ДЕСНА
Молодшому сержанту
Віталію Володимировичу Волчку.
СОНЕТ
І
До Світлани
Навіщо ти на мене позирала
І дýшу — не забуду! — пронизала?!
Не треба! Годі! Нащо завдаєш
Такої мýки?! Схаменися! Б’єш
Мені у серце! А затóго — рвеш!
Як можна?! Повернись! Куди пропала?!
Зізнайся! Ти мене причарувала!
Ще й надто! Сон у мéне відібрала!
Не пожалієш... Ах! Ти з розуму зведеш!
У погребі — голодного! — запреш...
Не вирвуся! У пута закуєш!
Не вийду... Ні! Якби ж ти випускала...
Не прийдеш... Ех! Не вірю! Байдужé
Тобі... Нікóли ти не приголубиш!
Мене — заприсягну! — колись погубиш!
Кохана! Ти розплакалась? Невже?!
О, Господи! Нехай спостереже
Вона цей розпач!.. Мила! Перерубиш
Кайдáни? Вірю! Ти мене полюбиш!
Клянусь! Тебе я поцілую!.. Вже!
08.03.2025.
ОКТАВИ
I
Тріщить — послýхай! — крига на Десні.
А ми — на варті. Голод. Зимно. Стужа.
У куренях займаються вогні.
Горять! І холоднеча нам байдужа!
Нехай загинуть óрди навісні!
Потонуть у кровí. Усі! Калюжа
Розíллється — ужé! — багря́на! Ми
Захистимо країну від чуми!
ІI
Повір! Ми не злякаємось! Нікóли!
Не впадемо — клянусь! — ні перед чим!
А вороги — я бачу! — похололи...
Дрижать!.. А ми — у лісі. Вітер. Дим
Заклубочився... Льод. Уже розкóли —
Не дивишся? — глибокі... Ех! Ні з ким
Не перестрінулись... Я знаю. Поки!
Усіх понищимо! За дні! Не рóки!
ІІI
Світає. Ідемо. У кушпелí.
Не віддаваймо — годі! — на поталу
Нікóму — слухай! — рідної землí!
Постій! Далеко — ні? — до перевалу?
Не близько... Ех! Дороги чималí!
Байдýже! Ми поспішимося! Чвалу —
Поглянь! — ужé не зупинити! Ах!
Не можна! В серці — полум’я! Не страх!
IIII
Не обертайся! Ні! Підходь, юначе!
Не вернешся — кажу тобі! — назад!
Боїшся? Марно! Годі, небораче!
Не думай утікати! Скільки зрад
Уже було... Дивись! Країна плаче!
Ніхто не слухає... Повір! Хоч вад
У кожного — признáюся! — доволі,
Собі — нізащо! — не давай потолі!
V
Не можна — слухай! — не боротись! Ні!
Я вірю! Ти нікóли не здасися!
Тобі — я знаю! — мýки не страшні!
Не поникай! Доволі! Не хилися!
Країна — ти поглянь! — у западні!
А виходу — не знáйдеш... Пробудися!
Порá! Візьми — не відступайся! — меч!
І волю від наруги убезпеч!
VI
Не дозволяй — нікóму! — заглушити
Вогню, що розгоряється в тобі!
Коли ж потухне... Встань! І розпалити
Його не забарись! Не дай журбі
Твого завзяття — чуєш? — упинити!
І дýшу загартуй у боротьбі!
Не можна! Годі, парубче, стогнати!
Бо ти — народжений перемагати!
VII
Зостановись! Не йди! Почуй мене!
Коли дрижатимеш... І захолоне
У грудях... Не тікай! І страх мине!
А ворог... Знаю! У кровí потоне!
І вимре — бачу! — кодло навісне!
Шумлять — не дивишся? — блищаться крони!
Глядиш? І падає — поволі! — сніг!
А ми — стережемося, далебíг!
VIII
До Марії
Не прогнівися! Чуєш? Ради Бога!
Не можу... Постривай! Не замовчý!
Нія́к! Не будь — не смій! — до мéне строга!
О, ні! Любов — не гріх! Я поручу
Тобі — не злишся?! — дýшу! Якомога
Ніжніша з нею будь! Я не прощý
Тобі зневаги! І не сподівайся!
Не пожалію!.. Годі! Не лякайся!
IX
До Ганни
Колишуться — поглянь! — дерéва! Ти
Не думай! Це не вітер! Ех!.. Зарані
Її почуєш! Годі! Відпусти!
Хутчіш!! І я піду за нею!.. Пані!
Дослухайся! Прошý! І повести́
Людей не забарися! Вже у твані
Погруз — я бачу! — ворог! Це вона
Його злякала! Горда і страшна!
X
До Л. І
Дорóга — ти поглянь! — ужé розквасла
І тихо капає з дерев... Чиясь
Карета у вибоїні захрясла.
І їде, визираючи, котрáсь...
Пожди! У мене в грудях не погасла —
Ще розгоряється любов! Якась
У голові химера виникає,
Та любої зі мною більш немає...
XI
До Л. ІІ
Я сплю... До мéне — знову! — ти прийшла!
До себе — я не можу! — пригорнула...
І досі притуляєш!.. Не була
Ти горда, як раніше... О! Забула?!
Даремно... я тобі не хочу зла!
Нарешті... Сонце! Ти мене почула!
Навпроти — бачу! — диво постає.
І я кажу собі: «Дівча моє!»
19.03.2025.
