1994
Вперше Андрій побачив Аліну коли їй було років п'ятнадцять чи шістнадцять. Того ж вечора вони цілувалися, але Андрій майже зовсім не запам’ятав як саме вона виглядає. Імовірно, він навіть не запам’ятав тоді як саме її звуть. Так, зараз він припускає, що не запам’ятав. Оманлива пам'ять запевняє - він одразу засвоїв її ім’я, але, вірогідно, це лише здається. Імовірно, він роздивився її і запам’ятав її ім’я пізніше, з другої чи третьої зустрічі.
Цілувалися вони ніби жартома, граючи. У такому віці (Андрієві вже виповнилося сімнадцять) все відбувається ніби жартома, а з іншого боку, кожний подібний досвід, без сумніву, дуже важливий. Як важливі перші кроки немовляти чи перші слова на білому аркуші. Як важливі перші помахи кволих крил пташеняти, що випурхнуло з гнізда. І серце калатає, як у польоті, а в голові паморочиться так, як від височини. І невпевнені, незграбні рухи вуст і рук такі самі невпевнені і незграбні, як і тріпотіння жовтодзьбика. Немовлятко все одно піде, речення буде дописане, пташеня – полетить. Але від перших спроб залежить хода, стиль письма і вправність польоту.
Насправді, Андрій тоді цілувався вперше. Але його поважний вік припускав, що такого не може бути. Він давно вже націлувався із різноманітними дівчатами і жінками в уяві досхочу і був такий переповнений цим примарним досвідом, що і сам вірив, що все це відбувається не вперше. Лише коли замислювався, не міг пригадати жодного не уявного, справжнього епізоду свого інтимного спілкування із протилежною статтю. Ба, не міг навіть уявити обставин, за яких таке мало б відбутися. І ось нарешті, він став на стежину усіх чоловіків світу. А саме, на шлях очікувань і розчарувань. Бо перший досвід його збентежив і не задовольнив. Бо в уяві волосся дівчини ніколи настирливо не потрапляє до рота, в уяві зрозуміло як саме ти і вона маєте нахилити голови, аби ваші носи не видавалися дзьобами дятлів, що раз по раз чіпляються одне за одне. В уяві пухкі вуста дівчини (а в Аліни були пухкі, спокусливі вуста, що їх єдині Андрій і запам’ятав того вечора) – обіцяють ніжний, солодкий поцілунок, що обгортає, всотує тебе в себе, а не це дурне кресання зубів і відчуття, що ти намагаєшся цілувати щось напружене, майже не податливе, таке як підігрітий у руці резиновий експандер, що ним у ті часи хлопці накачували м’язи передпліч. До того ж, в уяві не буває свідків вашого поцілунку, що вищать по-мавпячому, гилгочуть як стадо гусей і голосно, хором рахують секунди. Все про що міг думати Андрій у ті секунди – як зробити, аби слина з їх ротів не побігла цівкою по його підборіддю, вилискуючи у сяйві вогню. Бо то буде сором. Всі здогадаються, що він не вміє цілуватися. Але все це пусте. Насправді, всі ці дрібні негаразди важили так, як пір’їнка проти синього кита. Бо він цілувався. Вперше. І хоча він залишився незадоволеним, це було незадоволення не такого роду: « Манав я це діло! Хай хто завгодно займається цією дурнею – я пас». Ні, звісно ж це було те незадоволення, яке вимагає задоволення. А саме негайного повторення і покращення результату.
А ще за кілька годин до того ніщо не віщувало такої радикальної зміни, що відбулася незабаром із внутрішнім світом Андрія. Вдень він відпахав дві зміни на консервному заводі – невеличкому підприємстві при совгоспі. Робота була не надто складна і, як на Андрія, не надто нудна. Інші хлопці скиглили і дуріли з нудьги, стоячи біла конвеєра, але Андрій, маючи спокійний, врівноважений характер і, на перший погляд, цілковито позбавлений темпераменту, зносив монотонну працю не зважаючи, швидко відлітав до уявних світів, поки руки механічно вдягали кришки на банки з овочами і фруктами, що повзли конвеєрною стрічкою. Його внутрішню ідилічну гармонію лише зрідка порушував гучний жахаючий звук розчавленої банки, коли хтось випадково вдягав дві кришки замість однієї. Нарешті, робота скінчилася, розбитий ПАЗик розбитою дорогою доправив хлопців до табору. У їдальні їх очікувала, як завжди, холодна вечеря. Зазвичай, такі дні скінчувалися просто – якимись не надто цікавими пересуваннями територією з не зовсім ясними цілями, вечірнім туалетом і втомленим сном під на всю гучність ввімкнуту музику – «Парк Горького» і все в такому роді. Бо всі решта приїздили з поля значно раніше, вже встигали відпочити і ввечері починався самий «гульбєс». Вожатий – фізрук з коледжу – ніби і був. Але він був свій мужик. Ввечері він зникав і повертався спати вдупель п’яний пізньої ночі. В принципі, хлопці могли робити що завгодно, що не закінчується лікарнею, міліцією чи небажаною вагітністю. Та до того вечора Андрій зовсім не користувався цією свободою.
Але настав той чудовий, теплий серпневий вечір, йому на зміну швидко прийшла розкішна, ясна зоряна ніч. Місяця не було, але сільське небо було всіяне зорями такими ясними, яскравими, неймовірно чисельними, що, здавалося, їх одних вистачило б, аби залити весь світ сріблястим сяйвом, навіть якби не долинало у центр просторого, вкритого пружною травичкою простору між одноповерховими корпусами трудового табору, жовте світло від далеких вікон, і не жевріло між молодиками і дівчатами невеличке затишне багаття. Їх було душ п'ятнадцять, може трохи менше, але час від часу хтось підходив чи відходив у темряву. Вожаті вже розчинилися у сутінках, тож місцеві альфа-самці, на деякий час перервали гітарні рифи місцевого гітариста, про якого казали, що він прослуховувався до групи «На-на» (брехня, напевне) і повитягали пузаті пляшки із домашнім вином, на яке і Андрій вкладав гроші, і різнорідний посуд для розливу. Ромка – ніби, друг, що і примусив Андрія підняти дупу і піти «у компанію», галасливий і «стрьомний» хлопчина, закоханий у шансон і тюремну романтику - тицьнув йому у руки наполовину налитий стакан, гарячково заохотив випити до дна. Вино було бридке – по іншому не скажеш. Воно було кисле, відгонило пліснявою. У ньому вирували бульбашки, бо воно ще не вигралося. Схоже, воно було розбавлене спиртом і лізло до горла, як наждак, залишаючи у роті аромат конюшні і миттю б’ючи по мізках. Але всі недоліки визнавалися несуттєвими. Вирішальною була лише остання із згаданих якостей пійла, що одностайно визнавалася за величезну його перевагу. Бо насправді всі ці заходи влаштовувалися лише з єдиною метою – підпоїти і трахнути дівок. Якщо дівки були. Якщо ж не було – що ж, тоді вони були потрібні, аби залити тугу, що виникала з приводу відсутності дівок. До «трахнути» Андрієві було, вочевидь, ще далеко. Так далеко, що туди не долинала навіть його уява. Він взагалі не вірив, що хоч у когось з присутніх справа таки може закінчитися хоч якоюсь подобою сексу. І якщо таке і буде (а Андрій, повторимо, у це не вірив), то звісно, це станеться в альфа-самців, які ще на початку вечора вже сиділи, вайлувато, ніби знехотя обіймаючи дівок – по одній на кожного. Тим Альфа-самцям, що їх було, ніби, троє, та ще кільком бета-самцям, до числа яких пнувся і його приятель Ромка, Андрій, в принципі, не заздрив. Гарних дівок біла багаття не було. Ну як… в однієї, звісно, були запаморочливі довгі голі ноги. Вона сиділа на низькій колоді навпроти, притиснута до одного з альфа-самців, що вмів підтягуватися на перекладині п’ятдесят разів і крутити сонце. На ній була коротенька плісирована юбка, вона досить часто розсувала ноги, а інколи, коли її хлопець щось шепотів їй на вухо, або вилизував шию чи цілував, несвідомо починала швидко розводити і зводити стегна, тихенько ляскаючи ними. Це був запаморочливий звук і запаморочливе видовище. Андрій міг досхочу роздивлятися гладенькі внутрішні поверхні стегон і біленьку стрічку трусиків дівчини, добре освітлену багаттям. Він замислювався навіщо вона це робить – чи, бува, не мастурбує вона у такий спосіб – прямо в нього на очах. Від того видовища і тих здогадів він пітнів і намагався схилитися так, аби хто, бува, не помітив бугор на його штанях. Аби трохи заспокоїтися він дивився на обличчя дівчини – ротате, прищаве, щокате якесь. На її чорне неохайне волосся, що виглядало масним і давно не митим. Розум казав йому що він нізащо не хотів би залишитися із нею наодинці. Щось подібне можна було сказати і про всіх решту дівок. Не всі вони були такі ж негарні, як ця чорнява, але Андрій не знаходив на чому іще, крім проміжності навпроти, зупинити погляд. Коли гітарист знову почав грати, вино полилося рікою, а чорнява із своїм жеребцем раптом кудись зникли (Андрій все ще вперто не вірив, що вони пішли саме трахатися), йому стало трохи легше, хоча сама згадка про ті труси і стегна, що раз по раз сходилися як Сцилла і Харибда, погрожуючи розчавити його мозок, знову миттєво призводила до ерекції, що стимулювалася спогляданням інших дівчат і переслідувала Андрія увесь вечір, лише ненадовго полишаючи його у спокої.
