Ця історія була написана в 2014 році. Після чергового емоційного шторму в токсичних стосунках. Публікую її без редагування, зараз певно інакше б описала той сюжет що є в історії. А тоді бачила це так. З стереотипними думками, жіночними героями. Герої видумані, у якомусь видуманому місті. Але деякі з подій, які з ними відбуваються, були саме тоді в моєму житті. Цікаво з часом перечитувати те, що було колись
— Бери ще вина, думаю тобі сьогодні хильнути зайвого не завадить. Оно дивись який блідий ти, аж страшно дивитись на тебе.
З легкої руки Олега було наповнено два чималих бокали бордовою рідиною.
— Та бери не соромся. Тут всі свої - хлопець енергійно запрошував свого друга сп'яніти разом, а той все не піддавався.
— Олеже, ти знаєш, що я не п'ю, не курю і взагалі... Дай мені побути зі своїми думками.
— Егегей, Серьожка, з думками своїми сидітимеш дома уткнувшись в танчики чи працюючи над черговим проектом. Давай хоч раз відпочинемо! Я тебе сто років не бачив!
— Взагалі то два дні, але як знаєш — з байдужістю у голосі промовив хлопець.
Він вже хвилин з десять дивився в центр конференц залу. Там стояла усміхнена дівчина і щось щебетала своєму співрозмовнику. Здається їм разом було комфортно. Навіть більше — він час від часу поправляв її волосся, вона у свою чергу червоніла і опускала очі.
Раптом як грім з ясного неба пролунав голос організаторки «чергового проекту»
— Сергій, можете допомогти мені з апаратурою. А ще запишіть декілька відгуків учасників стосовно семінару — висока блондинка з цікавістю заглянула прямо у вічі і дивилась, дивилась... Як вовк на жертву.
— Ходімо покажете де саме у вас проблеми...
Десь за півгодини Сергій виконав усі забаганки чарівної Юлії і втомлений пішов у сторону виходу.
— Ти вже йдеш?
Раптом він застиг. Повільно повернув голову і... не зміг нічого промовити. Комок у горлі намертво застряг і ніяк не давав волю словам.
— Я думала ти ще залишишся на лекцію від крутого маркетолога. Він реально афігенний!
— Ні. Я втомився. Ще багато справ маю зробити. А тобі бажаю гарного вечору. Бачу тобі тут не скучно. - останні слова прозвучали як докір.
— Оу... Я хотіла весь вечір перетнутись з тобою і поговорити. Та ти все уникав мене. Сергію, якщо щось сталось — скажи мені. Вже не один рік знайомі, я ж бачу — з тобою щось не так.
— Все чудово, Катю, все чудово.
Вони обмінялись поглядами. Він — сумним і змученим, вона — з іскрою подиву. На цьому і попрощались.
*****
Вечір. Кімната. Напівтемрява і тиша. Ідеально. Нарешті можна зосередитись. Фото. Люди, люди... вона. Стоїть і дивиться йому у вічі. Вони обоє посміхаються. А тут вони гасають вулицями Києва. Класний був вечір. О, а це Львів. Перша ніч. Перші надміру відверті розмови. Відмова від обіцянок. А це знов Київ. Дощ, поцілунки, туман. Хаха, це ми лікувались від грипу. Сміялись довго - літо, +35, а ми сидимо на таблетках і годинами теревенимо по телефону. Думаю пора завершувати. Потрібно поговорити з нею.
***
Сергій мертвим впав на ліжко. Невідомо чи почув він будильник вранці чи сам якось прокинувся, та це врятувало його від спізнення і купи не дуже приємних розмов.
Фото, відео, розмови, лекції... Вона.
— Доброго ранку. Вітаю тебе, ти сьогодні раніше за учасників прийшов.
— Просто сьогодні чудовий день. Гріх спізнюватись, — збрехав він. Просто хотілось подивитись на неї без отого «додатку» який постійно поправляв її волосся.
— Не можу не погодитись — дівчина посміхнулась і підморгнула.
Ще нещодавно він ігнорував всі її прояви уваги, вважав себе гордим, приймав її закоханість, однак не відповідав взаємністю. Це було життя в кайф. Та якось раптово воно скінчилось. Катя більше не заглядає у вічі своїми зеленими очима, не дістає дурними питаннями, не розповідає про своє життя. «Мені хоч б часточку того, що було раніше...»
