6-ий клас. 1933 рік
Батька вдома майже не буває. Весь час на заводі. Часто він працює дві зміни підряд. Ще батько регулярно їздить у відрядження, найчастіше — в Ленінград, але буває і далі. Так нещодавно він їздив на Байкал. Це не менш як тиждень в дорозі в один бік. Взагалі батько може пробути у відрядженні місяць.
Коли батько вдома, то він постійно щось лагодить, майструє. У сараї він обладнав верстак, там усі необхідні інструменти. Будинок (https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=433) сім'я побудувала в 1926 році. Деревину для хати підготували в селі, підігнали всі деталі та привезли до міста. Тут цей «конструктор» зібрали, обклали цеглою, вставили вікна, побілили всередині. Але в хаті ще багато чого треба робити. Зараз батько приєднує металеві гачки — на будинок, погріб, сарай. На них планується чіпляти ліхтарі, щоби подвір'я було освітлене.
У 6-му класі залишається лише один хлопець — Ляпідевський Сергій. Усі інші кидають навчання. Декому з них уже 15 років. Хтось пізно пішов до школи, хтось залишався не одного разу на другий рік. Не прийнято хлопцям вчитися далі. «Краще я працюватиму!» — кажуть вони. Більшість йде сюди ж, на паровозобудівний.
Вчитися Марусі стає важче. Викладання то українською, то російською. Підручників часто немає. Вчителі постійно міняються.
7-ий клас. 1934 рік
З вчителем співу школі не щастить. Перший помер посеред року. Ховали на Кирило-Мефодіївському кладовищі, усі учні пішли проводити вчителя в останню ходу, співали на могилі «Як умру, то поховайте» (http://litopys.org.ua/shevchenko/shev146.htm).
Зараз нова вчителька. Вона почала перший свій урок із романсу «Белой акации гроздья душистые». Романс зовсім не сучасний. Таке зараз не співають. Марусі подобається збиратися навколо рояля і слухати, як співає вчителька. І як чудово, що вона організувала хор! Маруся не пропускає жодної зустрічі!
Вчителька приходить до Марусі додому. Розмовляє з матір'ю. Радить віддавати після школи до консерваторії: у дівчинки абсолютний слух. Мама проти. У музиці донька не знається. Навіть нот не знає. Як їй там навчатися? Але, імовірніше, це дуже незвична кар'єра для сім'ї «від сохи».
А потім і питання знялося. Вчительку «забрали»* вслід за чоловіком. Їх звинувачено в участі в «контрреволюційній українській націоналістичній організації» (http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Ukrainskyj_nat_tsentr).
Про консерваторію Маруся вже не згадує.
* «Забрали» — так у народі казали про людину, яку заарештували органи НКВС .
У класі троє Марій, але кожну звуть по-своєму: Мурка Царьова, Маня Туне (https://ru.openlist.wiki/%D0%A2%D1%83%D0%BD%D0%B5_%D0%98%D0%BB%D1%8C%D1%8F_%D0%98%D1%81%D0%B0%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_(1888)). А Маруся — то Маруся.
З Іркою Кляксиною Маруся не те що дружить, але спілкується. У той батько інженер. Вони деякий час жили за кордоном. У неї дивна в'язана шапочка. Іра дає почитати книжки зі своєї бібліотеки. Маруся вже багато чого перебрала в Кляксиних. Дещо кілька разів. Ось «Блакитна чапля» (https://book-ye.com.ua/catalog/dytyacha-proza/ledi-dzhejn-abo-blakytna-chaplya-klasychni-romany/)* про дівчинку-сироту — то, здається, краще, що може бути написане.
* «Блакитна чапля» — роман американської письменниці Джемісон Сесілії Вітс (1837 — 1909).
