Як знайти свій голос серед безлічі історій, які хочеться розказати світу?
У новому інтерв’ю ми поспілкувались із Ксенією Томашевою — авторкою ряду книг у жанрі пригодницького фентезі та упорядницею збірки «Корчма на перехресті світів» від READBERRY.
Як їй вдається надихати, надаючи голос іншим авторам у ТО «ЛІТавиця», та залишатись вірною собі, масштабуючи творчість на міжнародний рівень?
Дізнайся у відвертій розмові про творчість, виклики й сенси, що стоять за історіями Ксенії Томашевої.
Про жанр, у якому пише авторка
Це, мабуть, прозвучить смішно, але якщо мене розбудити серед ночі і спитати, у якому жанрі я пишу, то відповім: «легке пригодницьке фентезі». Якщо ж подивитися на те, що опубліковане й буде опубліковане найближчим часом — буде суцільний детектив «з елементами», ще й із якоюсь серйозною темою / темами. Мабуть, це тому, що насправді я жадінка: не можу обмежитися одним жанром. Обожнюю вигадувати нові світи, мене вабить виклик, який ставить перед письменником гра із читачем у детективі, а ще я — саме та людина, яка абсолютно щиро впевнена, що за рогом знайомої вулиці на мене чекає диво, просто треба не проходити повз… І відмовитися від одного на користь іншого сил не маю.
Про ТО «ЛІТавиця»: ідею створення та чим, на думку авторки, воно відрізняється від інших літературних спільнот?
Скільки разів відповідаю на це запитання, і щоразу зависаю на ньому, бо це велика історія, яку у двох словах не розказати. Але, якщо коротко — «ЛІТавиця» виникла через бажання наших авторів писати фантастику українською.
Від самого початку була мотивація, яку можна описати висловом «нам своє робити».
Ми дійсно хотіли й хочемо досі робити своє. Своє в усіх сенсах: коли починали більш ніж чотири роки тому, серед наших завдань ключовим було заохотити українських авторів перейти на українську. Так, були часи, коли декого доводилося переконувати, мотивувати, а декого — підбадьорювати, допомагати позбутися страху, що «не вийде».
Змінювався час, еволюціонували пріоритетні завдання: ми створили для авторів середовище, де вони можуть спілкуватися, брати участь у конкурсах і навчатися. Зрозуміли, що сильно недооцінюємо кількість крутих авторів фантастики, яку маємо.
Почали лупати скелю в цьому напрямі й торік відбувся величезний зсув: великі видавництва почали шукати українських авторів. Хочеться думати (і ми маємо підстави так вважати), що діяльність «ЛІТавиці» та інших фантспільнот у цьому зсуві неабияк допомогла. Принаймні, теж READBERRY знайшло для себе кілька цікавих авторів саме на конкурсах «ЛІТавиця» (та і двері «Корчми» ростуть звідти).
ЛІТавичні автори публікуються і в інших видавництвах: «Дарунок шістьох» Насті Гетманської виходить у НК «Богдан», «Пісня Бризів» Каті Пекур — у «Жоржа». І, наскільки я знаю, це ще не весь список.
Тож, процеси йдуть, але ми також не зупиняємося і вирішили перейти на міжнародний рівень. Уже за рік читачі з Португалії та Фінляндії зможуть також ознайомитися з творами українських фантастів (збірка «Хащі Чумацького шляху» буде перекладена фінською і португальською). Також у португальському перекладі вийдуть збірка «За виднокраєм», повісті Вікторії Штепури «Найкращий кінь у світі» та Валерії Малахової «Третя клямка», мій роман у трьох повістях «Коли Полумʼя було мертвим» та збірка дитячих казкових детективів «Одного Різдва в Місті». І це ще не все, ми продовжуємо роботу щодо розширення ареалу розповсюдження української фантастики.
Про роботу над збіркою «Корчма на перехресті світів», де взяли участь 11 авторів
Десять авторів + я. У «Корчмі на перехресті світів» мого оповідання нема, я тільки загальну канву робила.
Процес схожий на те, як збирати пазл, користуючись ноосферою як джерелом підказок.
Тобто, розслабитися, переспати з кожним з оповідань, пропустити ці історії через себе, а потім… воно якось само складається, здається, у єдиний логічно можливий спосіб.
Ми від самого початку домовилися про один-єдиний критерій, якого дотримувався кожен з авторів: в оповіданні має бути щось, за чим його героям необхідно зазирнути до Корчми. А далі вже з тих оповідань збирали картинку. І час від часу дивом дивувалися, як усе зчіплюється-зростається докупи.