— Світ не стоїть на місці. — ніби читаючи думки Сергія промовила дівчина - І наші відносини так само не стоять на місці. Ти від мене ще більше віддалився. На жаль. А вчора весь день уникав. Сергію, якщо я тобі противна — скажи одразу, а не ходи навкого проблеми.
— Скільки слів...
— Так і знала, що ти це скажеш.
Хвилина тиші. Не сміливі погляди і...
— Сергію, ходімо я познайомлю тебе з Дмитром. Він чудовий. Цікавий співрозмовник, як на мене.
— От як на тебе він цікавий, то і спілкуйся. У мене купа справ...
— Я тебе не впізнаю. — Катя з сумом провела його поглядом згори донизу і пішла геть.
І знову розмова, яка не дойшла до того, що так необхідно було їм обом - щирості, відвертості, правди. Противний «додаток» у якого ще й ім'я було «Дмитро» вчепився у неї, як кліщ на корову... чи хай то буде кіт. Неважливо. У будь-якому разі на це бридко дивитись.
— Ідеальна пара, скажи?
Кого-кого, а Олега Сергій хотів чути менше всього.
— Не знаю. Мене він бісить.
- Ревнуєш?
Ніби обпалило зсередини його це слово. Дійсно, чому він про це не подумав раніше? Так просто пояснити, чому він не їсть, уникає її. Ніколи не було ревнощів і тут таке...
— Можливо. Не буду заперечувати даного факту.
— Та перестань ти. Це не на довго. Думаю вона скоро буде плюватись далі ніж бачить від того Дмитра. І знову буде діставати тебе. А ти мене.
Сергій саме так і хотів щоб усе було. Як раніше. Однак...
— У них скоро весілля, Олег. Чуєш? Це кінець. Я не бачив її місяць, лише інколи вона присилала їхні спільні фото. І мені дійсно боляче. Хоч я нічого не відчував до неї за часів наших відносин, та зараз... я не знаю, що зі мною. Однак впевнений, що нічого корисного це мені не дасть.
— Сєрьожка- Сєрьожка. Поговорити б вам.
— Знаю. Але...
— ...боюсь.
Погляди хлопців зустрілись. Неймовірно, та Олег точно вгадав відчуття Сергія. Страх.
— Сергію, цінувати починаєш лиш тоді, коли втрачаєш. Ось що з тобою. Поговори з нею. За це тебе не посадять у в'язницю і не відірвуть яйця. Так що вперед! — Олег як завжди не вельми підбирав слова, однак вони доносили правильний зміст для Сергія.
— Бери ще вина, думаю тобі сьогодні хильнути зайвого не завадить. Оно дивись який блідий ти, аж страшно дивитись на тебе.
З легкої руки Олега було наповнено два чималих бокали бордовою рідиною.
— Та бери не соромся. Тут всі свої, — хлопець енергійно запрошував свого друга сп'яніти разом, а той все не піддавався.
— Олеже, ти знаєш, що я не п'ю, не курю і взагалі... Дай мені побути зі своїми думками.
— Егегей, Серьожка, з думками своїми сидітимеш дома уткнувшись в танчики чи працюючи над черговим проектом. Давай хоч раз відпочинемо! Я тебе сто років не бачив!
— Взагалі то два дні, але як знаєш - з байдужістю у голосі промовив хлопець.
Він вже хвилин з десять дивився в центр конференц залу. Там стояла усміхнена дівчина і щось щебетала своєму співрозмовнику. Здається їм разом було комфортно. Навіть більше — він час від часу поправляв її волосся, вона у свою чергу червоніла і опускала очі.
Раптом як грім з ясного неба пролунав голос організаторки "чергового проекту"
— Сергій, можете допомогти мені з апаратурою. А ще запишіть декілька відгуків учасників стосовно семінару — висока блондинка з цікавістю заглянула прямо у вічі і дивилась, диилась... Як вовк на жертву.
— Ходімо покажете де саме у вас проблеми...
Десь за півгодини Сергій виконав усі забаганки чарівної Юлії і втомлений пішов у сторону виходу.
— Ти вже йдеш?
Раптом він застиг. Повільно повернув голову і... не зміг нічого промовити. Комок у горлі намертво застряг і ніяк не давав волю словам.
