Вступ
У цьому довгочиті я розповім про чотири елементи (чи п’ять?), з яких я складаю основи історії, а трохи пізніше — що із цими елементами можна зробити, щоби полегшити написання тексту.
Але для початку — навіщо нам взагалі створювати якісь ядра, якщо можна просто сісти та почати писати? І, ваша правда — можна. Багато хто так і робить. Але давайте я наведу аналогію з кулінарією: ми можемо прийти на кухню, взяти з холодильника два яйця, залити їх водою в ковшику та зварити вкруту. Для цього не потрібно багато підготовки чи планування. А що як ми хочемо приготувати лазанью? Нам треба зварити для неї макарони, підготувати м’ясо, томатний соус, бешамель, скласти це все, запекти… Лазанья — страва з дуже великою кількістю кроків, і без підготовки ми бігатимемо кухнею в паніці, бо точно щось десь забули, чи переплутали, чи запізнилися.
В таких випадках чи не зручніше буде перед початком готування зібрати всі інгредієнти, розкласти їх по мисочках у необхідних пропорціях, розділити ті мисочки в залежності від того, у яку частину страви вони входять — соус, м’ясо, може, овочева нарізка як акомпанемент? — і лише тоді приступати до роботи? Так, це займе в нас трохи більше часу, але збереже нервів та значно покращить шанси на успіх.
З художніми (та й іншими) текстами, на мою думку, — та сама ситуація. Що більший та комплексніший наш задум, то складніше нам втілити його в життя без підготовки та планування. І пізніше я говоритиму про детальне планування, про сюжетні структури, глави, сцени — але не зараз. В цьому довгочиті ми зробимо лише перший крок, і цього кроку вже достатньо для того, щоби значно покращити наш творчий процес. І він буде корисний як тим, хто любить планувати, так і тим, хто не хоче витрачати на це багато часу та просто писати, як пишеться.
Отже, ядро історії — принаймні, так його називаю я в цьому довгочиті. Що воно таке та нащо воно потрібно?
Ядро історії — це сукупність фундаментальних елементів історії, на основі яких можна побудувати детальний сюжет. Ядро допоможе нам підготувати історію до написання, навіть якщо окрім ядра в нас більше нічого немає. Елементи, які містить ядро — це Концепція, Персонаж, Конфлікт, Тема та (іноді) Сетинг.
Давайте про кожен із цих елементів — окремо.
Концепція
Це найпростіший елемент, бо Концепція — це просто те, про що ви хочете писати. «Про сині дерева під водою» — це концепція. «Про тисячорічну війну» — це концепція. «Про любов» — це концепція. Чесно — тут немає неправильної відповіді. Будь-яка ідея, що приходить нам в голову під час поїздки в тролейбусі, у ванні, за прослуховуванням музики, і так далі — все це може бути концепцією, а значить, і першим елементом ядра.
Проблема більшості концепцій в тому, що самі собою вони навряд чи утворять історію. З них можна зробити нарис, замальовку, ескіз у скетчбуці — але не більше. Ну ростуть під водою сині дерева — що далі? Ну йде війна тисячу років — і що це означає? Ну любов… а що любов? Існує?
То що, виходить, від концепції взагалі ніякої користі? Ні. Концепція — це головна краплина чистого креативу, тоді як інші елементи ми будуємо, використовуючи трохи логіки та правил, навколо неї. Вона існує більше для нас, аніж для сюжету чи для читачів, нагадуючи нам про наше письменницьке «А було би круто, якби…».
Тож як із концепції зробити історію? Тут на допомогу приходить порада, яку я вичитали дуже давно в книзі Джеймса Фрея «Як написати добрячий такий роман» (в оригіналі — «How to write a damn good novel»). Звучить вона приблизно так:
Хорошу ідею від поганої відрізняє присутність в ідеї персонажа
Персонаж
Фрей пояснював це тим, що, як не старайся, а ми пишемо історії про людей і для людей. Навіть, якщо люди в наших історіях — це пробуджені каміння або зірки, ми надаємо їм людських якостей, щоб читачі легше їм емпатували. Якщо ж ми візьмемо просто камінь, просто річ — яку історію ми зробимо з нього?
Що камінь лежить на землі? О, подув вітерець, і камінь знесло. Він покотився схилом і шубовснув у воду. Кінець.
Історія про камінь оживає тоді, коли хтось бере його в руки. Бо тоді камінь лежить в чиїйсь кишені. Це може бути добра така кишеня, а може бути з дірками та якимось мотлохом всередині. Чи багата людина, якій ця кишеня належить? А нащо багатій людині взагалі брати камінь до кишені? Чи хтось просто любить збирати мотлох і забуває про нього? А ну, як камінь дістануть із кишені і кудись жбурнуть? Це протест? Вбивство? Чи хтось просто відпочиває й дивиться, як воно відстрибує від води в озері, доки не зникне на дні?
