У них є задача, і вони її виконають. Ось показовий момент: Тіт летить на кораблі гвардійців, але той врешті-решт збивають орки. Коли капітан повідомляє про це лейтенанта Міру, та без зайвого жалю скаже, що зараз просто прилетить інший корабель. Хоча й при цьому, вона залишається людиною і навіть трішки прикіпить до нашого Ультрадесантника.
Арок персонажів тут в принципі немає. Можливо лиш у головного героя, і та радше номінальна. Вона уся зводиться до його приколів із впливом сил Хаосу на капітана та реакції на це Леандрія. З художньої точки зору банальщина, але в даному випадку це грає лиш на плюс. Як з боку атмосфери тупого шутера по Вархамеру, так і з боку тривалості гри.
Одне проходження займає близько 5-6 годин. Можливо більше, якщо ви граєте на високій складності або хочете зібрати всі сервочерепи із аудіозаписками. І що те, що те безкорисні ідеї. У сервочерепах немає якоїсь особливо важливої або цікавої інформації. І ще й прослухати їх можна або у грі відразу після підняття - що може перерватись діалогом - або з меню, де ти просто сидиш і слухаєш чергові крики в стилі: “Комісар, вони на бетонних деревах”. А висока складність лиш витріпає вам нерви. Патронів тут часто не вистачає, вороги б’ють сильно, а механіка не настільки крута, щоб це було весело.
Тому, я рекомендую поставити низький рівень складності, забити на серво-черепи, і спокійно проходити Space Marine за кілька вечорів. Можна і за раз все осилити, але тоді ви швидко задовбаєтесь від одноманітності. А знавці лору - від цікавеньких дурниць. Чого варта лиш фінальна сцена, де іншого інквізитора супроводжують Чорні Храмовники. Спойлер - фінал загалом дивний. Капітан Тіт протягом історії стоїчно витримує прямий вплив Виру і виживає при найгірших обставинах. Це бентежить Леандрія, і той відправляє смс-ку… інквізиції. Яка скоро приїжджає забрати Тіта на особисту розмову. Можна сказати, що це канон Вахи - погані або не дуже приємні кінцівки. Але тут це максимальна тупість як в сенсі участі в арешті взагалі іншого ордену космодесанту, так і відсутності реакції самих Ультрамаринів, бо такі речі вирішуються всередині ордену, а на інквізицію вони могли б тоді начхати просто. З наслідками, але тим не менше. Насправді, цікаво, як це прояснять у сиквелі, адже сюжет гри тепер канон всесвіту.
Перший Спейс Маріна далеко не гра року. Одноманітні бої, посередній сюжет. Але один лише пафос космодесанту перекриває усе. Гра дає круті відчуття, які не зможе дати наразі жодна інша гра. Є багато крутих шутанів, але дуже мало просто хороших ігор саме по Вархамеру. З шутерів це взагалі дві посередні Некромунди, специфічні Спейс Халки, і гра про Тау, яку краще забути. Є також ДаркТайд, але там за космодесантника ви не пограєте.
Тому, якщо вам хочеться трішки відключити голову на кілька вечорів у енергійному шутері - і ще й з крутою візуалізацією всесвіту Вархамер 40000 - я рекомендую Space Marine (2011) на цю роль. Тут як фанати зможуть кайфанути від улюбленого сетингу, так і новачки зможуть без проблем відчути запах Виру пафосу.
Однак, я не рекомендую купувати гру за вказану нині ціну. 1500 гривень для середнього шутера 11-го року невиправдано багато, особливо враховуючи онлайн режим, який тепер фактично не існує. Краще дочекайтесь дуже хороших знижок, або скористайтесь альтернативними методами - як кому краще. Головне - отримувати від гри задоволення.
Адже поміж далеких зір немає миру - лиш вічна бійня й різанина, та сміх спраглих богів.