— Я думала ти ще залишишся на лекцію від крутого маркетолога. Він реально афігенний!
— Ні. Я втомився. Ще багато справ маю зробити. А тобі бажаю гарного вечору. Бачу тобі тут не скучно. — Останні слова прозвучали як докір.
— Оу... Я хотіла весь вечір перетнутись з тобою і поговорити. Та ти все уникав мене. Сергію, якщо щось сталось — скажи мені. Вже не один рік знайомі, я ж бачу — з тобою щось не так.
— Все чудово, Катю, все чудово.
Вони обмінялись поглядами. Він — сумним і змученим, вона - з іскрою подиву. На цьому і попрощались.
Лекції тривали до пізнього вечору, учасники, організатори, фотографи просто валились з ніг. Скоріше б додому. Катя зловила його за рогом бізнес-центру.
— Сергій Володимировичу. У мене є для Вас серйозна пропозиція.
Хлопець зупинився і все таки повернувся до неї. Яка вона гарна. Змінила імідж, схудла. А очі... очі блищать. Мабуть їм все таки добре разом.
— Слухаю уважно, катерино Олександрівно.
— Мммм.... Які у Вас плани на ці вихідні?
— Поки що особливо чогось немає.
— Тоді чудово. Мені потрібно пару вдалих і яскравих фото з Дмитром. Можете допомогти нам у цьому?
Вдруге за день його пронизало лезом у серці. Вони удвох і він. Як це...
— Сергію, я зрозуміла. Але варто було спробувати. Гарної ночі тобі. - з сумом промовила Катерина.
Дівчина помчалась у сторону метро.
— Катю, стій! Катю!
Катя спинилась. Ніби маріонетка у його руках. "Я завжди була твоєю маріонеткою...."
— Я згоден. Безкоштовно пофоткаю вас. Ви тільки на весілля запросіть.
— Ну це вже занадто.
— Ладно. Просто пофоткаю.
— Сергію... я тобі хотіла давно дещо сказати... я все ще...
«Ти знаєш як я за тобою сумую? Я не знаходжу собі місця…»
— Дмитро? – байдуже спитав хлопець.
— Так… Вибач Сергію, мушу бігти. Отже, на вихідних зустрінемось! Гарного вечору тобі! Так коханий, слухаю…
Катерина побігла у напрямку метро, а Сергій лишався стояти мов укопаний. «Дивно, чому я дивлюсь їй у слід?»
З цією думкою він прогулявся вечірнім Києвом і коли на годиннику було далеко за північ, він вернувся додому. До порожньої квартири, яку ще нещодавно наповнював її сміх, де було зовсім мало, як йому здавалось, спільних ночей, спільних світанків і мрій. Де ще так багато мало відбутись!
Сергій намагався згадати, коли саме вона почала віддалятись. Та жодної чіткої межі між «до» і «після» не міг провести. Вона просто пішла. Спершу інколи писала щось у вк, а згодом і взагалі забила. До тієї соц. мережі заглядала дуже рідко, весь час постила результати своїх фотосесій. Серед безлічі фото був і той Дмитро, та чомусь Сергій не звертав на то уваги. «Пішла то й пішла. Пофіг же» Та десь всередині гарчав дивний звір. Ні, то не муркотіння шлунку, то був саме зловіщий хижий звір, що не давав спокою удень, а вночі просто завивав десь там всередині нього. Все це було так знайомо йому, та Сергій не хотів думати, звідки саме прилинули спогади.
Субота настала неймовірно швидко,як завжди. Сонячний день нагадував про те, що за вікном живе собі спокійнісінько весна. Цвіт дерев прикрашав вулиці міста, запах дурманив кожного, хто проходив повз цю красу. В повітрі була якась особлива енергетика, неймовірно позитивна, невагома і на душі чомусь ставало легко…
«Скажи мені, чому не можу забути те, чого нема…»
— Алло! — прошипів голос хлопця.
— Сергію, так і знала, що ти ще спиш! Власне дзвоню тобі, що розбудити і нагадати, що через три години я тебе чекаю у райському саду. — Бадьорий голос Каті якось вивів його з рівноваги.
— Гаразд.
