Війна Дональда Трампа в Ірані є передвісником падіння авторитету США, а не його зміцнення.
Виступаючи перед республіканськими законодавцями у своєму гольф-клубі Trump National Doral Miami 9 березня, на десятий день війни, Дональд Трамп назвав військове втручання США в Ірані «маленькою екскурсією».
Коли того ж дня на пресконференції на курорті його запитали, чи це екскурсія, чи війна, він відповів, що й те, й інше:
«Екскурсія, яка вбереже нас від війни».
Далі він заявив, що операція йде «значно попереду графіка» і завершиться «дуже скоро».
«Екскурсія» Трампа перетворилася на марш до катастрофи. Його «велика бойова операція» змінила свою мету. Якщо спочатку йшлося про недопущення набуття Іраном ядерного потенціалу (який нібито було «знищено» минулого червня), то тепер — про деблокування Ормузької протоки й повернення до ситуації, що існувала до початку операції. Проте довоєнний статус-кво вже неможливо відновити, якою б не була мета. Відкриття протоки для західного судноплавства військовим шляхом коштуватиме США значних втрат. Протока одразу повернеться під іранський контроль, щойно американські війська залишать регіон. Трамп не може оголосити перемогу й піти, не поступившись життєво важливим морським шляхом Ірану. Навіть якщо буде погоджено і реалізовано план припинення вогню, подібний до того, що, за повідомленнями, виник у Пакистані 6 квітня і передбачає відкриття протоки, Тегеран все одно матиме перевагу. Державний апарат Ірану, навіть після бомбардувань, зберігає здатність дестабілізувати світову економіку. Саме це й започаткувало остаточний процес розпаду американської імперської потуги.
Комітет національної безпеки іранського парламенту схвалив пропозицію ввести мито за прохід суден через протоку, дозволяючи безпечне проходження для кораблів дружніх та нейтральних країн. Голова цього комітету Ебрагім Азізі в іронічному дописі в X (Twitter) заявив:
«Трамп нарешті здійснив свою мрію про зміну режиму — але в морському режимі регіону! Ормузька протока, безперечно, відкриється, але не для вас; вона буде відкрита для тих, хто дотримується нових іранських законів. 47 років гостинності закінчилися назавжди».
Іранська держава, отримуючи прибутки з того, що майже півстоліття було відкритою міжнародною водною артерією, тепер володіє ключовою ланкою глобального ланцюга постачання.
Іран виявився добре підготовленим до конфлікту, в який Трамп бездумно втягнувся. 18 березня безпрецедентна ракетна й дронова атака на катарське індустріальне місто Рас-Лаффан, найбільший у світі центр із виробництва зрідженого природного газу, завдала шкоди, яку, за оцінками катарців, вдасться відновити лише за 3–5 років. 27 березня іранці завдали удару по авіабазі Принц Султан у Саудівській Аравії, знищивши літак-розвідник системи AWACS — цінний американський актив. Невдала атака на бази США та Великої Британії на острові Дієго-Гарсії в Індійському океані, приблизно за 2400 миль від узбережжя Ірану, продемонструвала неочікувані балістичні можливості. Збиття американського винищувача 3 квітня спростувало хвастощі Трампа про «стовідсоткове знищення» іранської ППО. Пілота врятували після важкого бою — це лише підкреслює небезпеки війни. Ризики операції «Епічна лють» були прогнозованими. Серйозні військові аналітики в США, Великій Британії та інших країнах десятки разів моделювали конфлікт з Іраном. Трампа попереджали, але він вирішив не слухати.
Станом на 30 березня він використовував Truth Social, щоб погрожувати, що якщо «угода найближчим часом» не буде досягнута і протока не стане «негайно відкрита для бізнесу», «ми завершимо нашу чудову "відпустку" в Ірані, підірвавши і повністю знищивши всі їхні електростанції, нафтові родовища та острів Харг (і, можливо, всі опріснювальні заводи!), до яких ми навмисно ще не доторкнулися». Наступного дня Wall Street Journal повідомив, що Трамп розглядає можливість завершити війну навіть за умови, що протока залишиться закритою.
Ормузька протока — це канал, через який транспортується приблизно п’ята частина світової нафти. Ірану не потрібно топити кораблі, щоб зробити маршрут небезпечним: достатньо створити таку загрозу, щоб Lloyd’s of London — головний страховий ринок у світі — визнав проходження протокою надто ризикованим і перестав страхувати судна. У разі подвійної блокади — якщо хусити заблокують Баб-ель-Мандебську протоку на іншому кінці Аравійського півострова — буде перекрито близько чверті світової нафти. Виникнуть гострі перебої з постачанням життєво важливих інгредієнтів для харчової промисловості, напівпровідників і пластмас. Економічне зростання зупиниться або зміниться спадом, а світова стагфляція стане неминучою.
Катастрофа, що розгортається, не є наслідком стратегічної помилки. У своїй класичній праці «Хода дурниць: від Трої до В’єтнаму» (1984) американська історикиня Барбара Такман описала, як уряди вперто дотримуються політики, що суперечить їхнім власним інтересам, хоча кращі альтернативи їм відомі й доступні. Обираючи видовищність замість обачності, троянці впустили грецького дерев’яного коня до міста. Надмірна впевненість і марнотратство ренесансних пап спричинили Реформацію. Гордовитість уряду Георга III призвела до повстання та втрати Британією американських колоній. Відмова визнати війну програною обернулася принизливою поразкою у В’єтнамі. Зухвалість, самообман і корупція неминуче ведуть до руїни.