Власне, якби була можливість непомітно зникнути, він, не відчуваючи жодних докорів сумління, негайно усамітнився б десь, аби позбавитися цієї млосної напруги. Іншими словами - подрочити. Ця думка приходила декілька разів і Андрій був переконаний, що, заплющивши очі, міг би побачити ті невимовні стегна і трохи вологі трусики, напнуті на гарячих статевих губах дівчини не згірш ніж наживо. Міг би провести по усім тим розкошам долонями, відчути пальцями жар і вологу, потертися щоками об гладеньку шкіру, вдихнути аромат і кінчити. Кінчити так солодко, як давно не кінчав. Але, звісно, через Ромку він нікуди зникнути не міг. Той балагур-прилипало вчинив би галас, намагаючись довідатися куди він пішов і переконуючи залишитися. А то й відвалив би від багаття разом із Андрієм. Інколи, думаючи про Ромку, Андрій не міг зрозуміти свого статусу у людському стаді. З одного боку, щодо самиць і інших принад буремного суспільного життя він явно не був альфа-самцем. Він навіть не ставав у чергу, не кажучи вже про те, щоб взяти участь у схватці. А з іншого боку, другі номери, на кшталт Ромки – їх було декілька – вперто, з дивовижною відсутністю очевидних мотивів, тягалися за ним, як приклеєні, Так ніби втрачали орієнтири, ніби їх безпомилкова інтуїція підводила їх і вони з якогось дива ідентифікували Андрія як альфа-самця. Ба, навіть шукали в нього захисту від інших альфа-самців, яким необережно перейшли дорогу чи наступили на мозоль. І, що дивно, отримували той захист. Так, наче і альфа-самці визнавали Андрієве право. Хоча приводів для цього в них, ніби, жодних не було. Хіба що він, можливо, був розумніший за них усіх (мова, звісно, не про відмітки у школі та коледжі, не в цьому справа). Але носитися із цією пихатою думкою Андрій собі не дозволяв. До того ж якщо він розумник – чого ж в нього немає дівок і влади у стаді? Це було загадкою. А для розумника загадок не буває. Тож, логічно – не такий він уже і розумник. Обсос якийсь.
Андрій намагався не пити багато, але у якусь мить відчув, що таки добряче захмелів. Дідько його зна, що в тому селі намішала у те вино якась стара відьма. Але погано Андрієві не було. Було, навпаки, добре. Його член, нарешті, заспокоївся і припинив створювати Андрієві проблеми, гітарні струни співали ніжно і чуттєво, виконання здавалося довершеним. Яка там гівняна «На-на»? Та цей хлопець мав би прослуховуватися у «Іглз». Він саме підбирався до захопливого фіналу «Готелю Каліфорнія». Голос його був хрипкий і ніжний. Андрій впав у світлу меланхолію, не поспіхом потягуючи вино, вже не відчуваючи у ньому нічого неприємного. Ніч була чарівна, чорний купол зоряного неба вигинався над багаттям, супутники поволі перетинали Чумацький Шлях, Альфа-самці із своїми самицями відійшли до своїх королівських палат, чи печер, чи де там вони здійснювали свої «прима ноктіс». У бета-самців почав виділятися тестостерон і вони взялися незграбно штурмувати бастіони самиць, що їх ще не розібрали. При цьому вони виглядали по-дурному, вищали і гикали, відпускали сороміцькі і дебільні жартики, намагалися вчепитися у груди дівчат, пітніючи і з усієї сили намагаючись виглядати альфа-самцями, хоч виходило, прямо сказати, дуже недостовірно. Скоріше на думку спадало слово «паяц». Дівки також трохи кривилися, бо всі вони були, врешті решт, проігноровані красенями. Андрієві здавалося, що в тих скоморохів на кшталт Ромки, немає жодних шансів. Але він помилявся, бо нічого не розумів у житті. Зрештою, дехто вже обмацував дівуль, а ті, все ще кривлячись і для порядку роблячи кволі спроби спротиву, непомітно підставлялися під вайлуваті ласки своїх спітнілих і дурнуватих паяців, починаючи отримувати приховане задоволення від всього цього вовтузіння. Саме тієї миті, коли гітарист дограв «Готель» і видав перші швидкі акорди «Осені» «ДДТ» Андрій помітив що із задоволенням роздивляється дві пари струнких ніжок. Очі самостійно блукали обрисами двох юних дівочих тіл вже деякий час, ще коли свідомість п’яно блукала десь далеко. Два дівчиська стояли позаду гітариста. Багаття освітлювало їх гарненькі ніжки. Одна була у коротеньких синіх джинсових шортах. Інша – у таких самих коротеньких і джинсових, але білих. Перша стояла рівно, склавши руки на грудях. Друга перенесла вагу на праву ногу, граційно відставивши вбік ледь зігнуту ліву. Руки вона склала на грудях як і подружка. В обох було довге волосся і пряма чолка. Обличчя обох потопали у сутінках. Але, якби в Андрія був вибір, він обрав би цю, у біленьких шортиках. Очевидно, саме «Готель Каліфорнія» виманив цих двох гарненьких метеликів із оксамиту ночі. Коли гітарист заспівав, намагаючись наслідувати задавлені хрипи Шевчука, дівчатка миттєво перекинулися парою слів і, переступивши колоду, сіли до вогню по обидва боки від співця, майже притиснувши його стегнами з обох боків. Довгі голі ніжки дівчат опинилися навпроти Андрія і тепер, наблизившись до вогню, у буквальному розумінні були висвітлені ще вигідніше, ніж досі. Так вони сиділи досить довго, поволі зміцнюючись у переконанні, що цей дивак, схоже, не цікавиться нічим окрім своєї гітари.
Коли закінчилася «Осінь» а за нею блатна російськомовна версія «Beck in USSR», п’яний і червоний Ромка, тамуючи досаду від занадто впертого спротиву своєї товстої і носатої обраниці вирішив взяти ініціативу на себе і оголосив гру «у пляшечку». Всі пирхнули, кидаючи на цього «озабоченого» презирливі погляди і весело висміюючи його невдалі намагання поцілувати «Вєрку». Але всі одразу ж розворушилися, загомоніли, кинулися шукати на чому вертіти ту пляшку. Без сумніву, всі тільки й чекали нагоди перевести здійснення таємних надій у хоч у чомусь формальну площину. Іншими словами, потрібно було створити ту саму ситуацію, у якій можливе, ба, навіть обов’язкове те, що табуйовано зазвичай. Поки хміль не наліг на юні голови важкою пеленою, поки ще не надто пізно і вожаті саме переходять за пляшкою горілки із фази куражу у фазу «розмов за життя», бо наступна фаза гнівного невдоволення погрожує припинити цей приємний вечір. Якщо звісно, вожаті, знехтувавши обов’язками, не перейдуть прямо до фази свинячого рохкання.
