А ви вже читали з цією яскравою, неймовірно актуальною і сьогодні новелою О. Кобилянської - “Valse Mélancolique“?
У другій половині XIX століття українська література дедалі частіше почала торкатися теми жіночої долі. Однією з тих, хто зробив рішучий крок до осмислення жіночої свободи та права на самореалізацію, була Ольга Кобилянська — письменниця, яку небезпідставно називають «першою українською феміністкою». Її новела Valse Mélancolique (1898) стала маніфестом емансипації жінки в українській культурі.
Що ж було передумовою до написання цієї новели у житті авторки?
Ольга Кобилянська народилася 1863 року на Буковині, в багатодітній родині дрібного урядника. Вона не мала можливості здобути систематичну освіту: навчалася лише чотири роки у початковій школі, а далі самотужки опановувала літературу, філософію, іноземні мови. Саме через цей «самоосвітній шлях» письменниця гостро відчувала потребу у вільному розвитку жінки й болісно сприймала суспільні обмеження.
На формування її світогляду вплинули знайомство з європейськими ідеями жіночого руху, листування з Лесею Українкою, а також власне оточення: у колі Кобилянської було чимало освічених жінок-інтелігенток, які прагнули незалежності. Тож не дивно, що саме вона першою в українській прозі зробила жінку — мислячу, творчу, бунтівну — головною героїнею.
Образи героїнь як уособлення жіночої свободи
У центрі новели Valse Mélancolique — три жіночі характери: Софія, Марта і Ганнуся. Кожна з них по-своєму розкриває тему емансипації та пошуку життєвої дороги.
Найсильніше звучить постать Софії, музикантки, для якої мистецтво — не просто професія, а сенс життя. Вона проголошує: «Я не можу йти за нормами, які усталені для жінки. Я хочу жити для себе, для своєї праці, для музики». Ця репліка є прямим викликом патріархальному суспільству, яке вимагало від жінки лише ролі дружини й матері.
Марта — оповідачка новели — втілює образ жінки, яка більше спостерігає, ніж діє, однак саме через її очі читач сприймає внутрішній світ Софії. Її симпатія до подруги звучить як визнання права жінки бути іншою: «Вона була для мене чимось новим, сильним і незвичайним».
А ось Ганнуся обирає традиційний шлях — родинне щастя, домашній затишок. Вона не протистоїть суспільним вимогам, проте в загальній палітрі твору її образ лише підкреслює контрастність жіночих доль.
Емансипація як духовний виклик
Новела Кобилянської не зводиться лише до зовнішнього протесту проти традиційних норм. Тут ідеться про глибший сенс — свободу внутрішню, духовну. Софія наголошує: «Я мушу йти своєю дорогою, інакше я загину». У цих словах звучить і особистий біль Кобилянської, яка все життя боролася за право бути письменницею, не зрікаючись жіночої сутності.
Вальс, який звучить у новелі, стає символом цієї боротьби. Його меланхолійний мотив — це музика нездійсненої мрії, суму за тим світом, де жінка могла б жити повним життям без обмежень.
Новела Valse Mélancolique — це твір, у якому мистецтво, дружба і духовна незалежність стають формами жіночої емансипації. Кобилянська не просто описала долю кількох героїнь, а створила художній маніфест свободи й самореалізації, що й сьогодні звучить актуально.
Але мене досі турбує одне єдине питання, відповідь на яке, особисто для себе, я намагаюсь відкласти кожного року у далеку шафку:
Чи справді мистецтво може стати повною альтернативою родині й особистому життю?