Наївшись досхочу я пройшла з однією зі служанок до кімнати, яку мені виділила Шео. Подякувавши дівчині я увійшла в кімнату. Вона зустріла мене теплим світлом, яке лилось з величезного панорамного вікна навпроти дверей, де був вихід на простору терасу. Тераса була оздоблена живими рослинами, які навіювали атмосферу спокою, у центрі стояв невеликий круглий столик та два витончених стільця, ідеальні для ранкових чаювань та вечірніх споглядань місяця.
Я огляділа кімнату, поруч з вікном стояв невеликий туалетний столик із дзеркалом, оздоблений тонким різьбленням у вигляді квітів і плавних ліній. Коло стіни поруч із вікном розташовувалась велика шафа із заокругленими кутами, а навпроти шафи стояло величезне ліжко з високим узголів’ям, прикрашене орнаментом у вигляді гілок та квітів. По обидва боки ліжка стояли приліжкові шафки, на яких були невеликі світильники, що ввечері заповнюватимуть кімнату м’яким світлом.
“Хм, цікаво так, більшість маєтку що я бачила одного стилю але тут, так наче потрапляєш у іншу місцину, доволі цікаво, але дуже гарно і не скажеш, що власниця цього маєтку хоче знищити цей світ” - подумалось мені коли відчиняла двері на терасу. Прохолодне вечірнє повітря увірвалось у кімнату, я вийшла на терасу та сіла на стілець. Сонце повільно ховалось за горизонтом, а на небі почали з’являтись перші зірки.
“Потрібно зрозуміти, що ж сталось тут такого, що одні ховаються у печерах, а інші мешкають тут, потрібно поспілкуватися з мешканцями цього маєтку”
Ще деякий час я так посиділа на терасі спостерігаючи за навколишнім світом, а потім пішла все ж таки спати.
* * *
Легке, тепле проміння та щебет пташок розбудили мене на світанку. Пролежавши ще якийсь час в ліжку я встала привела себе до ладу та вийшла з кімнати. В коридорі мене зустріла служанка, яка йшла до мене.
- Вас чекає Пані на терасі для сніданку.
Служанка пішла у напрямку зали де ми вчора вечеряли я ж пішла слідом за нею. Коли ми зайшли в зал я тільки зараз помітила, що у панорамному вікні були такі двері, як у мене в кімнаті, ми вийшли на вузьку терасу та пройшли в сторону та вийшли на простору площадку тераси, де стояли живі кущі квітів та круглий стіл але більший ніж у моєї кімнати. Шео сиділа за столом коли ми прийшли вона подивилась на мене та посміхнулась.
- Олексо, доброго ранку, сідай поруч поснідаємо.
На столі стояли дві витончені порцелянові чашки для чаю, прикрашені ніжними візерунками, що гармонійно поєднувалися з блюдечками. Поруч лежали різноманітні солодощі та стиглі фрукти, додаючи яскравих кольорів і ароматів. Навколо лунали співи пташок, створюючи атмосферу спокою й радості. Сонце, що ховалося за величезним деревом поруч, дарувало приємну тінь, огортаючи цей затишний куточок м'яким світлом.
- Доброго ранку, пані. - я сіла навпроти Шео.
- Переставай мене називати пані, краще кажи Шео. - її обличчя залишалось привітним, хоч і усмішки вже не було - Сподіваюся спалось тобі добре.
- О, так! У вас просто неймовірний маєток. У вас чарівний смак.
Поки ми розмовляли служанка тихо підійшла до нас з чайником гарячої води та заварила нам чай та встала в стороні в очікуванні наступних доручень Шео.
- Дякую, Олексо. мені приємно, що тобі все подобається. І якщо ти будеш не проти то можеш милуватися цією красою ще якийсь час, поки житимеш тут.
- Та я б тут з радістю жила б хоч все життя. - емоційно защебетала я - Ой. Вибачте я знову розійшлася. Просто коли хвилююся то починаю багато говорити.
- Та, все добре - Шео розсміялась - Я хотіла сказати тобі, що поки мені потрібен час, щоб зрозуміти, яким чином ти тут опинилась та як тебе повернути назад.
