Я - не психолог, тому не здатна пояснити суть емоційної прив’язки. Лише знаю, що люди, які читають, можуть прив’язуватись до певних історій. І це непрості слова. Деякі з книг посідають особливе місце в серці, стають частиною нас самих, і на це є безліч причин.
Сьогодні поговоримо про те, чим супроводжується емоційна прив’язка та, які книги зачіпають по-справжньому.
Заперечення об’єктивності
Звісно, ніщо з нижче переліченого не є абсолютною катергорією, втім досить часто ми просто нездатні критикувати історії, до яких прив’язалися. Ми - не об’єктивні. Здається неправильним, неприємним казати-писати-думати щось погане про улюблену книгу, навіть, якщо вона заслуговує на критику. Ми пробачаємо їй логічні та орфографічні хиби, захищаємо її. І я не посмію визнати таку читацьку оборону чимось поганим.
Постійне повернення
Емоційно близькі історії зазвичай не відпускають. Людина здатна прочитати сотні книг, і знову і знову повертатися до одної. Історія про яку вона часто думає та згадує при рекомендаціях інших. Історію, яку запам’ятає не зважаючи ні на що.
Багатофакторість
Важливі час, коли прочитав книгу, місце, коло людей, можливо, факти про написання, чи ж факти про самого автора. Важлива тема, яка може бути індивідуально близькою та цінні герої, що нагадають вам самих себе, інших людей. Комбінація різна, і ніколи не знаєш, що саме спрацює, тому й емоційна прив’язка виникає досить неочікувано.
Вони рідкісні
Емоційна прив’язка виникає рідко. Звісно, все залежить від читача, якщо людина легко прив’язується до історій, їх може бути більше. Зрештою, можна прив’язатися до циклу. Як от спільнота людей, котру не відпускає ДШІТ (Двір шипів і троянд).
Емоція та асоціація
Емоційна прив’язка до певної книги, що логічно, викликає в нас емоції, сильніші, ніж до решти та дає чітку асоціацію. Вона повертає спогадами і думками. Має свої відчуття, свій запах.
Не існує книг, які точно “зачеплять”. Це все індивідуально. Серед простору букспільноти, я зустрічала прив’язаність до різного типу й жанру історій. Важливо читати і відкривати для себе книги, бо лиш так можна знайти свою.
В мене серед улюблених історій “Скажи, що присягаєшся” Меган Бренді, яку згадую часто в своєму блозі (може й занадто часто).
Я постійно читаю, стараюсь знаходити щось нове, те, що раніше б мене ніколи не зацікавило, і водночас постійно повертаюся до неї. Її часто критикують. Так, “Скажи, що присягаєшся” має свої хиби, можливо, якби я підійшла до неї більш критично, то б змогла їх описати. Проте, я надто її люблю, щоб сильно критикувати. Складно пояснити чому. Через історію, яка в деяких моментах перетинається з моєю? Через період, в який її читала? Інше?
Я навіть не певна чи читатиму другу книгу циклу, але до цієї я колись неодмінно привернусь.
Гадаю, в цьому є своєрідна магія книг.
