Досить часто заходжу в ютуб. Так би мовити, для просвіти. Цікавлюся й коментарями. Якими тільки прізвиськами не нагороджують новоспеченого презика, жах! Тут тобі і дублюючі – прегондон-прекондом, зебіл- зедебіл, і одинарні – зедовбень, бзденик. (Ото збагатився україномовний словник – гріх нарікати!) Та одне не те, щоб вразило, просто один коментатор поцікавився, чому з’явився лайливий неологізм Бубочка. Це розсмішило. Мабуть, людина ніколи не мала дітей, не гляділа малечу.
Сю-сю-сю – стоїть мама над колисочкою, – бу-бу-бу, моє невгамовне, моя ти бубочка! А недоросль вередує! Що з нього візьмеш, чим зарадиш – бубочка є бубочка. Бубочка наша, тож мусимо няньчитися, мусимо терпіти.
Ніколи не кличте своїх немовлят бубочками.
Ніколи не вимовляйте це слово. Бо воно вже стало синонімом отого гумового виробу, що після використання викидають за непотрібністю.