Доки вирішувалися організаційні моменти і панувало галасливе, веселе пожвавлення, гітарист – високий, худий хлопчина у смугастій футболці, відставив гітару за спину і закурив. Мала у синіх шортиках тут таки попросила сигарету і теж затягнулася. Курила вона до-дівчачому, боязко тримаючи сигарету, ледь прикладала вуста до фільтру і одразу видувала димові туманності, витягуючи губи дудочкою. Вона завела бесіду з гітаристом, і, мабуть, він нарешті цілком виправдав її сподівання. Він був світлий хлопчина. З тих, до кого линуть жінки, але яким вони не надто потрібні. Жінок вони сприймають як даність, не надто ускладнюючи відносини із ними, легко зустрічаючи, легко розлучаючись. Вони – ці капітани і пілоти – завжди борознять якісь там простори, завжди залишаючи дівчину трохи сумувати на березі чи на землі. Для них жінка завжди на другому місці. Про таких, як не дивно, жінки, здебільшого, і мріють. Принаймні у шістнадцять років. Позаздрити та й годі. Андрій і позаздрив – їм обом. В них все було легко, без вимушеності, без страждань і пошуків. Одразу у дамки. Ці двоє серед цього племені, тимчасово покинутого альфа-самцями, серед вирування плебейських пристрастей, раптом виявилися аристократами. З ними все було зрозуміло. Андрій майже покинув стежити за ними – сюжет був кришталево ясний заздалегідь. Не суттєво – просто вони мило побалакають і розійдуться спати, щоб більше ніколи не зустрітися, чи цієї миті в них почнеться те, про що пишуть у романтичних жіночих романах. Буде так, як вони забажають. Але буде легко і невимушено. Андрій же хмільним поглядом прикипів до того єдиного, що він запам’ятав про Аліну того вечора. Він дивився на її вуста.
Ні, насправді він так і не закохався. Ні тоді, ні у наступні дні, ні через довгі-довгі роки, коли їхня історія отримала продовження. Це було щось інше, або, принаймні, інший різновид любові. Той, що греки називали його ерос. В ту ніч, поки пляшка вже почала обертатися, він дивився на вуста Аліни – дівчини у маленьких біленьких шортиках. Він вивчав їх, як астроном – галактику. Він хотів запам’ятати їх, внести в анали, занотувати у щоденнику, у довідці, у статті енциклопедії, хотів фотографувати їх, малювати їх, писати їх маслом, ліпити з гіпсу, висікати з мармуру і відливати у бронзі. Хотів їх увіковічнити. Дівчина, віддавши подрузі ініціативу, залишилася осторонь, дивилася у вогонь, схиливши обличчя. Волосся і тінь ховали її очі. Все що бачив Андрій, все що він зачудовано відкривав для себе вперше – довершені вуста, гарніших за які він не міг би уявити.
Пляшка обрала якогось хлопця, потім іще одного. Піднявся регіт, загал вибухнув непристойними жартами. У Андрієвому радянському дитинстві відношення до гомосексуалізму було вкрай нездорове. Патологічне. Безвідносно до плюсів чи мінусів самого явища. Хлопці запротестували, особливо один із них – хирлявий, негарний, вкрай закомплексований. Закінчилося тим, що біля багаття стало на одного хлопця менше. Можливо, він сам про те не здогадуючись, був латентним гомосексуалістом. Нова пара – і знову два хлопці. Азарт набрав небаченої сили. Андрій подумав, що такі бурхливі вияви емоцій здатні завадити вожатим упитися в смерть, а йому – поцілувати якусь дівчину. Обидва хлопці виявилися адекватні. Зі сміхом вони міцно обхопили одне одного м’язистими руками, розцілувалися у щоки трикратно, гучно чмокаючи і боляче ляскаючи одне одного по плечах. Покінчивши з поцілунками один з них на хвильку відірвав другого від землі, з усієї сили стиснувши у кільці рук. Тоді його трюк повторив другий хлопець. Вийшло нормально. Дехто намагався жартома не зарахувати поцілунки, але дійсно – вийшло нормально і весело. Шанси обох хлопців прогулятися з кимось із дівчат за ручку до верб на березі річки стрімко підскочили. До одного вже навіть притискали груди третього розміру. Наступною виявилася гетеросексуальна, так би мовити, пара. Але захвату присутніх це ні на йоту не зменшило. У Васі і Лариси була різниця у зрості на дві голови. На користь Лариси. До того ж у Васі була жахлива короткозорість і велетенські окуляри з потужними лінзами. А вона була худорлява чорноока красуня, схожа на грузинку. Поки вони цілувалися – напрочуд, до речі, пристрасно і ніжно, дехто попадав з колод і почав качатися у траві, намагаючись знову почати дихати. І дарма. Згодом Вася з Ларисою одружилися. Він кликав її «Кошенятко», а вона згори дивилася на нього з повагою і майже побожним благоговінням. Навіть через роки подружнього життя вони не ходили поруч. Вони йшли разом, переплітаючи руки, інколи зариваючись обличчям у волосся один до одного і дихаючи запахом одне одного. Штовхаючи перед собою візочок з черговим малятком. Дивні діла твої, Господи.
Андрій відчував і збудженість і похмурість одночасно. Рано чи пізно пляшка вкаже на нього. Це цілком імовірно. І тоді йому доведеться зображати горилячу удаль із кимось із хлопців. Або цілувати каракатицю Ромчика. Або оту бліду міль в якої завжди різці виглядають із рота. Або, що непогано, дівчинку у синіх шортах – але вона так поглинута розмовою із гітаристом, що навіть не слідкує за грою. Що ж вийде з того, що він її поцілує? Нічого доброго, напевне. Але поцілувати ці неймовірні рожеві і вологі, ледь прочинені, пухкі, невимовно мило вигнуті вуста дівчинки у білих шортиках – цього Всесвіт не дозволить. Тому що немає пекла, але немає і раю. Він не хотів мріяти про нездійсненне. Аби не розчаровуватися. Він просто вирішив, що добре запам’ятає і уявить ці уста, їх смак і м’якість. Він наперед вигадає поцілунок із нею, чиє ім’я було йому іще не відоме. І коли йому випаде цілувати будь яку із присутніх дівчат він заплющить очі і поцілує не каракатицю, не міль – поцілує струнку дівчинку у білих шортиках.
Пляшка оберталася і оберталася. Участь у грі приймало безліч людей – сімнадцять. Комбінацій це давало досить багато. Тож не варто було дивуватися, що Андрієва черга ніяк не надходила. В якусь мить «пощастило» Ромчику і він з вурчанням накинувся на свою товстеньку, твердо вирішивши отримати від свого права все до останку. Він мало не задушив нещасну, не відлипаючи від неї зо дві хвилини, поки всі не припинили рахувати і не почали улюлюкати, як папуаси з Нової Гвінеї. Слини було стільки, що вона текла і скрапувала на величні круглі груди дівчини. Андрій гадав, що від цієї картини його може знудити. Але, на диво, не міг відвести зачудованого погляду і раптом із здивуванням відчув як непереборно підіймає голову його статевий орган. Поступово він відчув повагу до Ромки. А може, до його скаженого потягу. Так поважаєш грізні і могутні природні явища. Він помітив, що біля багаття вже не сміялися. Ніхто не сміється з водопаду чи цунамі. Молодь довкола багаття принишкла. Рекордний поцілунок добігав кінця, остаточно втративши награність і бравурність. Слина припинила скрапувати на футболку дівчини, а язик Ромчика - шалено кружляти у її ротовій порожнині. Дівчина підняла руки від його плечей і ніжно стиснула у долонях його голову. Справжній поцілунок, формально єдиний із попередньою виставою, але разюче від неї відмінний тривав, напевно, всього декілька секунд. Але в ці секунди і Андрієві і всім іншим стало зрозуміло – як не сьогодні ж, то найближчими днями ці двоє втратять свою цноту. Він її таки трахне.
Ще кілька нових поцілунків. Усе менше запалу і більше втоми. Міль цілується з Ларискою. Це могло б бути цікаво. Якби не Міль – апріорі антиеротичне створіння. До того ж: хі-хі, ха-ха, цьом, дякуємо за увагу. Суцільне розчарування.
