Якби я розповів тобі про гетсиманські сади,
Якби я заспівав колискову,
Ти б повірила, що я живий,
Ти б повірила, що скоро вернусь додому?
Якби я минав перехрестя на розі,
Якби запитав, чи купити хліб,
Ти би знала, що я в дорозі
Ти б не знала, що дотліваю, мов гніт.
Якби я був завжди біля тебе,
Якби я носив твій оберіг,
Тобі більше було б і не треба,
Тоді б не розбився твій цілий світ.
А що, якщо скажу тобі, що бачу дивні сни? Ти мені повіриш?
Щоночі чорнота огортає місто. А заразом і мої думки. Вони сновигають, мов ті примари. Поміж людей. Долаючи відстані.
Тобі було колись лячно в темряві? Буває, вона жахає мене досі. З часом я навчилася її пізнавати, розрізняти її безпечні звуки.
Дівчата пішли рано вранці на потяг до Парижу. Я провів обох до автобусу, а сам повернувся додому. На столі - залишки сніданку, ніж у маслі, хлібні крихти, недопитий, але ще теплий чай.
Дівчата пішли рано вранці на потяг до Парижу. Я провів обох до автобусу, а сам повернувся додому. На столі - залишки сніданку, ніж у маслі, хлібні крихти, недопитий, але ще теплий чай.
