Оригінально публікація на ЖЖ від 05.01.2020.
Серед українців чомусь панує упевненість, що в братів-поляків фемінітиви стилістично нейтральні й повсюдні. Це не зовсім так.
Formy męskie odnoszące się do kobiet odbierane są na ogół jako bardziej prestiżowe. Z tego tylko powodu określenia kobiety: członek, dyrektor, kierownik, językoznawca itp. w odczuciu większości Polaków są bardziej dostojne niż: członkini, dyrektorka, kierowniczka, językoznawczyni. Niektóre formy męskie są tak ustabilizowane w wymienionej funkcji, że nazwa nauczyciel akademicki odnosi się i do mężczyzny, i do kobiety (nauczycielka jest tylko w szkole), nazwa kierownik w odniesieniu do kobiety używana jest w instytucjach naukowych (np. Maria Kowalska – kierownik Zakładu Genetyki), kierowniczka zaś – w instytucjach o mniejszym prestiżu, np. w sklepie.
Ponadto chcąc wyrazić większy szacunek, należy zwrócić się do kobiety raczej pani kierownik, pani dyrektor niż pani kierowniczko, pani dyrektorko.
Są też oczywiście takie nazwy, które od lat funkcjonują w dwóch wariantach: męskim (np. aktor) i żeńskim (aktorka).
Małgorzata Marcjanik, prof., Uniwersytet Warszawski.
Чоловічі форми у відношенні жінок сприймаються загалóм як більш престижні. На підставі цього означення жінки, як-от член, директор, керівник, мовознавець тощо, за відчуттям більшості поляків є більш шанобливими, аніж членкиня, директорка, керівничка, мовознавчиня. Деякі чоловічі форми таким чином усталені у вказаній функції, що назва «академічний навчитель» [себто викладач] відноситься і до чоловіків, і до жінок («навчителька» [себто вчителька] використовується лише в школі), назва керівник у відношенні жінок уживається в наукових інституціях (наприклад, Марія Ковальська — керівник відділу генетики), а керівничка — в інституціях меншого престижу, наприклад, у крамницях.
На додаток, коли хочете виказати більшу повагу, вам слід звертатися до жінки скоріш «пані керівник», «пані директор», а не «пані керівничко», «пані директорко».
Звісно, існують і такі назви, котрі роками функціонують у двох варіантах: чоловічому (наприклад, актор) і жіночому (акторка).
Малгожата Марцьяник, проф., Університет Варшавський.
До слова, хочеться зауважити, що нині популярна «членкиня» є сліпою калькою з польської. Її видає зайвий суфікс -ък, присутній в польській чоловічій парі — członek.
Взагалі, суфікс -ыня перестав бути продуктивним в українській мові десь у 16 столітті, про що зазначається зокрема тут:
Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни та словотвору — Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960. – С. 122.
Поширення сфери вживання суфікса -ка в іменниках жіночого роду на означення осіб ішло також шляхом витіснення давніх суфіксів -ыни, -ыня, -иня. Так, наприклад, замість давніх христианыни, сусѣдыни, господарыни, богатыня тощо уже в українських пам’ятках XVI ст. виступають христианка, сусѣдка, господарка, богачка тощо. Правда, сучасна українська мова зберігає ще невелику кількість утворень із суфіксом -иня (<-ыня, -ыни); пор.: княгиня, рабиня, господиня та ін.; пор. також і новіші: грекиня, туркиня, німкиня (поруч: німкеня), діал. ґаздиня та ін.
Хочу звернути увагу, що більшість сучасних нормативних слів зі суфіксом -иня є або етнонімами (туркеня, німкеня, бойкиня, грекиня), або історизмами (рабиня, княгиня). Тож творення за цим шаблоном назв професій, як-от мисткиня і продавчиня, навряд є виправданим.
P.S.: До речі, чому від мистець та продавець різне творення?