Сергій ледве зміг розплющити очі. «Здається вчора я дещо перебрав вина». Поволі піднявшись з ліжка хазяїн квартири рушив на кухню. Повільно поставив кипіти чайника і подумки сказав собі: «Сьогодні буде день не з приємних. Але ж пофіг.»
«Райський сад» знаходився аж на іншому кінці міста, тож Сергій як завжди не розрахував часу і спізнився хвилин на двадцять.
— Алло, Катю, ти де? Казала, що стоїш біля арки, однак я тебе не бачу!
— А ти уважно придивись. — Голос з трубки звучав задоволено і спокійно.
Сергію нічого не лишалось, як крутити головою в усібіч і шукати дівчину. «Діти, бабусі, дідусі, декілька молодих панянок, якийсь парубок, дівчина у неймовірно гарній синій сукні, якась парочка… Стоп. Катя??»
Його погляд спинився врешті-решт на дівчині у синій сукні. Він провів поглядом знизу догори і тепер вже крикнув:
— Катя? Це реально ти?
Катерина вражала своєю красою. Довге коричнево-рудувате волосся хвилями спадало аж до пояса, сукня, кольору індиго, була довжиною трохи вище коліна, у грецькому стилі, із поясом молочного кольору на талії. Ноги прикрашали неймовірно високі туфлі на підборах в тон аксесуару на сукні. Сергій стояв немов укопаний.
— Нарешті ти прийшов. Хоча якщо чесно, я сама нещодавно сюди приїхала.
— Ти неймовірна.
— Знаю. Дякую. Що не зробиш заради краси.
«Ти знаєш як я за тобою сумую…»
— Так коханий, привіт. Так, я вже на місці…. Що? Ти здурів? Діма! Ну ти й… Ладно. Бувай. Гарного тобі дня. — Катя рвучко відтягнула телефон від вуха і закинула у свою великогабаритну сумку. Це єдине, що трохи не вписувалось у її сьогоднішній образ.
— Щось сталось?
- Сергію, Дмитро не прийде – з сумом промовила дівчина, - я тут дві години сиділа у салоні, робила зачіску, макіяж! От падло.
— Та не переживай ти так. Можемо і без нього тобі фото-сет забабахати. Не пропадати ж такій красі! — з неабиякою радістю у голосі промовив Сергій.
Ще б пак, він буде на самоті з нею, і не буде цього «додатку». Можливо цей день ще буде чудовим! Але Сергію ж пофіг на неї. Хмм…
Вони за чотири з гаком години зробили понад 400 фото у трьох різних образах, облазили весь парк, ба навіть поблукали набережною. Зрештою було вирішено присісти у тихому місці, з якого відкривався прекрасний краєвид на Київ, а саме на лівий берег Дніпра.
— По тобі і не скажеш, що ти втомилась — оглядаючи свою супутницю промовив Сергій.
— То тільки так здається. — Катерина посміхнулась і глянула вдалечінь.
«Які у неї неймовірної шикарні зелені очі!»
Глибоко вдихнувши і видихнувши дівчина промовила:
— А пам’ятаєш нашу першу прогулянку? Вона була тут. Ми так само сиділи і спілкувались. Щоправда я тоді була ще зовсім сором’язливою дівчинкою, а ти мені здавався грубим мужчиною.
— Хаха, що справді? — з подивом спитав Сергій.
— Не віриш? Ти тоді був весь у чорному вбранні, такий дорослий і досвідчений, я чомусь тоді вважала, що тобі потрібен лише секс.
— О так…Ахахахах, ти ще боялась дивитись на мене, бо думала, щ я володію гіпнозом!
Обоє сиділи і реготали до несхочу. Дійсно, їхня перша прогулянка мала неймовірні емоції. Зародження чогось великого, невидимого, легкого… Далі обоє поринули у далекі спогади, яким виповнився не один, не два, ба навіть не п’ять років. Нічні прогулянки Києвом, а потім вони заснули у тролейбусі, приїхали в депо і шокували водія, який потім довго не міг їх вигнати з салону. Як вони танцювали на пероні метрополітену під «What love can be», а люди навколо фоткали їх, були такі, що танцювали поруч. Як вони ганяли одне за одним у ботанічному саду, а потім зненацька пішов дощ. Однак вони продовжили ганяти, промокши до нитки впали посеред трави і довго-довго лежали з заплющеними очима, ловлячи великі і теплі краплини. Як на одному із проектів вони удвох тролили учасників і спікерів, організатори намагались щось вдіяти, та згодом сміялись разом з усіма. Дехто навіть заздрив їхній ідилії, їхньому щастю. Згадати б спільну фото-сесію парочки у засніжених Карпатах. Мороз, вітер, а вони стоять з червоними носами у самих лише вишиванках, сміються і цілуються.