Бачите, як ми зовсім не цікавимося каменем? Ми цікавимося обставинами навколо нього, рішеннями та мотивами тих, хто володіє ним. Саме тому, якщо ви дивитися на концепцію, яка вам дуже подобається, але ви не знаєте, в яку сторону її повести — додайте до неї персонажа. Вам не треба вигадувати, що це саме за персонаж, його деталі, зовнішність, внутрішніх демонів — лише його наявність в історії та зв’язок з концепцією. Все інше прийде потім.
«Про тритона, що доглядає за синіми деревами під водою».
«Про покоління людей, втягнутих у тисячорічну війну».
«Про котика, що шукає любов».
Зазначу, що я могла б написати щось на кшталт «Про людину, що втратила та знову намагається знайти любов», і це теж цілком робоча ідея. Але вона трохи інша, з іншого боку подає нашу концепцію. Можна скільки завгодно експериментувати з тим, як само ви хочете пов’язати концепцію з персонажем, і зупинитись, коли вам подобатиметься вигадане. Наприклад, мені не дуже імпонує ідея про тритона, що доглядає за деревами. Можливо, я хочу скоріше щось про підводних дослідників, які шукають містичні сині дерева за якоїсь невідомої мені поки причини. Тоді я зміню мій новий короткий опис історії саме на це. Або навіть:
«Про тритона, що захищає сині дерева під водою, та дослідників з поверхні, що хочуть ці дерева забрати»
І ось у нас вже не один персонаж в історії, а два. І тому саме час поговорити про наступний наш елемент.
Конфлікт
Конфлікт — дуже проста річ. Ваш персонаж чогось хоче. І є хтось (щось?), хто заважає йому це отримати. Персонаж намагається цього когось (щось?) подолати.
«Про покоління, що намагаються не втратити свою ідентичність та культуру в тисячоліття війни».
Конфлікт тут — це боротьба проти забуття, за цінності, які в мирний час очевидні, але на війні розмиваються.
«Про котика, що шукає любов, але занадто боїться людей»
Конфлікт тут — це страх котика, що не дозволяє йому зробити перший крок назустріч до щасливого життя.
Як бачите, конфлікт — не значить кульмінаційна боротьба проти злого-злого злодія. Конфлікт може бути між родичами («Гамлет») або коханцями («Шлюбна історія»), між людьми та стихійним лихом (будь-який фільм-катастрофа), між людьми та системою, в якій вони живуть («1984», «Голодні ігри»), між людьми та самими собою.
Найчастіше їх більше за один, і найкраще, якщо разом із зовнішнім конфліктом (людина проти когось чи чогось в її оточенні) ішов внутрішній (людина проти самої себе) — це додає глибини історії та дає основу для арки персонажа (про це поговоримо в подальших довгочитах). На перших сторінках «Гобіта» Більбо має як конфлікт із Ґандальфом та дворфами, що з’явилися без запрошенная на його порозі, так із власним бажанням іти подорожувати незважаючи на всі гобітські норми.
Під час створення ядра не треба вигадувати багато конфліктів, так само, як і персонажів, тем і концепцій — одного, головного, буде достатньо. Чому нам так важливо мати хоча б один конфлікт? Тому що конфлікт репрезентує в ядрі сюжет, і з нього ми потім зможемо побудувати повноцінний план історії або (якщо ми імпровізатори) хоча б знатимемо, в якому напрямку його будувати.
Історія просто «про котика» дає багато можливостей для розвитку, але небагато конкретних сюжетних моментів. Якщо ми додамо, що це історія про котика, що намагається подолати страх перед людьми, то вони мало не самі собою з’являються. Ми можемо додати шумний ринок, якого котик боїться, але саме там найкраща спожива; ми можемо додати сусіда, що кожен день прикормлює котика, але котик боїться їсти з блюдечка або підходити до людини, і тому сидить в кутку голодний та злий; ми можемо додати полювальника на котів, щоб зробити страх котика більш виправданим. І поступово ми можемо побудувати з цього послідовність сцен, яка перетікає із однієї в одну і приводить нас до фіналу.
Нам залишився останній елемент. Він відповідає майже на кожне запитання, яке ви можете поставити своїй історії, і робить це силою одного-єдиного речення.
