Всім добре відомо, без зубів сутужно. Немає ноги – вистругав дерев’янку і пострибав, немає руки – є інша, та ще й зуби в додачу. Нема голови… Ну, тут, як кажуть, що відріжеш, те не доточиш.
Зубопротезування нині на супернайвищому рівні. Кажуть, ставлять імплантати. Верхню частину можна відгвинтити в будь-яку мить та загвинтити свіжий різець чи кутній. Прогрес далеко сягнув… Але не в нас – мало хто може дозволити собі американську посмішку. Втім щелепи замовити, – коли ікла геть струхли, – цілком можливо. Словом, зараз не дуже лякаються, коли хтось погрожує вибити зуби. Цивілізація просунулася за горизонти…
Василь Мотузок мав тридцять років і всі тридцять два зуби. Бо був людиною працьовитою і не конфліктною. Одначе, як повідомляє народна мудрість, тиха вода греблю рве.
Василь мав дружину, восьмирічного сина і, звісно, тещу. Наперекір наговорам, ніби між зятем і мамою дружини постійно ведеться війна, ексцесів у родині не виникало. Можливо тому, що Мотузок був зачухою.
Цей вельми образливий термін виник випадково від абревіатури “ЗАвідувач ЧУжим ХАзяйством”. Тобто Василь був приймаком.
Хто не був приймаком, то й горя не знав…
У сім’ї не без виродка. З рідною половиною проблем не було, з тещею так-сяк ладилося, а от бабуся, стара карга, бувало, діставала до немоготи. То косо поглядала, надуваючи старечі зморщені губи, то незадоволено бурмотала з будь-якого приводу, а то й випробовувала голосові зв’язки. Словом, створювала антагоністичну атмосферу. Василь довго терпів, зрештою пообіцяв заховати вставні щелепи істеричці, щоби та тільки шамкала.
Ввечері Василь з гарним настроєм повернувся з роботи, зайшов до оселі й нутром відчув гнітючу атмосферу. Дружина на запитання, чи є вечеря, опустила очі донизу і почала м’яти полу фартуха. Теща, із заплаканими очима, теж дивилася невидющо кудись під стіл. Бабця сиділа на лавці під образами й була схожа на мумію Тутатхамона, давнього фараона Єгипту.
Мотузок поцікавився, чи, бува, ніхто не помер із родичів. У відповідь почувся лише схлип.
– Василю, ніколи не думала і не гадала, що ти такий, – пригнічено вичавила кохана.
Мотузок зрозумів, що він щось накоїв. Махнув рукою і став заглядати в каструлі.
Конкретика не забарилася, теща, схлипуючи та давлячись спазмами, жалібним голосом вичавила:
– Василю, будь людиною, віддай бабі зуби.
Василь здивовано обвів присутніх поглядом, зупинився на старечій фізіономії. Бабця мала такий вигляд, наче стався другий прихід Ісуса Христа і почався відбір претендентів до Раю. Василь подивився на підвіконня, де в скляній посудині з водою хранилися зняті на ніч щелепи. Півлітрова банка була пуста.
– Таки Бог є на світі, – констатував саркастично зятьок.
– Василю, не грайся, бо міліція вже в путі.
Василь перевів погляд на синка. Той дивився донизу, ковиряючи носком обувки підлогу. Всім раптом стало зрозумілим, хто винуватець переполоху.
З’ясувалося, зуби були обміняні з приятелем на складаний ножик. Всією делегацією двинули до сусідів. Пропажа віднайшлася не одразу, адже була схована в копиці соломи. Довелося усім кутком по соломині розгрібати величезну купу.
Покараним ніхто не був. Стара повеселіла, гуртом насміялися, а Василь порадив тримати важливу річ під подушкою.