— Сергію, я досі не забуду ту ніч, ту неймовірну атмосферу у Чернівцях. Так, банально, але водночас приємно. Безліч квітів, вечеря на двох просто на траві і…
— Так, тоді було неймовірно.
Парочка опустила очі на траву і посміхнулась. Їхні руки мимоволі торкнулись одна одну, погляди зустрілись, ще б мить і…
— Як там Даринка? Сподобався мій кіт? – різко промовив Сергій, ніби спеціально намагався розрушити ідилію.
— О, кіт чудовий. Вона цілими днями ходить і мучає його. Добре, що киця не дряпуча і терпить дитину.
Даринку Сергій згадав не дарма. Через дев’ять місяців після тої чарівної ночі народилась чудо дитина, з такими ж зеленими очима, як у її матері та нестерпним характером батька.
— Сергію, я давно хотіла тобі дещо сказати. Мабуть добре, що Дмитро не прийшов сьогодні…
— Менше слів, більше до суті – як завжди безцеремонно перебив її Сергій.
— Ти знаєш, я все ще не вірю, що спілкуюсь з тобою, що ми так можемо душевно сидіти, балакати. Ти терпиш мене…
— Насправді все не зовсім так, але продовжуй.
— Так от, дякую тобі. Ти знаєш, пройшло сім років, Даринці скоро буде п’ять і так час летить… Про що це я. Власне хотіла сказати… Мабуть з твого боку це було правильне рішення – просто показати холодність, просто обірвати якусь романтику відносин. Після цього я стала інакше бачити світ. Ти був і лишаєшся моїм справжнім коханням. Ні, не так. До тебе я відчувала щось більше, ніж пристрасть. Я поважаю тебе, довіряю, ціную твій досвід. Інколи думаю, що ми могли б до кінця життя бути разом, виховувати доньку і… Та ти вирішив інакше. Твоя справа, звісно. Можливо згодом я зможу знову закохатись, однак не зараз…
Сергій уважно слухав Катерину, обдумував кожну її фразу. Щось знову заворушилось вглибині хлопця. Однак він не зважав на це.
— Стоп. А Дмитро? Ти ж казала, що кохаєш його і що щаслива. –—З подивом сказав співрозмовник дівчини.
— Мені з ним комфортно. Мабуть це все. Я хотіла порвати з ним. Мала намір це зробити після фотосесії. Все одно ці фото він хотів використати для іміджу. - Катя опустила очі.
Запанувала тиша. Інколи її порушували птахи, що так мило виспівували симфонії неба, вітру і квітів.
Невідомо, як довго вони просиділи на тому місці, яке увібрало у себе безліч спільних спогадів. Лише коли почало потихеньку холоднішати, до них прийшла ідея збиратись.
—Дякую тобі що вислухав. Дякую за спогади. Набирай, якщо щось потрібно буде. — Катя обняла хлопця, Сергій як завжди не ворухнувся і не виразив жодної емоції. Ніби його обнімала не дівчина, а слимак.
Катя вже давно відчувала цей холод. Біль втрати досі колола її зсередини.
— Мені боляче. Дуже сильно. Ти зробив рану, яка ніколи не загоїться. Я все ще… «Я кохаю тебе, і мені від цього добре, але ти не кохаєш мене, але ти не кохаєш мене… і мені від цього зле»
Дівчина забрала свій пакунок і попрямувала у напрямку виходу. Сергій ще довго дивився їй услід. Спогади все ще вирували у його голові. Згадались нещодавні роздуми стосовно того, коли саме прийшов кінець стосункам. Можливо вони удвох набридли одне одному і не розвинули себе, щоб знову стати цікавими. Можливо просто вийшов термін придатності, а можливо це тимчасово… тимчасово вони розійшлись. Від початку він не знав, що відчуває до неї. Він просто лишив собі фразу «Пофіг же» і досі жив з нею.