Пляшка крутиться знову, і серце Андрія раптом скаче алюром. Вона. Пляшка вибрала дівчинку у білих шортиках. Вона дивиться на пляшку, посміхається трохи ніяково, трохи з викликом. Ромка розкручує пляшку знову. Андрій завмирає, спина його, неприродно виправлена, дерев’яніє. Він дивиться на солодкі рожеві губи і хоче їх шалено, жагуче, невимовно. А дівчинка, ніби відчувши погляд, а, вірогідніше, давно помітивши погляди Андрія, раптом обпікає його прямим поглядом у вічі. Погляд насмішкуватий і викличний. Він помічає це в коротку мить до того, як відводить очі – панічно, похапцем. Щоки йому заливає фарбою від сорому. Вона вразила його зненацька. В нього не було шансів витримати її погляд. Якого дідька вона із ним грається?! – сердиться Андрій. Він похмуро дивиться на дівчину знову. Але вона вже знову опустила очі. Вона схиляється і схиляється, майже складаючись навпіл. Маленькі долоньки ковзають по гладенькій шкірі стегон і гомілок, поки не досягають кедів на стопах. Вона розтягує спину, як кішка, що вполювала і з’їла мишу. В мить коли вона розпрямляється, відкидається назад, впираючись руками у колоду за спиною, легковажно рухаючи стрункими ніжками, підстрибуючи колінками, пляшка зупиняється і її шийка вказує на подружку, що сидить по той бік від гітариста. Хтось із присутніх хлопців у захваті присвистує. Обі дівчинки раптом заливаються дзвінким сміхом, що просто таки сипле іскрами. Андрієві здається, що вони зовсім не збентежені. Аліна (звісно, Андрій ще не знає імені) ще раз потягується, витягаючи до зоряного неба руки, замкнені у замок. Тоді рвучким, легким рухом схоплюється на прямі ноги. ЇЇ подружка граційно підводиться і ступає назустріч. Ніхто не встигає якось приготуватися, щось пожартувати – а вони вже цілуються. По-справжньому. Як хлопець і дівчина. Ба ні, ніхто із них не схожий на хлопця – навіть поведінкою. Вони цілуються як дві дівчини. І це небачено. Нечувано. Неймовірно. Вони починають миттєво – ніякого вагання, ніякої прелюдії. Вони припадають до вуст одна одної, розсувають вуста і всі розуміють, що там у блаженній таємниці між двох духмяних подихів, відбувається повільний, довершений танок двох вологих, рожевих, пружних язиків. Вони нахиляють голови в різні боки, тоді повільно міняються, і знову. Їх маленькі чисті носики труться одне об одне. На якусь невловиму мить між вуст зблискують вологі поверхні. Стегна дівчат ледь чутно розступаються, перехрещуються, ледь помітно ковзають легким рухомим дотиком. Все це триває зовсім не довго, може секунд із п’ять – так, маленька цукерочка. Але всі завмирають як громом побиті – включно із дівчатами. Андрій, приходячи до тями розуміє, що його член ось-ось прорве і труси і штани. І цього не приховати. Але подібна халепа, схоже, відбулася із усіма присутніми. Хіба що дівчатам трохи легше це приховати.
- Єба-а-а-ать…. – тягне чийсь захриплий голос. І дійсно, щось подібне тільки і міг би сказати
будь-хто, хто став свідком цього дійства. Такі речі настільки не вкладалися у голові пересічного члена молодого людського племені, що робилося навіть трохи моторошно. Мабуть, усі відчули неясну загрозу покарання за одне споглядання такого. Дівчатка роззирнулися довкола швидкими лисячими поглядами, насолоджуючись створеним ефектом, ще раз зовсім по дитячому, цнотливо чмокнули одна одну зібраними у розочки губками, по кошачому потягнувшись одна до одної і ледь відставивши округлі задки. І цього жесту вистачило б, аби вкрай збудити хлопців. Але у порівнянні з попереднім, останній акт вистави був дійсно цнотливим.
Так, ніби нічого не сталося, дівчата повсідалися на колоду і подружка Аліни відновила розмову із гітаристом, в очах якого, звісно, застрибали бісики. Дівчинка у білих шортиках більше не підняла очей на Андрія, але про всяк випадок він зробив спробу прикрити рота, ще трохи подався уперед, намагаючись приховати ерекцію і зухвало подивився їй в обличчя. Він відпустив віжки своїх мрій і дозволив собі повірити, що це таки ось-ось станеться. Жереб має впасти на нього і дівчину, що спокійно споглядала вогонь навпроти. Тоді він дозволив собі зухвале запитання – з якого дива вона так подивилася на нього, коли була вже обрана і пляшка оберталася? Невже він найбільш бажаний для неї партнер з усіх присутніх хлопців? Він хотів у це вірити. Хоча насправді, імовірно, наділена від природи жіночою чутливістю, дівчина просто відчула хто саме із присутніх бажає її найбільше. Але чи не тотожні це речі? Чи не є звичайним, що жінка найперше звертає увагу на того, хто бажає її найбільше, найчесніше, над ким вона може легко отримати найповнішу владу і хто готовий дарувати їй найбільше задоволення і слухняно піти геть, коли вона насититься? Ми обираємо, нас обирають… хто знає…
Коли пляшка завмерла наступного разу, вона вказала на Андрія. Він несподівано запанікував. Він не боявся. Просто він настільки не хотів нічиїх поцілунків крім поцілунку дівчини з довершеними вустами, що не знав як поводитися, коли за хвильку пляшка вкаже на будь кого іншого. До того ж сталевий прут у його штанях не дозволяв вирішити загадку – як саме він зможе підвестися, щоб когось цілувати. У розпачі він навіть пожалкував, що не пішов раніше, до того як все це сталося. На мить в нього промайнула думка, що якщо це буде не дівчина, яку він так бажає, він просто встане і піде у ніч – і хай буде, що буде. Хай з нього сміятимуться, хай його зроблять вигнанцем.
Але ось Ромка присів навпочіпки біля пляшки, сильно крутонув. З ким буде цілуватися Андрій мало обходило присутніх. Всі перебували під враженням і, вочевидь не сподівалися сьогодні побачити чогось, що перевершить минуле видовище. Єдине, що цікавило зараз хлопців – чи не пощастить кожному з них доторкнутися вустами до медових вуст котроїсь із розбещених подружок. Єдине що відчували дівчата – роздратування від комплексу меншовартості, бо раптово їх акції стрімко впали. Вони бачили куди спрямовані усі масні парубочі погляди.
… Пляшка сповільнила обертання і завмерла, вказуючи на дівчину з неперевершеними вустами. Що відбулося з Андрієм – важко пояснити. В усякому разі, позитивним наслідком його переляку і захвату стало те, що вся кров прилинула до мозку і в нього миттєво впав. Другим позитивним надбанням цього моменту стало те, що з цієї миті і назавжди Андрій не те, щоби увірував у Бога, але раптом осягнув таємничу присутність величного вселенського Закону, що неймовірним чином пов’язує причини із наслідками, пронизує усе суще, усе що було і буде і дотримує у неймовірній, невимовній, довершеній гармонії все, що відбувається, відбувалося і відбудеться згодом. Закону, що у всіх складних і, здавалося б, хаотичних обставинах і подіях, що відбуваються на людських очах, завжди ховає таємні ходи, запускає невидимі залаштункові механізми, веде неймовірну гру, у якій немає ніяких випадковостей, так, наче усе заздалегідь записано у сценарії і затверджено творчою нарадою. Хоча це не так, бо цей геніальний режисер знімає без сценарію і з одного дубля, виплітаючи сюжет в процесі зйомок. І тим більше здивування і захват глядачів, які несподівано стають свідками розв’язки чергового сюжету, яку ніяк не могли передбачити. Або свідками мату у шаховій грі, що для непосвячених завжди відбувається несподівано. А ще тієї миті він осягнув той дивовижний факт, що із цим Законом можна домовитися, ба навіть вступити у змову. І він саме зробив це, хоч і не зрозумів як саме це йому вдалося.
В цілому, хоч поцілунок із Аліною був усе ще попереду, як і усі наступні, куди більш вправні, поцілунки, а також усе інше, що відбудеться між ними згодом, здебільшого за багато років від цього моменту, тим не менш, як не парадоксально, саме тоді, коли пляшка зупинилася і Аліна підняла на нього задумливий, зовсім не несмішливий погляд, саме цієї миті вони пройшли найважнішу кульмінацію у своїх складних відносинах. Бо цієї миті вони обидва – звісно і вона теж – відчули, що сталося неймовірне чудо. Тим більш неймовірне, що залишилося непоміченим усіма рештою.
