Добре, трохи перебільшив. Не 50 грамів, а 35. Доообре, не кокаїну, а кратому.
Тепер я повністю чистий.
З наркотиків тільки кава.
І любов.
Чи її вже декриміналізували?
Так, я кинув пити, але юзав кратом. Ну, я не брехав. Я ж не казав, що нічого не вживаю...
Та, звичайно, таке життя не можна було назвати повністю тверезим.
І от нарешті я остаточно прозрів.
Раніше я думав, що чим краще, тим ліпше. Нещодавно зрозумів хибність цієї позиції.
Нормально — ось найпрекрасніший варіант. І жодних відхідняків, які нівелюють увесь той кайф, що трапився з тобою напередодні.
Чим довше постійно нормально, тим менше частих погано й рідких супер... Тоді нормально стає добре.
А потім добре стане чудово.
Тверезість з її фантастичними властивостями має, як й антидепресанти, накопичувальний ефект.
Так, у кратому немає відхідняків. Фізичних. Але є морально-емоційні.
Він ніби паплюжить реальність наступного після вживання дня. Вона здається сірою та прісною. А це не так.
Мозок, який відвик від стимуляторів, навчається брати радість із повітря. З нізвідки. І ось це є найбільше диво.
Після заборони продажу кратома я вирішив довикористати останню придбану порцію та більше не купувати нову. Мовляв, не викидати ж добро.
Але з часом мене стало нудити від нього. Як тільки подумаю, що буду пити цю бридку зелену жижу, блювати хочеться. Але пив... Ганьба.
Так дивно й приємно усвідомлювати, що більше не треба буде відчувати цей надмір позитивних емоцій, тягти ту абсурдну ношу.
Вульгарне, низьке, дешеве задоволення. Яке дорого коштує.
Усі наркотики спочатку застосовувалися в медичних цілях як знеболювальне. Але потім люди вирішили, що їм боляче жити, що життя — найстрашніша хвороба...
Регулярно бачу один сон. Я забуваю, що не п'ю, і випиваю вина. Коли усвідомлюю це, кажу собі: ну, нічого, це тільки виняток. Далі не буду. А згодом із жахом розумію, що зупинитися вже не зможу...
Я більше не кажу нікому, що був алкоголіком. Бо часто чую: який же ти алкоголік? З роботи тебе за пиятику не звільняли, дружина від тебе не уходила, у тебе взагалі не було дружини, руки не тряслися, до лікарні не потрапляв... Так, я лише пив кожного дня... Ну, то так пів країни живе...
І що ж це за залежність, яку вдалося так легко подолати? Ага, тільки декілька років постійних обіцянок собі зменшити дозу із завтрашнього дня...
В останні місяці вживання я пив вино пивними келихами. А потім шліфував віскі.
Головне — посіяти зерно сумніву. Воно обов'язково розростеться за сприятливих обставин. Якщо встигне.
