13 письменницьких гріхів.
Мої колеги по перу колись ділились в мережах, як ми іноді грішимо та фейлим в процесах написання. За 15 років у мене теж трохи набралось.
1. Я не дописую до кінця. У мене більше часу йде на написання кінцівки, ніж на половину книги. Я знаю, чим що має завершитись, але дописувати не планую. В гіршому випадку я ще й починаю нову історію та забуваю про стару. А так то книг було більше.
2. Я не користуюсь вордом. І ноутбуком. Виключно планшет чи телефон і google keep. Колись не мав часу і рідко бував вдома, доводилось пристосовуватись. Тепер я вдома частіше, але звички нікуди не ділись.
3. Сиквели. Іноді трапляються відгуки: цікаво було прочитати продовження. Або якось так. Повірте, мені б теж було цікаво прочитати продовження. Але писати його якраз не цікаво. Я взагалі не люблю сиквели чи приквели. Для мене історія має бути завершена в одній книзі, а не ось це все паразитування на героях, котрі припали до душі. Якщо з самого початку я не планував писати трилогію, то й не плануватиму. Звісно, я відпишу, що подумаю, але кого я обманюю…
4. Я пишу, як сільський гопар. Чесно, якби не сайти перевірки правопису, то тексти б виглядали сумно. Дуже сумно.
5. Почерк. Плювались за це вчителі на мене колись, а я не слухав. Кілька років писав у зошити. Штук п‘ять списав десь від 48 до 96 аркушів. Вони все ще в батьків. Десять років по тому, я думав забрати їх, щоб передрукувати та переписати нормально історію. Але задум провалився. Я не зміг прочитати власний почерк. Одна з причин, чому я принципово друкую і не веду нотаток в блокнотах. Толку потім з них? Можу підпрацьовувати в лікарнях, виписуючи від руки рецепти…
6. Кораблі. Перші мої невдалі спроби щось написати були класі так в шостому. Я надихнувся Одісеєю капітана Блада і захотів написати про піратів. А тепер весь сум: тобі 12 років, в тебе не те що нету – в тебе компа немає. І телефона теж немає. Але про щогли і фокмачти треба описати. 12-річний я намагаюсь розібратись в будові корабля без гугла. Власне, я спокійно можу сказати, чого ви не побачите в моїх книжках. Клятих кораблів і всього, що з ними пов‘язане. Бо всі наші травми з дитинства.
7. Жінки. Коли я намагаюсь прописати жіночого персонажа – питання чи я сексист лунає рідко, але мітко. В мене ніколи не вийде милої ніжної героїні – постійно самовпевнені, егоїстичні й стервозні. Я не сексист, чесне слово, і я люблю та поважаю жінок. Але в книжках це як пороблено. То не я, воно само…
8. Відкриті фінали. Я не люблю ні веселих, ні сумних закінчень. Тому 9 з 10 читачу доведеться додумувати.
9. Постійно борюсь зі спокусою виставити все що написав. Але поки справляюсь. Якщо немає хоча б половини книжки, то ніяких публікацій. Бо пункт 1.
10. Маги. Я всі рпг пробігав за воїнів. І в книжках я найбільше не люблю героїв чарівників з прихованим потенціалом (Виняток: Гаррі Поттер). Якщо можна не робити героя чарівником, то й не буду.
11. Анонімні вікна. «Той, що обманює смерть» надовго забезпечив мене алгоритмами гугла по тарологах, астрологах, екстрасенсах, окультистах і решті різного мракобісся та контенту для ідіотів. Я навіть хоббі собі завів — кидати скарги на те сміття. Реклами ритуальних послуг з цього всього найадекватніший контент. Це мене навчило користуватись виключно анонімними вікнами в браузерах, коли потрібно щось загуглити для майбутньої книги. Не треба мені нової реклами.
12. З діалогу зі співавтором: Вань, я придумав класного персонажа, але не вбивай його, будь ласка. Тут варто взагалі щось пояснювати?
13. Прокрастинація та відволікання. Замість цього довгочиту я мав би писати розділ нової книги. Та й сам довгочит мав з‘явитись набагато раніше…
Такі от пироги. Гадаю, в кожного автора є багатенько своїх огріхів, тож діліться. Буде цікаво прочитати. #автори_як_ми_є