- Єба-а-ать… - знову протягнув захоплений і заздрісний голос у пітьмі…
* * *
Поки Андрій і Аліна незграбно виконували поцілунок, хлопець майже випав із реальності, перебуваючи десь між свідомим і вимкненим станом. І не від шаленого задоволення. Якщо не ускладнювати, люди називають це – перехвилювався. Гормональний бульйон, що його викинули у кров залози надто важко вдарив по Андрію, він просто не міг заспокоїтися. Одкровення, що його він отримав щойно усе ще заважало йому зосередитися. Він відчував її тепле дихання, її шкіру, її прохолодні долоні, що спокійно лежали на його плечах і її тоненьку спину під своїми долонями, реєстрував яка вона маленька і крихка – збоку здається більшою і сильнішою. Прислухався до своїх відчуттів, що мали б виходити з її вуст і розтікатися його тілом. Але якась перепона заважала йому прожити і випити ті відчуття до останку. Вона глушила враження, позбавляла чутливості його рецептори, паралізувала його пам'ять, миттєво витираючи з неї щойно прожите. До того ж, із ним дівчина виявилася далеко не такою вправною, як щойно із подружкою. Принаймні, так здалося Андрієві. Зуби, волосся, носи і гамір настогидлих присутніх. І ось, він вже знову опинився на колоді, а дівчина, знічено схиливши голову опустилася навпроти, сівши у напруженій позі. Так, наче зовсім не хотіла сідати, а хотіла негайно піти.
Компанія нічого не помітила. Гра вже пішла далі. Андрій відчував провину і сором. Не знати за що, але йому хотілося встати на коліна перед дівчинкою із довершеними вустами і вибачитися. Він був наче селюк, що невдоволено кривиться у Луврі, наче варвар, що пограбував храм. Наче голодний, що, не вміючи віддати належне, поглинає кулінарні шедеври із чавканням, ковтаючи великими шматками. Звісно, усю провину за недолугість поцілунку він благородно покладав виключно на себе. Він відчував прикрість і роздратування, йому хотілося реабілітуватися. Він гарячково прикидав шанси повторного поцілунку із Аліною (імені якої все ще не знав) і з відчаєм розумів, що вони дорівнюють нулю. З іншого боку, всередині прокочувалися запізнілі хвилі екстазу, еротичного захвату, гордощів, що саме йому (ніби випадково) було надано шанс. В цілому, звичне діло – його свідомість була роздерта на шматки несумісними відчуттями і думками, а дати відповідь на запитання «що робити далі?» було годі і сподіватися.
Взагалі, якби Андрій зміг зазирнути у думки Аліни, це одразу збило б з нього пиху. Бо, не зважаючи на власне внутрішнє переконання, що він добре розуміє людей, закони взаємин у групах, насправді до цього йому було далеко. Особливо, що стосується дівчат. Доречи, Аліна тоді була такою ж наївною дитиною – що б там не здалося свідкам її пристрасного цілунку із подружкою, вона була тихою і домашньою дитиною. Якби не Марійка – подружка – вона залишалася б такою в усіх проявах, імовірно всю решту життя. Розумна дитина, вона тим не менш майже не приймала участі у суспільному житті. Її не турбували. Навіть до дошки у школі викликати уникали. Бо вона легко замикалася і найменше випробування, найнікчемніша невдача негайно травмували її. Голос її був такий тихий, як шелест листя, як дзюркіт тонесенького струмочка. Здебільшого, розчути що вона мовить ніхто не міг. З погляду міжстатевих відносин вона довгий час була абсолютно безперспективна, хоч і гарнюня зовні. Вірогідно, у її класі жоден хлопчик не був у неї закоханий. Марійка узяла її під своє крильце одразу ж – ще у їхню бутність абітурієнтками. Зараз вони обидві навчалися в одній групі коледжу на першому курсі. У цій групі було всього четверо хлопців. А якщо чесно – то з натяжкою двоє. Звісно, обидва хоч на щось придатних парубка були постійно зайняті. За них ішла постійна підкилимна війна. Тож, зрозуміло, Аліна залишалася поза цією боротьбою і далі перебувала десь за кулісами соціальних процесів. Єдиним винятком була Марійка. Бо із Марійкою вони одразу стали коханками.
Марійка була натура цільна і навіть мудра. Якраз вона добре розумілася на порухах людських душ і сутності людських бажань. Якщо Аліну виховувала мати-одиначка – статечна і добра жінка, працівниця архіву, то Марійка зростала у типовій неблагополучній сім’ї. Дитинство в неї скінчилося рано. Вона навчилася пробиватися. Так вже сталося, що перший сексуальний досвід вона отримала із своєю двоюрідною сестрою – дівчиною на п’ять років старшою, коли їх обох запроторили на «відпочинок» до далеких родичів у забите село. Марійці було всього дванадцять, але вона вже пройшла пубертатне пробудження. З тих пір в неї було декілька подружок. Були і хлопці, але цю любов вона ще не розкуштувала. Донедавна. Але зараз з нею нарешті дещо трапилося. Дещо, про що вона не хотіла розповідати Аліні. В неї з’явився чоловік. Справжній. Набагато старший. Сильний, пристрасний і закоханий. Досвідчений. І тепер Марійка не могла думати ні про що, окрім цього. Вона полюбила чоловіків. Вона марила чоловіками і ладна була кинутися майже на першого ліпшого, не зважаючи на наявність постійного коханця. Яка б Аліна не була наївна і чиста, не відчути того, що відбулося вона не могла. Марійка вислизала з її життя. І Аліна страждала.
Ось чому, закам’янівши на колоді і нишком поглядаючи на засмучену Аліну, Андрій раптом помітив дещо не зовсім зрозуміле – подружка дівчини із довершеними вустами, здавалося, на мить втратила цікавість до свого гітариста і раз по раз кидала то на Андрія, то на Аліну хитрі погляди, у яких стрибали бісенята. Гітарист, не помічаючи цього, про щось розводився, посміхаючись. Але зрештою зрозумів, що його не слухають, замовк і потягнув на коліна гітару. Дівчинка у синіх шортиках, наче опам’ятавшись, лагідно притиснулася до хлопця, обвила тонкими руками його стан і поклала голівку на плече. Хлопець заспокоївся, знову посміхнувся і заспівав якусь радісну бардівську пісню. Тим часом гра у пляшку почала втрачати гостроту і тоді хмільний Ромка вирішив піти далі і розпочав гру у карти на роздягання. Це було стратегічною помилкою і дитячим лепетом. Звісно, ніхто б не став роздягатися навіть до трусів посеред площі, куди будь якої миті міг підвалити будь хто, включно із вожатими. Дівчата, здебільшого, вже і без того були готові трохи (або не трохи) роздягтися, але не на очах в усіх, а в більш інтимній обстановці. Ромка не зрозумів, що момент, яким варто користатися вже настав. Хоч картярська гра таки розпочалася, гурток біля багаття почав стрімко танути, загрожуючи залишити у сухому остатку лише невдах-хлопців, що не здобули подружок цього вечора. Ромкина пампушка також явно нудьгувала і ось-ось могла піти без нього.
Коли гітарист дограв і доспівав, до нього негайно почала ластитися Марійка, щось нашіптуючи йому на самісіньке вухо, а може, те вухо непомітно облизуючи. Вони вдвох більше не розмовляли – воркотали як голубки. Тоді почали цілуватися. Аліна тихенько підвелася, переступила колоду і розтанула у пітьмі. Андрій відчув розпач. Невже це все? Що він має зробити, аби все не скінчилося так? Будь що. Хоч щось. Відповів він сам собі. Якомога непомітніше він відійшов від багаття, обійшов його по колу у темряві і поспіхом подався у бік дівочого корпусу.
Помітивши тоненьку примарну постать попереду, він сповільнив ходу і спробував заспокоїтися. Що робити далі він не уявляв. Так він і йшов за дівчинкою у маленьких біленьких шортиках, поки вона із зусиллям не прочинила рипучі двері і не зникла всередині. Все. Це кінець.
Андрій знесилено обперся на якусь залізну трубу, що була горизонтально приварена до двох вертикальних стійок якраз на рівні його сідниць. Подалі від вогню ніч виявилася холодною. Андрій швидко почав мерзнути так сильно, що його почало трусити. Склавши руки на грудях, схрестивши ноги він намагався зігрітися. У корпусі запалилося одне з вікон – майже скраєчку. Андрія обпекла думка піти і зазирнути, але, по-перше, він боявся, що його хтось спіймає на цьому, а по-друге, навіть звідси він бачив міцно стулені непрозорі фіранки. Світло згасло майже одразу, і Андрій зрозумів, що робити йому тут зовсім нічого.
Він саме відліпився від свого сідала, збираючись віддатися на волю відчаю і приниження, коли на стежці вималювалися швидко крокуючі постаті. То були гітарист із своєю гітарою за плечима і дівчинка у синіх шортиках. Марійка покинула свого нового бойфренда кроків за п'ятнадцять від Андрія і він слухняно завмер, відсторонено споглядаючи астероїдний дощ, що саме розпочався на небі. Дівчина тим часом рішуче покрокувала до Андрія, а, коли наблизилася, боляче вдавила йому у груди вказівний палець.
