Хмари. Свист вітру у вухах. Важкість у грудях. Саме це я відчувала, коли Шак злетів у небо, залишивши за спиною зелений острів.
- А можна... не так швидко? - видихнула я, схопившись за срібну луску на його спині. - Я... не можу дихати!
- Ох, вибач, - відповів він, і вже за кілька секунд ми піднялись вище, туди, де повітря стало спокійнішим і легшим. Летіти стало набагато приємніше.
Мене огортало чисте блакитне небо, безмежне й глибоке, немов океан. Під нами, мов пухнасті подушки, пропливали хмари, а ще нижче - розкинувся сам Ліос, острів серед небес. Його зелені луки, сріблясті водоспади й скелясті обриви відкривали переді мною інший, зовсім незнайомий світ. Десь далеко, ледь помітною лінією на горизонті, виглядалася тінь мого рідного світу. Вона стрімко зникала за завісою хмар, ніби натякаючи: назад шляху вже немає.
Шак летів мовчки, а я не могла відвести очей від його величної постаті. Срібна луска виблискувала в променях сонця, наче кристали, а біла грива тріпотіла на вітрі - він був наче з іншої реальності, створінням із легенд.
- Шак, - нарешті озвалася я, коли мовчання стало надто важким, - то розкажи вже, що насправді відбувається? Бо я досі думаю, що це сон...
- Гаразд, слухай уважно, - голос його був глибоким і спокійним. - Колись давно, задовго до того, як люди помітили острів у небі, наш світ був гармонійним. Ми жили в мирі, користуючись енергією острова-батька, що дарував нам життя, силу і мудрість.
- Почекай... Ти назвав острів - батьком? - здивовано перепитала я.
- Саме так, - кивнув він. - Для нас він - живий. У ньому б'ється серце, яке ми всі захищали. Та гармонія зруйнувалась, коли Шео, колишня хранителька знань, вирішила, що їй належить влада над усім. Вона не прийняла відмову. Почалася війна.
- Шео... Це та відьма, яку ти згадав раніше? - обережно уточнила я.
- Вона. - Його голосна мить став жорсткішим. - Коли ми дали їй відсіч, вона вкрала наші сили. Замкнула їх у срібній арці, тій самій, де ти з'явилася. Вірогідно, це залишило прохід відкритим... і замість древнього воїна ми отримали тебе.
Я стиснула плечі.
- Я не знаю, чим можу допомогти. Я... звичайна дівчина.
- Можливо, саме це нам і потрібно, - відповів він загадково. - Сила, що її обрав острів, рідко буває очевидною. Але повір: не ти потрапила сюди випадково, а сам Ліос покликав тебе.
Ми ще трохи летіли мовчки. Я обмірковувала його слова, намагаючись уявити Шео, чому вона зрадила, і як це - втратити цілий світ, яким ти опікувався. Чому магія обрала мене? Чи можу я бути частиною цього?
Небо поволі починало густішати - знову з'явились хмари, та вже зовсім інші. Важкі, темнуваті, із відблиском грози десь у глибині.
- Тримайся міцніше, - раптово сказав Шак. - Ми починаємо спуск.
І не встигла я нічого сказати, як нас знову поглинув вітер. Земля стрімко наближалася, хмари розривалися, і я вперше побачила щось справді грандіозне - на підльоті до таємного штабу повстанців.
