Знайшов цікаву етнографічну працю про Македонію авторства сербського дипломата та журналіста Спиридона Гопчевича («Стара Србja и Македониja», 1890). Поки що знайшов лише перший том. Хоч книга й сповнена шовіністичним настроєм стосовно македонців, але тут є й свої цікаві моменти, які якщо й не дають однозначної відповіді, але частково проливають світло на питання, чому македонці кінця XIX-XX ст. називали свою мову болгарською. Так, тут треба ще й заглибитись в те, чому вони взагалі себе називали болгарами, але до цього ми дійдемо згодом. Я переклав уривок діалогу між автором та його товаришем (наскільки я зрозумів з контексту) та двома македонцями з різних регіонів. На точний переклад не претендую, але сенс, думаю, передав правильно.
Уривок з діалогу:
Ми довго блукали вузькими вулицями Салоніки, однак ми досі не почули іншої мови, окрім як турецької, грецької, іспанської, французької та італійської. Раптом нам на зустріч йдуть два чоловіка, вдягнені по-французьки, й один говорив до другого: - Бога ми не знаємо, а ти віруєш?
- Спиніться, ось наш земляк! Пане Петрове, давайте поговоримо з ними.
Так ми й вчинили.
Ми швидко познайомились. Перший виявився торговцем з Тетова, а інший – солунянин; перший говорив лише сербською, а інший сербською та болгарською. Перед тим, як Петров міг вмішатися, я запитав солунянина, де він вивчив сербську.
- Сербську? – протяжно спитав він. То я говорю сербською?
- А якою тоді?
- Болгарською!
- А Ви? (я звернувся до тетовця)
- Також болгарською!
- Дозвольте мені Вам сказати, що тут ви говорите саме сербською, оскільки болгарин би сказав так: «Такше или с’ што болгарски».
- І що з того; ми, македонці, не говоримо так, як в болгарському князівстві.
- Я помітив це! Ви говорите прямо як в сербському королівстві.
- Хм, це не зовсім так (помічаю, що солунянин розгубився). Тут є різниця між діалектами.
- Є деякі відмінності! (вмішується Петров). Я сподіваюсь, що Ви не скажете, що це якась сербська говірка?
Солунянин, побачивши перед собою справжнього болгарина, ще глибше заглиблюється в поставлене питання, також відповідаючи болгарською.
- Я сам думаю, що македонська мова відрізняється від болгарської по діалекту.
- Тут ви говорите чистою болгарською, тоді яка ваша рідна мова?
- Хм, чисту болгарську я вивчив тут, у школі; інакше би я й досі говорив жалюгідною й спорченою говіркою?
- Якою?
- Тією, якою я сам час від часу говорю з Вами та своїм приятелем. Він з Тетова й він не відвідував болгарської школи, тому погано розуміє болгарську книжну мову. Щоб поговорити з ним, мені необхідно використовувати народний діалект.
- Добре, однак цей діалект не є ніщо іншим, як сербським!
Джерело: С. Гопчевић. Стара Србja и Македониja. Београд, 1890. С. 75-76
Виходячи з етнографічної інформації, поданої в діалозі, можна сказати, що македонці все одно розрізняли болгарську мову та народний діалект (під яким розумілась македонська мова), однак вони називали свою мову болгарською лише тому, що їм так сказали в школах. Школи ці контролювались здебільшого болгарським екзархатом, який поборював елліністичні впливи в Македонії через нав'язування болгарської ідентичності.
Разом з тим один із співбесідників згадав про свого товариша, який не вчився в болгарській школі, й тому не розумів болгарської мови. Це лише доводить тезу про штучну болгарізацію македонців. Один з македонців взагалі називає свій рідний «діалект» жалюгідною та неправильною – хіба це нормальне ставлення до рідної мови? Мені здається, що ні, оскільки таке відношення, поза сумнівами, сформувалось під впливом болгарської пропаганди, яка боролась не лише з еллінізмом, а й македонізмом (ідеєю про осібну македонську націю).
Звісно, освітня система, підконтрольна болгарському духовенству, була не є єдиним чинником, що впливав на національне самовизначення македонців, однак мав велике значення.
Отже, македонці якщо й називали свою мову болгарською, то явно не через свою справжню ідентичність. Ситуація схожа з нашою, коли Україна перебувала в складі СРСР. Тоді нам агресивно нав'язували російську мову й наративи про те, що українська мова = селюцькій. Звісно, тут історичні періоди різні, але показово, що імперська політика асиміляції ніколи не змінюється. Коли Македонія опинилась у складі Сербії в 1912 році, повторювалось усе те ж саме.