- Як звуть? – спитала діловито.
- Андрій.
- Чекай тут, Андрій. Нікуди не йди. – вона на мить замислилася. – Хоча, ні. Іди почисти
зуби. І дивись. Чисть добре, не поспішай. Не будь дурником. Ферштейн?
Андрій покірно нахилив голову і знічено потупцював стежкою до свого корпусу. Проминаючи гітариста, зустрівся із його поглядом. Те, що читалося і в очах Андрія і в очах гітариста можна назвати чоловічою солідарною покірністю. Вони добровільно зробилися розмінними пішаками у зарозумілих і підступних іграх жінок. Скоріше за все, розпочавши одного разу, вони так і залишаться ними на все життя. І ні дорослість, ні навіть старість не принесуть звільнення. О, цьому свідомо обраному рабству вони могли лише порадіти. Як і всі решта чоловіків, скільки б їх не було на Землі. І навіть коли, на схилі років, жінки з огидою приберуть їх із дошки і покидають у запилюжену шухлядку, вони будуть чекати нагоди знову пірнути у запал гри з іще пристраснішою, пекуче нездійсненою жагою. Відмінність між ними була лише у тому, що гітарист, очевидно, вже довгий час крокував полем між звабливими жіночими фігурами, а Андрія щойно виставили на дошку.
З корпусу Андрій поспішив зникнути якнайшвидше, прихопивши торбинку із туалетним приладдям і рушника. Ромки ще не було. Хтось із хлопців вже спав прямо в освітленій і гамірній кімнаті, де до того ж грало радіо. Інші готувалися до завтрашньої досвітньої рибалки переметом – саме збігала п’ятниця - чи пожадливо зазирали у картонні коробки, де солилася пересипана сіллю риба і знову запихали їх під ліжка. Андрій не надто полюбляв рибалити, але, аби відв’язалися, запевнив хлопців, що він приймає участь. Як треба – полізе у крижану воду, аби прив’язати перемет на тому березі. Андрій відчував, як нуртують у ньому небачені сили, крила ось-ось мали прохромити шкіру на його спині. Він здатен був на що завгодно. Обіцянка викликала серед хлопців фурор і з криками «ловимо на слові» та «за язика ніхто не тягнув», його відпустили з богом.
До умивальників – типової споруди з асортименту надвірних зручностей – стіни, викладеної жовтими кахлями, до якої і були прилаштовані із десяток емальованих умивальників, по п’ять з кожного боку – Андрій мало не біг. Але на вказаному місці було порожньо. Тож він почав тягнути час і хвилюватися, вдивляючись у темряву у бік дівочого корпусу. Зуби не поспіхом начищав хвилин із десять. Вмився з милом до поясу. Змерз як собака. Пожалкував, що не здогадався прихопити з кімнати сорочку. Розтерся рушником, вдягнув футболку, постояв. Вирішив поголитися, хоч голився вчора ввечері і ще зовсім не обріс. Намилив обличчя помазком, почав скоблити не розпарене підборіддя, намагаючись роздивитися своє відображення у мутному люстрі. За деякий час захопився процесом настільки, що навіть почав стиха чортихатися. Голило погано – бритва тупа як сокира, ще й вода холодна. Шкребло голосно, пекло нещадно. З того боку стіни пустили воду і почали стиха плюхатися, але коли чоловік голить тупою бритвою задубілі щоки – він здатен не надати значення навіть другому пришестю.
Воду з того боку закрутили і за хвильку Андрій, скосивши очі, побачив у люстрі Аліну, що терпляче, як школярка, стояла в нього за спиною – у піжамі із слониками і з рушником на плечі. Андрій непомітно порізався. Кров повільно потекла шиєю, прокладаючи шлях до западини над ключицею. За мить він отямився, продовжив голитися, намагаючись не робити надто очевидно гарячкових рухів. Помітив цівку крові, повозився із тим, щоб її зупинити. Чимдалі вповільнював рухи, бо не тільки хотів, але й боявся того, що могло статися незабаром. Та й чого саме? Зрештою, він не мав про це виразного уявлення.
Закрутив воду, втерся, склав приладдя до торбинки і повісив її на плече. Кинув зверху вологий рушник. Подивився у люстро. Зустрівся із задумливим поглядом дівчинки. Повернувся.
Вона стояла зовсім поруч, так, що він відчував порухи повітря від її дихання вологим обличчям. Очі її здавалися чорними. Він саме хотів назвати своє ім’я, але вона відвела волосся назад долонями, зробила півкроку до нього, піднялася навшпиньки і торкнулася вустами його вуст. Дотик був легкий, ледь чутний. Тоді вона відсторонилася і знову зазирнула у вічі. Він знову хотів-був назвати своє ім’я, але, здавалося, вона вирішила йому завадити. Вона притулилася до нього усім тілом і Андрій, нарешті, довідався що таке справжній поцілунок. Вона міцно обхопила його плечі і шию, вона важко дихала через ніс і притискала до його рота найгарніші у світі губи. Її язик настирливо просився вглиб, тиснучи на його зведені судомою зуби, поки він не розтиснув їх, зробивши над собою болісне зусилля. Врешті, вона примусила його розслабитися і почати всотувати відчуття. Його руки самовільно ніжно обхопили її і притиснули до себе ще міцніше. Цього разу його член налився міццю і вагою, піднявся вертикально вгору, вдавився у її м’який живіт.
Коли він цілком розчинився у насолоді, вона відступила, з усієї сили ляснула його по свіжоголеній щоці, тихо, спокійно сказала: «вибач» і заплакала. Стояла перед ним не відвертаючись, не ховаючись, дивилася у вічі і плакала так гірко, так голосно, схлипуючи як маленька дитина, проливаючи літри сліз і шморгаючи носом. Андрій отетеріло стояв і дивився, не маючи гадки що це усе означає. Можливо, ніколи до того він не був такий здивований. Але ще більше він здивувався, коли, наплакавшись, вона посміхнулася – радісно, сонячно, невимушено. Сказала: «Вибач. Не переймайся. Я Аліна». Андрій нарешті пробурмотів своє ім’я, вони взялися за руки і повільно рушили до далеких верб над річкою.
- Слыш, командир! – розлігся гнівний вигук за спиною – Дак я не понял, ты чё ей сделал?
Андрій повільно обернувся і зітхнув. Звісно, один з накачаних альфа-самців, що саме повертався від своєї самиці до кімнати. Молодик стояв, широко розставивши міцні ноги і стискаючи кулаки. З бичачим гнівом він поглядав на Андрія, з бичачим зацікавленням – на Аліну. І з деяким сумнівом – на обох.
Аліна обхопила Андрія руками, повільно і пристрасно поцілувала у шию,
- Слухай, відвали, а? – сказала втомлено і з презирством.
І він відвалив, невдоволено спльовуючи і хрипко лаючи траханих блядєй.
* * *
Час стрімко минав. Дні пролітали примарно, беззмістовно. Рибалка у суботу виявилася справжніми тортурами. Андрій поспав менше двох годин, голова розвалювалася від клятого учорашнього вина, очі засипало піском, а все ж мав лізти у крижану воду із переметом. Аліна як крізь землю провалилася. Другу половину дня проспав. У неділю зранку побачив Машу – виявилося, на вихідні Аліна поїхала додому – у місто. День пройшов марно, Андрій вештався навкруги табору, не знаючи спокою. З понеділка почав нудитися на роботі. П’ять днів – і вони усі поїдуть додому. Усього п’ять днів. Ввечері, не зважаючи на втому, похапцем проковтнувши глевку холодну вечерю, швиденько змивши піт із тіла і вдягнувши чисту одежу, кинувся шукати Аліну.
