Одного разу доцентка катедри біофізики та біоінформатики поцікавилася в студентів:
— Хлопці, а серед вас хтось хотів би полетіти в космос?
У відповідь — мовчання. Летіти в космос не хотів ніхто.
— Зрозуміло, — засмучено промовила викладачка.
***
Всеволод Нестайко колись написав оповідання «Космонавти з нашого будинку». Головні персонажі цього твору мріяли назавжди покинути нашу «нудну, нецікаву планету», щоб знайти красу, спокій і тишу в міжгалактичному просторі.
Та хіба життя — це тиша і спокій? Хіба нам варто думати про Марс більше, ніж про рідну планету? Полетіти в космос — це згаснути на Землі. Перестати жити, любити, працювати, боротися заради Землі.
Дівчата зі старшої групи нашого Дитячого театру танцю «Левеня» танцювали «Колискову» під сумну пісню, де є такі слова:
А татко полетів у космос,
А татко там.
Татко полетів у космос,
Але ж мама завжди з тобою,
Мама тут.
Тепер, коли триває війна за душу України, слова «полетіти в космос», на жаль, часто означають «відійти у засвіти». Адже російські ракети жорстоко понесли у засвіти тисячі українців. У холодний, темний, неосяжний і самотній космос, який не може перетворитися на рай, поки росія ще відчуває свою силу. Саме тому ми, студенти, не відповіли на запитання викладачки. Політ назустріч зорям коштує недорого.
Що було космосом для українців, яких росіяни вбили своїми ракетами, бомбами, безпілотниками та іншою зброєю? Що є космосом для українців, які продовжують боротися? Юпітер чи діти, для яких війна стала постійною реальністю? Планети сусідньої галактики чи родичі, які втратили кінцівки внаслідок війни, але не здалися? SpaceX чи звичайні земні почуття: любов, кохання, дружба, радість тощо?
Наш космос — у нас самих. І не потрібно нікуди летіти. Спокусливий океан яскравих зірок відвертає нашу увагу від повноцінного життя на Землі. Добре, коли нічне небо дарує тобі натхнення. Круто, коли космічне відео в інтернеті підсилює сміливі креативні ідеї. Класно, коли «інопланетна» музика в навушниках створює гарний настрій на цілий день.
Але існує також цілком земна реальність. Без зірок і польотів на Марс. Нудна, важка, рутинна, часто — дуже небезпечна. Саме ця буденність і є тривалою дорогою до підкорення справжнього космосу. Тому що ми не потрібні зорям, але потрібні людям навколо нас. І Сонце не потребує нашої допомоги, але її потребують друзі на Землі. І Плутону байдуже, чи вважають науковці його планетою, але дитині не байдуже, чи люблять її батьки.
Душа людини — її космос.
Серце людини — її небо.
Життя людини — її політ.