- Назад, - засумувала я - я розумію і з радістю погостюю у вас, вибачте, що через мене такі незручності.
- Не сумуй Олексо, я розумію, що ти захопилась і тобі тут дуже подобається, але смертним тут не місце і тому я спробую знайти рішення цій ситуації. Вибачатись тобі немає за, що. Краще пий чай та їж.
Шео нагадувала мені турботливу матір і зовсім не походила на ту злу відьму, якою мені описував Шак та інші боги, це розривало мій мозок і я намагалась зрозуміти, що ж тут таке діється? Я дослухалась рекомендації богині та взялась пити чай.
- Ти можеш вільно гуляти по маєтку та околицях, головне в ліс далеко не йди, там небезпечно. - раптом заговорила Шео - Єдине місце куди тобі не можна заходити це моя кімната та кабінет поруч з моєю кімнатою
- Добре, я розумію, це ваш особистий простір - розуміюче захитала я головою
- Якщо у тебе будуть якісь запитання чи потрібна буде допомога то звертайся до Еріка.
- Еріка? - здивувалась я.
- Так, це той хлопчина, якого ти знайшла блукаючи в лісі. - Шео помахала рукою до служанки і та кудись побігла за моєю спиною
- Ааа, це той насуплений, холодний хлопчина. Він привабливий, але чомусь дуже похмурий.
Шео вибухнула сміхом, чого я не очікувала і просто розгубилась.
- Я не насуплений, просто не довіряю незнайомцям.
Почула я голос за своєю спиною і заклякла. Вийшла доволі незручна ситуація, Шео помітила мою розгубленість і заспокоївшись промовила:
- Сідай Еріку до нас. Зізнайся ти дійсно похмурий, я ніколи не бачила, щоб ти посміхався.
- Ви знаєте, що у мене такий характер.
Шео та Ерік ще якийсь час перемовлялись між собою, мені здавалось наче я потрапила у якусь родину де всі близькі та люблять одне одно, і зовсім не було відчуття, що це магічний світ і тут є якісь проблеми.
“Дуже дивні відчуття, картинка зовсім у мене не складається. Чому одні ховаються у печерах та живуть у темряві, поруч із знищеною долиною, а інші живуть гарно та мирно. І ті хто з печер кажуть мені, що одна богиня знищує їх існування, але в цей самий час я бачу зовсім іншу картинку. Картинку турботи та тепла. Я не розумію, хтось вводить в оману, щось тут не те. Потрібно поспілкуватись з усіма іншими у цьому маєтку, можливо тоді зрозумію. І ще кімната та кабінет. ні я звісно не піду туди, бо обіцянка є обіцянка, але цікавість від того нікуди не пропаде.”
У своїх думках я задивилась на гілки дерева, що було поруч з терасою, та птахів, що там літали серед листя.
- Олексо, ти з нами ще? - звернулась до мене Шео.
- О, так, вибачте замислилась.
- Про, що ж ти таке замислилась. - доєднався Ерік до розмови, що мене здивувало.
- Я з’явилась тут коло арки, та й пішла блукати у пошуках людей, от мені і згадалась арка. Гарна.
- Коло арки? - здивувалась Шео, я помітила, що Ерік напружився при згадці про арку. - Я тобі розповім про арку трохи пізніше, це давня історія цього місця.
- О так розумію, просто згадалось, не переймайтесь. - посміхнулась я і продовжила пити чай.
“Цікаво, чому Ерік так напружився при згадці арки, а Шео була здивована. Здається не тільки здивована, а наче трохи стала похмурою. Краще мені помовчати поки, що та бути обережною.”
- Добре друзі, я маю ще свої справи, тому ви розважайтесь собі, а мені потрібно вас покинути.
З цими словами Шео вийшла з-за столу та пішла по терасі туди звідки ще нещодавно прийшла я, а потім і Ерік. Хлопчина допив чай та промовив:
- Якщо тобі потрібна буде допомога то до вечора я буду в стайнях або на пасовиці зайнятий конями, звертайся.
Вийшовши з-за столу також пішов, а я залишилась сидіти за столом пити чай та спостерігаючи за природою роздумувати про все, що почула і побачила.