Того літа Андрій і Аліна так і не втратили цноти. Але, схоже, для них обох це, насправді, не мало надто великого значення. Вони зустрічалися щовечора, далеко відходили від табору вздовж річки, Андрій розстеляв на березі, у потаємному куточку, що його звідусіль затуляли густі кущі, складену утроє ряднину. Над водою стояли темні дерева, в небі дрижали величезні блакитні зірки, інколи якась із них зривалася і летіла за обрій. Вони розмовляли і цілувалися, тулячись одне до одного, аби зігрітися. Відмахувалися від комарів. Андрієві легко вдавалося розсмішити дівчину, хоч сміх в неї був тихий, ледь чутний. Він легко заволодівав її увагою, переповідаючи якісь книжки, чи банально називаючи по іменах зірки і сузір’я. Йому було дуже добре. Вона знаходила у ньому розраду. Він дивувався раз по раз виявленим відмінностям між способом сприйняття дівчат і хлопців. Вона звикала до чоловічої уваги і чоловічого товариства. Вона була тиха, здавалася сумною і замріяною. Більше слухала, мало розповідала. Але на прямі запитання відповідала дивовижно відверто і вичерпно. «Чому ти мене вдарила?» - приміром, зрештою запитав він. Вона замислилася. Знову вибачилася і погладила йому щоку. «Це я не тебе… - дивно відповіла. – Всіх хлопців і чоловіків у твоїй подобі. Власне, ти сам цього не заслужив». «Добре, - сказав він. – Але чому тобі треба було вдарити усіх чоловіків?». «Бо ви забрали в мене Марійку». Того вечора подружка відштовхнула Аліну. «Дитинство скінчилося», - сказала вона. « Час подорослішати», – мовила. Вона не хотіла завдавати Аліні болю. Але мала нарешті розбудити її, дати побачити що відбувається. «Я тебе люблю, - казала – І завжди буду любити, але ми вже не маленькі. В місті в мене є коханий. Тут на мене чекає цей гарний хлопчик – Сергій. Я їх люблю теж. І спати я відсьогодні буду із ними». Ніжно цілувала зарюмсане обличчя, втішала. Аліна не сперечалася. Все, що казала подружка було їй відоме. Просто так не хотілося, щоб усе що було залишилося позаду. Не хотілося визнавати, що все вже скінчилося. А ще, крізь сльози і сум, звідкілясь із глибочини повітряною кулькою злітав дивний, щемкий, пряний спогад про поцілунок із хлопцем біля багаття. Із хлопцем, що не міг відвести від неї погляду, а тоді зовсім розхвилювався і розчулився, невправно цілуючи. Бо цього вечора Аліна теж вперше цілувала когось протилежної статі. «Чому ти до мене прийшла?» – питав Андрій». «Чесно? – всміхалася вона. – В мене не було вибору. Маша мене за руку відвела». «М…м…м» – похмурніє Андрій. Аліна ніжно притискається, треться щокою об щоку. «Але якби я не хотіла, в неї нічого б не вийшло». «Нічого не розумію», - спантеличено думав Андрій.
У вівторок, слухаючи Андрія, вона лягла горілиць на ряднину, поклала долоню під голову, інша влаштувалася на застібці поясу. Ноги ховали мішкуваті, грубі джинси, що рятували від комарів. Клітчаста вовняна сорочка розійшлася знизу, відкриваючи трикутник гладенького, м’якого животика і западинку охайного пупка. Андрій обережно влігся поруч, помилувався профілем Аліни. Тихо, так, наче боявся відсічі, занурив обличчя у її довге русяве волосся, віддався відчуттям м’якого лоскоту і духмяності. Його рука наче сама собою торкнулася животика Аліни, завмерла, обережно погладила. Дівчина повернула до нього голову, він, щасливий, торкнувся губами її довершених солодких вуст. Вони довго-довго пестили одне одного ніжним, невагомим цілунком. Його рука тихенько ковзнула вгору, пірнаючи під сорочку і майку Аліни. Ліфчика вона не вдягала. Мліючи, Андрій накрив долонею її маленьку, пружну грудь. Обережно стиснув, відчув як в середину долоні м’яко уперся сосок, що поволі наливався і твердішав. Їх поцілунок став пристраснішим. Хлопець відчув жаркі дотики язика дівчини. Її дихання – швидке, гаряче, пестило його слух, як найліпша музика. Вже сміливіше він завітав рукою до її другої груді, зважив її у долоні, стрімко посунув донизу, нетерпляче ковзнув пальцями під відріз джинсової тканини, піддів легеньку резинку трусиків… Вона притисла його долоню – ніжно, сильно. Зупинила. Пучками пальців він відчув м’який і пружний кущик волосся на її лобку. Серце калатало шалено. Андрій відчув себе знесиленим, поклав голову на тоненьке плече Аліни. Вона пірнула пальцями у його волосся, повільно скуйовдила. Він чув як рівно і сильно б’ється її серце. Вперше із малечого віку він чув, як б’ється серце іншої живої істоти. Крізь грубу, трохи колючу тканину він знайшов її сосок і ніжно стиснув губами. Вона напружилася і затамувала подих. Його пальці спробували подолати її спротив, пірнути глибше, нижче. Але вона взяла його руку і впевнено витягла назовні. Відсторонилася. «Вибач, поки що не можна». «Чому?» Посміхається лагідно. « В мене гості». «Що? Які гості?». «Дурний, - сміється. – Місячні в мене. Чув про таке?». Андрій ніяковіє, знічується. Але йому і лестить її відвертість. Вона знову пригортається, цілує, шепоче на вухо щось таємне, солодке.
У середу він добирається до її грудей. Треться об них щоками і губами. Лоскоче поцілунками. Починає ніжно лизати її маленький, вишневий сосок, рушаючи язиком вгору і вниз, направо і наліво, тоді кружляючи довкола маленького ореолу і знову лижучи. Із Аліною робиться щось неймовірне. Вона гаряче дихає, тоді починає стиха стогнати. Вона сіпає руками його волосся, чіпляється з тканину сорочки. Притискає до себе, а тоді відштовхує його голову. Знову притискає, знову зупиняє. Ні, ні, стій, стій, - шепоче. І тут таки знову подається назустріч. Її тіло наче б’є пропасниця. Вона здригається, впирається ногами у траву і намагається відповзти від його шалених пестощів. Накриває голі груди долонями, рятуючи від його вологих вуст. У якусь мить він бачить її обличчя. Воно прекрасне. Її вуста широко розкриті, як небачена тропічна квітка, очі майже закриті, але крізь вузькі щілинки і довгі вії дивляться на нього із жахом і захватом, блищать вологою і вогнем.
У четвер надворі увесь день – дощ. Злива вилискує пружними струменями, торохкотить металевими дахами консервного заводу. Тоді на деякий час вщухає, тоді починає сіятися міленька, як водяний порох біля водоспаду, мжичка. Андрій тягне до складського ангару порожню роклу, під уклін застрибає на неї, як на самокат, на швидкості залітає до велетенського приміщення, призвичаюється до напівтемряви. Один з хлопців з його курсу невдоволено, не поспішаючи витягає руки із пазухи місцевої молодиці. Вона розпашіла і розхристана. Андрій бачить одну з її великих, пухких півкуль із великим темним соском. Жінка не лякається, сидить, вільготно розвалившись на дерматиновому диванчику, дивиться у вічі Андрієві зухвало, із викликом. «Отам, біля стінки постав…» - каже. І хижо облизує товсті червоні губи. На столі перед ними розсипані гральні карти – хлопець мастак до картярських фокусів. Коли Андрій виходить на білий світ, усе довкола залите помаранчевим. Через усе небо – одне над другим – стоять два коромисла-веселки.
Ввечері Аліна сильно хапає його за руку, тягне за собою до їх таємного місця. Він мало втримує важку ношу – набрав всіляких ряден, ковдр, випрохав на вечір у їдальні велику клейонку. У їхньому куточку він старанно застеляє усе те на росяні трави. Надворі прохолодно. Обидва вони у джинсах і светрах. Сідають поруч, він обіймає її за плечі. Вдихає аромат її волосся, тягнеться поцілувати, але вона не поспішає відповідати. «Завтра ми не працюємо. Останній день», - каже. «Як це?» - дивується Андрій. «Нам на заводі нічого не казали. Просто короткий день». «А в полі ніхто не працює. Багнюка». «А-а-а-а…», - розуміє Андрій. В її голосі він вже помічає щось, що породжує у нього негарні передчуття. Мурахи несподівано починають повзати його спиною.
- Я завтра їду зранку. Мама приїде по мене із дядьком на його машині. – вона повертається
до нього, зазирає у вічі трохи винувато, трохи сумно.
- Навіщо зранку? Всі ж тільки у суботу автобусами… - Андрій відчуває, як починають гірко
кривитися його губи і нічого не може із тим вдіяти.
- В мами путівка в Алушту. Треба їхати завтра, або не встигаємо.
- Ти з мамою їдеш на море?
Киває.
- Надовго?
- Майже на увесь залишок серпня.
- Коли ж ми побачимося?
Вона сумно відводить погляд, опускає голову.
- Слухай… Я з коледжу йду. Беруть до художнього училища. Економіка – це зовсім не моє.