Під кінець роботи, нам почав підігравати навіть реальний світ. Коли я полізла гуглити дату заснування Марганецької публічної бібліотеки (в одне з приміщень якої ми з Корчми відчинили двері), знайшла просто чудовий запис з архівів, який ледь не буквально свідчив:
«Ніхто її не засновував, вона просто сама з’явилася» (текст тієї довідки цитований у «Корчмі», можете переконатися самі).
От тоді мені навіть якось лячно стало, що, можливо, ми не настільки вже й вигадали ту Корчму…
Чому вирішила доєднатися? Бо «всі побігли, і я побіг». Ще я мала нахабство заявити, що знаю, як зі збірки оповідань від різних авторів у різних жанрах зробити цілісний твір, водночас не посягаючи на свободу творчості авторів. Довелося відповісти за свої слова.
Чи очікувати продовження «Корчми на перехресті світів»?
Такі проєкти не закінчуються. Як може бути закінченим мультивсесвіт? Навіть у Марвела рука не піднялася з ним покінчити, а в нас і поготів. Тож другій книзі бути вже зовсім скоро, а там і третя підтягнеться…
От прямо зараз, у паралельному файлі завершую останні штришки до «Корчми на перехресті часів». Тож вище я не просто обіцянками розкидалася, хоча це ви й так знаєте з анонсів видавництва.
Над чим зараз працює авторка й коли чекати на нові проєкти з її участю?
Щодо нових проєктів — їх буде багато.
У READBERRY вже анонсовані дві моїх книги, що вийдуть дуже скоро (у цьому році): «Незнайомці вночі» та «Тіні». Обидві — мікс-жанрові, трилеро-детективо-містико-міське фентезі. Але, попри однакові жанрові складники, вони будуть дуже різними.
Також уже чекають своєї черги на фіналізацію і підготовку до друку ще дві: один містичний (іронічний на цей раз) детектив та пригодницький стимпанк (також детективний).
Про розвиток сучасної української фантастики: чого їй зараз не вистачає, а в чому вона сильна?
Їй не вистачає впевненості в собі й усвідомлення свого існування.
Українська фантастика переживає період постменшовартості у квадраті. Мало того, що вона виходить із ями самознецінення разом зі всією українською культурою, так ще й усередині цієї самої культури їй донедавна доводилося постійно чути у свій бік:
«відійди, не заважай дорослим жанрам, тебе не існує».
Водночас, як не парадоксально, українська фантастика має пул дійсно сильних відомих і (тимчасово) невідомих читачам авторів, а також свій автентичний «голос». Парадоксально, бо навіть у тих країнах, де до фантастики давно ставляться як до популярного й перспективного жанру, існує прямо гостра проблема наслідування трендів з англомовної фантастики.
Українці якось цей період на всіх парах проскочили, ми вже на шляху успішного пошуку себе.
Порада від авторки письменникам, які тільки починають працювати у фантастичному жанрі
Вивчайте матчастину.
Якщо ви прийшли у фантастику з думкою, що тут буде простіше, ніж у реалістичних жанрах — ви помилилися дверима.
Пул знань, необхідний фантасту, який береться створювати свої світи, приблизно такий самий, як у справжнього деміурга: від ботаніки до квантової фізики, від фольклористики до анатомії. Повірте: якщо ви самі не уявляєте, як влаштований ваш світ — читачі це також відчують і не повірять у нього.
Про те, чи має авторка улюблений літературний світ, у якому хотіла б пожити, якби це було можливо?
Ні, бо я люблю подорожувати. Насправді я живу в усіх світах, які читаю чи пишу. У тих, які пишу, інколи настільки обживаюся, що можу ляпнути в розмові із чоловіком щось на кшталт: «Прикінь, Віталя те-то й те-то сказав». Коли починаємо розбиратися, хто такий Віталя, виявляється, що це — персонаж з історії, над якою я працюю. («Віталя» — це реальний приклад із життя, і він уже став мемом у нашій родині: щоразу, коли я лупаю по клавіатурі зі звірячим виразом обличчя, чоловік просить мене не так завзято вбивати «Віталю»).
Хоча, брешу. Мені дуже подобається на Перні. Я б там у цех арфістів попросилася.
Про письменників, які вплинули на стиль авторки, надихнувши почати писати
Письменники, які на мене вплинули:
- Джеральд Даррелл (неперевершений майстер помічати характери, як у людях, так і у тваринах);
- Гурам Петріашвілі (оте саме диво, яке існує поруч із нами, просто треба роззирнутися — це відкриття, яке зробив для мене Дідусь Гурам);
- Туве Янссон (на «Мумі-тролях» я зрозуміла, наскільки важливою є атмосфера в книзі).
Коректорки: Ангеліна Іванченко та Анна Ковбасенко
Дизайнерка: Вероніка Варшавська
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