Тема
В серці будь-якої історії стоїть трансформація. Не обов’язково персонажів. Не обов’язково світу навколо них. Існують такі історії, де, незважаючи на весь пройдений шлях — ніхто і ніщо не змінюється. Це не значить, що трансформації не відбулося, це значить, що шукати трансформацію треба не в творі, а в читачі.
Коли я маю на увазі трансформацію, я не кажу про щось поверхневе типу «колись був будинок, а зараз його немає», ні. Я маю на увазі зміну установ, що домінували в тексті (в персонажі, в світі або в читачеві) на початку.
Дослідники, що шукають дерева під водою, вірять, що підготовлені до експедиції.
Родина, що була втягнута в тисячолітню війну, вірить, що, що б не відбулося, їх цінності не зміняться.
Котик, що шукає любов, вірить, що люди несуть лише небезпеку.
Виклик цим установам — наш конфлікт. Результат конфлікту — трансформація, нова установа. Можливо, родинні зв’язки не такі сильні, як горе тисячі років війни. Можливо, зухвалість дослідників призведе до їх гибелі. Можливо, люди бувають різними, і деякі з них здатні подарувати котикові ту любов, яку він так довго шукав.
Цей шлях, від однієї установи до іншої, деякі люди називають темою.
Насправді у слова «тема» багато значень. В українській мові часто шириться слово «ідея», що на мене трохи занадто патосно; воно віддає високою літературою, в яку кожен має завантажувати глибоку філософську думку, інакше їх твір не матиме ніякої цінності.
Тема — набагато простіше слово, але й набагато ближче до того, що відбувається в тексті з точки зору ремесла. Не кожна тема — це глибока думка, або мораль, або абстрактна філософська ідея. Іноді тема — це просто інструмент для побудови історії і нічого більше, і це теж цілком нормально.
Тему можна виразити як завгодно, будь-якими словами, але, якщо ви не знаєте, як, то є дуже простий шаблон: «Щось приводить до чогось».
«Зухвалість дослідників приводить до їх гибелі серед синіх дерев»
«Безперервний тиск війни приводить до руйнування найміцніших сімейних цінностей»
«Сміливість та неупередженість приводять до любові»
Звісно, ці теми не є істиною світу. Вони просто ілюструють зміну установ, а чи є ця зміна бажаною чи правильною — це питання історії. Якщо вже йти в бік моралі та глибинних ідей, то історія про те, як війна руйнує родину — це, швидше за все, історія про жах війни, а не про слабкість сімейних цінностей. Це нагадування всім, що жахливі події руйнують життя, суспільства та цілі нації, і що треба уникати їх усіма силами. Якщо ж ми змінимо тему й скажемо «Віра в одне одного та у власні ідеали приводить до виживання в будь-якій катастрофі», то тепер історія саме про це — про віру, про силу волі, про те, як вони захищають нас у важкі часи.
Обидві теми, обидві «моралі» — правильні одночасно. Тому питання радше в тому, що імпонує саме вам.
Навіщо нам знати тему історії? Бо тема — це наш фокус. Як я писали вище, тема допомагає знайти відповідь на будь-яке запитання, яке ви ставите до історії.
Чи додавати ще одного персонажа до історії? — А як він допоможе розкрити тему?
Як змінити цю сцену, щоб вона краще виглядала в сюжеті? — А які саме зміни підсилять тему чи шлях до теми?
Яке ім’я дати антагоністу? — Ну, а є якесь ім’я, яке, можливо, підходить під тему?
Справді, якщо ви стоїте на перехресті та не знаете, куди рухатись далі, який зробити крок — просто запитайте в себе, що треба зробити, щоби посилити тему, і відповідь знайти стане набагато легше.
Наприклад, я не знаю, ви цілими годинами розмірковуєте, який колір шерсті зробити вашому котику. І у вас немає жодної думки, бо вам подобаються вони всі, бо ну це котики, вони прекрасні в будь-якому вигляді. Ну, то давайте подивимось, який колір найбільше підходить котикові, що боїться людей і має знайти в собі сміливість та неупередженість, щоби познайомитись із добрим сусідом, який йому щодня приносить водички.
От чорний, наприклад. Чорні коти в деяких культурах вважаються проявом поганої вдачі та супутниками нечистої сили, тобто люди упереджені проти них. Чорний колір шерсті дає нашому котику причину боятися людей — бо багато людей боїться та жене його зі своїх дворів та вулиць; в той же час він вказує на неупередженість сусіда з водичкою — щось, чого котик не помічає через власну упередженість.
Чудово! Тоді наш котик буде чорним.