Я хочу малювати. Завжди малювала.
- Правда? – знічено перепитує Андрій, не знаючи що сказати іще. Він вже розуміє – це
майже вирок. Але не збирається відступатися.
- Слухай. Як повернемося – запиши мені свою адресу і телефон. Я тебе знайду потім. В
одному ж місті живемо.
Вона повертається до нього, лагідно всміхається, заспокійливо каже «добре». Дивиться
чомусь сумно. Гладить його щоку, легенько цілує, притискається як маленьке, тепле звірятко.
- Ти мене любиш? – питає раптом.
Андрій чує, як серце гатить у ребра, як паровий молот.
- Звісно… люблю. – каже він без найменшого сумніву.
Хоче спитати: «А ти мене?», але не наважується.
- Не бреши, - стиха каже вона, але щасливо всміхається, вкладає його горілиць на ковдру,
на весь зріст лягає зверху, цілує довго і солодко, віддаючись йому повністю, вгадуючи і виконуючи його невимовлені бажання. Вона розводить стегна і стискає ними його тіло. Він кладе долоні на її кругленькі пружні сідниці, міцно обхоплює, ніжно стискає, пестить, грається. Джинсова тканина – надто груба, шерехата – заважає, дратує. Він намагається протиснутися під її ремінець, але він застібнутий надто щільно. Вона сідає на ньому верхи, гарячково розстібає ремінь, ґудзик, блискавку, трохи приспускає джинси, так, що Андрій бачить білосніжні стрічки її трусиків, знову падає йому на груди і припадає до його припухлих губ. Тепер майже ніщо не заважає його рукам. Його статевий орган витягається на усю довжину, боляче впирається у пряжку ременя. Йому не вистачає місця. Аліна відчуває і це. Незграбно борсаючись, нарешті долає спротив його одягу. Тепер між шкірою її живота і його членом – лише один тоненький шар тканини. Андрій рвучко зсуває тіло дівчини набік, вкладає поруч, гарячково стягує її джинси нижче колін, де вони сплутуються гордієвим вузлом, не бажаючи сповзати далі. Він інстинктивно намагається опинитися серед її розсунутих стегон, але вона пручається, лагідно відсторонює його. Хлопець глухо стогне. Відчай і екстаз зчепилися у запеклій боротьбі у його жилах. Голова його майже нічого не розуміє. Він задирає її светр і сорочку до самих плечей, спрагло припадає до її грудей, пестить одну губами і язиком, іншу – долонею, тоді починає лизати і всмоктувати іншу, пальцями продовжуючи збуджувати вологий сосок щойно облишеної. Аліна звивається і скрикує, не маючи сили зносити ці пестощі, притягує його губи до своїх і цілує, цілує. Його пальці, не визнаючи більше жодних заборон легко ковзають їй у трусики, опиняються серед жару і вологи, ніжно і гарячково вивчають досі небачені, але такі жадані рельєфи. Гості поїхали, з деяким сумнівом краєчком свідомості зазначає він. Дівчина не дає йому зайти надто далеко, притримує і направляє. Звісно, в ті роки і в наслідок майже пуританського виховання, Андрій вкрай приблизно уявляє будову жіночих статевих органів. Та й більшість його уявлень неточні чи й зовсім не відповідають дійсності. Аліна мовчазно вчить його, терпить, коли він незграбними рухами робить їй трохи боляче або неприємно. Він піддається її бажанням. Пальці, легенько притискаючи, ковзають там, де вона хоче. Коли Аліна досягає вершини насолоди, він недоречно, але цілком передбачувано лякається, завмирає, вичікуючи. Її тіло хвилеподібно вигинається, а через стиснуті зуби і розкриті ніздрі вириваються тихенькі, жалісні, як в тваринки, що помирає, стогони-зойки. Вона міцно стискає стегна і кілька разів сама із силою треться об нього. Тоді, нарешті, завмирає, міцно обхопивши його шию і сховавши обличчя у його плечі. Андрій відчуває слабку вібрацію, що завмирає у її тілі. Він почувається щасливим і наляканим. Він негайно хоче дізнатися що відбулося, що він робив добре, а де – помилявся. Він хоче вчитися дарувати насолоду. Але бачить, що зараз не час. Зараз треба просто тихо лежати, пригортаючи до себе худеньке, крихке тіло, не ворушитися, наче для того, щоб не втратити жодної краплини дорогоцінного нектару, що ним це тіло переповнене.
Нарешті, вона ворушиться, наче прокидаючись. «Дай мені ліхтарика», - каже тихо. Він дивується, але мовчки шукає на ковдрі поруч, знаходить, простягає. Навколо панує майже цілковита темрява. Нічне небо затягнуте хмарами. Слабке світло місяця, що похований у них, то ясніше, то зовсім слабенько освітлює закуток Аліни та Андрія. Вона мовчки бере ліхтарика, кладе десь обабіч. Штовхає Андрія, вкладаючи на обидві лопатки. «Холодно…» - каже вона. Вовтузиться у притьмі, опускаючи сорочку і светра, ховаючи стегна у джинсах. Але не застібає блискавок і ґудзиків, залишаючись хоч трохи оголеною. Тоді вона сильним рухом підіймає светр і футболку Андрія. Обережно торкається грудей, ніби в задумі водить прохолодними долонями вгору і вниз, кружляє, наче складаючи атлас невідомих шляхів. Нахиляється і торкається його шкіри теплими вустами. Цілує раз, вдруге, втретє, вдесяте, вдвадцяте, плете із поцілунків мережива. Андрія кидає в жар. Він зовсім не відчуває холоду. Здається, якби лежав на снігу – протопив би його до торішньої трави, оповитий клубами гарячої пари. Вона проводить мокрим язиком по його соскові, сильно притискаючи. Лоскотно. Нестерпно. Андрій притискає долоню до грудей, ховаючись від її пестощів. Вона впевнено відводить долоню і цілує знову – ніжно, ледь чутно. Тепер її язичок кружляє і притискає обережно, вчиться дарувати насолоду. Андрій раптом уявляє, як Аліна робила так із Марійкою, і ще потужніше збудження опановує його тілом. Він завжди вважав, що його груди зовсім не чутливі до пестощів. Зараз він відчував, як сильно помилявся.
Коли Аліна поклала м’яку долоньку на його член, Андрій голосно застогнав, не вміючи втамувати стогін. Дівчина наче відчула, що в неї мало часу. Рвучко підвівшись на коліна, вона сильними рухами, не приймаючи жодного спротиву стягнула штани, а тоді і труси хлопця до колін, залишивши його голим і беззахисним. Але він і не опирався – вже давно тиск і жар тканини зробилися для нього нестерпними. Оголеність видавалася зараз чимось єдино можливим, природним. «Заплющ очі і не відкривай», - гаряче прошепотіла Аліна у самісіньке вухо. Він зробив, як вона сказала і тут таки побачив яскраве світло, що різало очі навіть через стулені повіки. «не відкривай!» - наказала вона. На хвилинку запала тиша і нерухомість. Андрій ледь прочинив очі і визирнув крізь вузькі щілинки. Аліна сиділа на колінах, трохи схилившись до нього і прискіпливо роздивлялася. Вираз її обличчя Андрій запам’ятав назавжди. Раптом світло згасло. До грудей Андрія притислося тепле тіло, духмяне волосся впало на його обличчя. Дівчина з раптовою силою увіп’ялася у його сосок і, взявши його член у долоньку ніжно і сильно провела стовбуром вгору і вниз декілька разів. Тоді вона обережно прикусила сосок маленькими гострими зубками, Андрій вистелив потужними струменями і мало не втратив свідомість. Коли він прийшов до тями, Аліна сиділа поруч і чимось втирала своє обличчя і довге волосся, витягуючи у місячному сяйві довгі, прямі, як струни скрипки, пасма. Тоді повільно і прискіпливо витерла груди і живіт Андрія і сховала вологого носовичка до кишені. Андрій споглядав цю картину, зачудовано завмерши, наче паралізований, все ще відчуваючи, як хвилі насолоди нуртують у його тілі, що лише поступово повертало чутливість. Покінчивши з втиранням, дівчина обережно одягнула хлопця, тихо вляглася поруч, притислася, обхопивши руками за плечі. Обгорнулася його руками.
- Він трохи страшний, але дуже гарний. – проказала задумливо і вдоволено.
* * *
2003
- Андрій? – незнайомий голос із ледь помітним сумнівом і здивуванням, але голосно і
дзвінко кличе його і він обертається.
