Вони знані на безліч імен: Примарні Вовки, Потаємні Кинджали, Підступні Змії, Султанів Гнів. Як би їх не кликали, асасини султанату жахають навіть найхоробріші серця.
Асасини – легендарний орден оповитих містикою воїнів, знаних по всім світові своїми потаємними мистецтвами та безжалісністю. На зловісній горі височіє чорна фортеця асасинів, Аламут Нездоланний. Попід її темними стінами збирають давні маги великі таємниці. Подейкують, буцім засновник ордену, Рашид ад-Дін Сінан, більш відомий на прізвисько Старець Гори, царює там донині. Це, авжеж, суцільна маячня – інакше йому би вже виповнилось близько восьмиста років.
Більшістю за Залізним муром ісмаїлітська секта асасинів вважається єретичною, та це не завадило султанату укласти із ними угоду. За нею, хоч один неперевершений вбивця Гори завжди супроводжує загони вірян у бою.
Завдяки священним ритуалам та винайденим магами ордену потужним галюциногенам, асасини здатні підкорити своїй волі час та простір. З такою силою у руках ворожий тил для них що мисливські угіддя, де не сховатися жодній жертві. Вони з'являються немов у двох місцях одночасно, блискавично уражають неприятеля та повертаються в часі на мить тому, недосяжні для клинка чи кулі.
Чинять асасини це на службі султанові. Ворогів, яких він укаже, повинні вони нищити у формі ритуального та священного убивства. Заради виконання цього завдання їхні тіла переживають болісні зміни під багатьма потужними мазями, хімікатами й зіллями. Зростом воїни Гори перевищують звичайну людину, а також набагато швидші й сильніші.
Бодай навчені володіти усією можливою зброєю, найбільше асасини полюбляють отруйні клинки, викуті у незвіданих надрах Аламута. Їхні леза просякнуті Верховною отрутою – Молоком Манат, або ж Чашею Смерті. Лиш один дотик такого клинка до незахищеної шкіри несе вірну смерть – тіло нещасної жертви почорніє та згниє зсередини за кілька жахливих секунд.
В стінах Хтонічних палат, глибоко під поверхнею гори, тренуються молоді асасини. Щодня годують їх мерзенною та нестерпною їжею, насиченою чудернацькими токсинами. Вони стають живими посудинами. Їхня витривалість до страшного зілля зростає покоління за поколінням, аж допоки одного дня кров їхню не збирають та не переплавляють на отруєне залізо. Навпісля кують із нього прокляті криві клинки, всіяні смертельними заклинаннями убивства. Зрештою, розпечені леза гартують отрутою блідого, богопротивного виплодка василіска та мантикори. Відтак живе кров першого покоління асасинів донині – та щоразу дедалі сильнішає.