Звісно, не обов’язково все підлаштовувати під тему. Як і все інше, тема — це інструмент. Орієнтир для будування історії, але не догма. Якщо ви хочете рудого котика, чи триколірну кішечку, чи сфінкса — ніяка тема вас зупиняти не має, принаймні щодо такої неважливої деталі, як забарвлення персонажа.
Єдине, проти чого я хотів би застерегти — це вставляти в текст елементи, які активно протиречать темі. За рідкими винятками, це радше послаблює історію, а не підсилює її. Якщо наша тема «Безперервний тиск війни приводить до руйнування найміцніших сімейних цінностей», то додавання до історії персонажів, що свої цінності зберігають до самого кінця, призведе до небажаних висновків в читачів. Вони можуть подумати, що руйнування цінностей — це провина родини, це тому, що не така вже сильна воля в них, не такі міцні цінності. Якщо ми цього не хочемо — то цього варто уникати.
Отже, ще раз:
Тема — це короткий опис трансформації персонажа, світу або читача від однієї установи до іншої, який використовується як орієнтир в будуванні історії.
А тепер — про сетинг, та чому його не завжди потрібно включати у ядро.
Сетинг
Багато хто сказав би, що сетинг має бути п’ятим елементом в ядрі, і вони не неправі. Сетинг (від англ. setting — тобто, «оточення», «постановка», «оформлення») — це обставини, в яких відбувається історія. Це може бути просто місце та час, але частіше, коли ми кажемо «сетинг», ми маємо на увазі щось глибше: культурний, історичний, соціальний, політичний фон, щось, що дає світові глибини та підтримує тему.
Сюжет «Дехто любить гарячіше» (він же «В джазі тільки дівчата») відбувається в Америці в часи заборони на алкоголь, і цей історико-політичний фон будує для фільму унікальну атмосферу та пов’язує його з основною історією. «Джонатан Стрендж і Містер Норрел» відбувається в часи Наполеонівських воєн, і ці події напряму впливають на життя та світогляд персонажів.
Іноді визначити сетинг справді необхідно. Деякі концепції та особливо фантастичні припущення потребують опису того, як саме вони впливають на світ. Наприклад, ми можемо опустити питання фізики та історії в концепції про сині дерева під водою, якщо робимо простий горор без прикрас, але важко уявити собі історію про тисячорічну війну, де невідомо, ні хто з ким воює, ні чому, ні до яких геополітичних наслідків це призводить.
Сетинг може бути п’ятим елементом ядра, а може і не бути, і саме тому я його туди не ставлю. Це не значить, що в деяких історіях може не бути сетингу — мені здається, що це фізично неможливо, бо історія завжди відбувається десь та колись, навіть якщо це «десь» це «десь ніде», а «колись» це «проміж часу». Це просто означає, що деякі історії не змінюють свою суть, якщо ми змінимо сетинг, як-от наша історія з котиком буде такою ж самою, якщо дія відбуватиметься в сучасному Києві або фантастичному Середньовіччі.
На завершення
Елементи ядра не обов’язково визначати саме в такому порядку, як я їх позначив. Вони працюють одночасно одне з одним, а не єдиним ланцюгом, тому до них можна підходити з будь-якого боку та працювати паралельно.
І так само паралельно можна працювати, наприклад, над деталями сюжету або персонажами — це нормально. Я майже ніколи не визначаюся повністю з темою, поки в мене немає хоча б приблизного нарису сюжету — вже потім, коли я прописую деталі, я звіряю їх з темою та будую так, щоб відповідали їй. Ба більше, всі ці речі можна змінювати в будь-який момент творчого процесу. Можна сказати «та ні, я не хочу сині дерева, я хочу червоні», та «тисяча років це забагато для того розміру твору, який я хочу, тому най буде п’ятдесят», та «я хочу, щоб це була історія не про котика, а про людину, що заслуговує на його прихильність».
То коли саме бажано мати готове ядро історії? Ну, тут немає чіткої відповіді, але я для себе визначила так: якщо ви полюбляєте планувати, то ядро бажано визначити до того, як почнете детальний план історії. Якщо ви імпровізатори, то ядро бажано визначити до того, як почнете писати текст.
Ядро історії, як я й писав на початку цього есею — це лише перший крок в підготовці до написання тексту. Це щось схоже на розписування основних положень та тез для статті. Наступні кроки — злив ідей, перші частки сюжету, створення плану, чернетка — все більше і більше конкретизуватимуть історію. На цих етапах ми, можливо, додаватимемо більше концепцій, більше персонажів, більше конфліктів, більше тем, але головне — не забувати про ядро та про що саме ми робимо нашу історію.
Успіхів вам із цим!