Усі ці ознаки дурниці помітні й у війні Трампа проти Ірану. Президент і його оточення вважали, що, обезголовивши керівництво — «позбувшись кількох людей», як він висловився у своєму клубі, — зможуть паралізувати режим. Але Тегеран — це не Каракас, звідки президента Ніколаса Мадуро й його дружину евакуювали під час спецоперації 3 січня, а владу передали віцепрезидентці Дельсі Родрігес. Іранське керівництво багатошарове і, попри жорстокі репресії мільйонів, які прагнуть західного способу життя, глибоко інтегроване в суспільство. Корпус вартових ісламської революції (КВІР) керує бізнес-імперією, що охоплює нафту, телекомунікації, будівництво й банківську сферу. Міліції басідж, добровольчі парамілітарні формування, якими придушують внутрішній опір, отримують державні пільги та роботу в компаніях, пов’язаних із КВІР. Релігійні фонди й духовенство тримають під контролем мільярди доларів, конфіскованих у дисидентів і меншин. Для цих груп поразка означає втрату майна, засобів до існування і, ймовірно, життя. Вони боротимуться до смерті, а дехто може навіть шукати мучеництва — важливого елемента шиїтського ісламу. Білий дім ігнорує ці факти, як і майстерність Ірану у веденні асиметричної війни із малими витратами.
Корупція грає свою роль. За кілька годин до спільних ударів США та Ізраїлю 28 лютого, під час яких було вбито верховного лідера Алі Хаменеї, на криптобіржах начебто пов’язаних із «прогнозуванням» (Polymarket) масово робилися ставки на ракетні удари. У березні серія ставок за кілька хвилин до оголошень Білого дому принесла анонімним трейдерам сотні мільйонів доларів. 23 березня за лічені хвилини було укладено ф’ючерсні контракти на нафту майже на 1,5 млрд доларів — у 16 разів більше за середньодобовий обсяг. Доказів, що Трамп, його родина чи помічники особисто наживаються, немає, але висновок очевидний: інсайдери використовують закриту інформацію для власної вигоди.
Війна Трампа — це дурниця саме в тому сенсі, який описала Такман. Політично вона може лише зашкодити йому: зростання цін на бензин і погіршення шансів на листопадових виборах до Конгресу. Це суперечить його обіцянкам припинити «вічні війни» й відштовхує від нього ізоляціоністське крило «America First», підсилюючи позиції його суперника Джей Ді Ванса. На міжнародній арені ця авантюра лише маргіналізує Трампа. Навіть ультраправі в Європі — Марін Ле Пен, Джорджа Мелоні, «Альтернатива для Німеччини» — відмежовуються від нього.
На Близькому Сході війна підірвала фінансовий фундамент американського панування. Гарантії безпеки були основою петродоларової системи, створеної на початку 1970-х, коли Бреттон-Вудська угода 1944 року про долар як світову резервну валюту розвалилася під тиском американських витрат на війну у В’єтнамі. Щоб підтримати долар, адміністрація Ніксона доручила Генрі Кіссінджеру укласти взаємовигідну угоду з Саудівською Аравією. В результаті виникла система, за якої королівство погодилося продавати нафту лише за долари, які потім реінвестувалися у федеральний борг США. Без петродолара американський дефіцит стає дедалі менш стійким.
Дехто припускає, що війна Трампа має прихований план: стримати підйом Китаю. Операція «Абсолютна рішучість» у Венесуелі порушила китайські поставки південноамериканської нафти, а США перенаправляють потоки до своїх нафтопереробних заводів на узбережжі Мексиканської затоки. Якщо, як очікується, Куба найближчими місяцями перейде до американської сфери впливу, це буде черговий удар по позиціях Китаю. Пекін інвестував значні кошти в кубинську інфраструктуру, зокрема в кібербезпеку й системи спостереження.
Якщо така стратегія існує, її результати неоднозначні. Китай, як великий імпортер нафти, дійсно зазнає тиску. На відміну від Росії, яка виграє від високих цін, Пекін потребує безперервних поставок для підтримки своєї експортно орієнтованої економіки. Але як найбільший покупець іранської нафти Китай входить до переліку країн, яким дозволено проходити протокою й платити мито в юанях — прямий виклик петродолару.
У певному сенсі держави Перської затоки ще вразливіші ніж Бейрут до початку громадянської війни 1975 року. Поки ракети продовжують проривати їхню ППО, а «премія безпеки» втрачена, Дубай та інші міста ОАЕ перетворюються на баллардіанські ландшафти: порожні готелі, висохлі басейни, занесені піском покинуті автомобілі. Всі вони залежать від вразливих заводів з опріснення води. (Іран, попри власний дефіцит води, менш залежний від таких підприємств.) Апокаліптичний сценарій масової евакуації, біженців і масштабної гуманітарної кризи цілком реальний.
Яким би не був фінал війни, результатом стане повернення Ірану до статусу великої держави. Усунення Саддама Хусейна та його баасистської диктатури неминуче підсилило Тегеран і зробило його домінуючою силою в шиїтському Іраку. Сьогодні зростання впливу Ірану ще значніше.
Як арбітр проходу через Ормузьку протоку, Іран став вирішальною силою світової нафтової економіки. Якщо врахувати транспорт і промисловість, відновлювані джерела енергії покривають лише невелику частку потреб людства. Сучасна глобалізація — наслідок використання вуглеводнів. Альтернативна енергетика, яка потребує масштабного видобутку рідкоземельних металів для батарей і магнітів, також залишається похідною від викопних ресурсів. Китай контролює ці ланцюги постачання, часто маючи майже монопольну позицію, і, схоже, нарощує видобуток вугілля. Зелений перехід — справа далекого майбутнього. А тим часом Іран стане найбільш впливовим гравцем на енергетичних ринках.
Невдала “екскурсія” Трампа стала моментом, після якого США вже не можуть повернути собі колишній вплив у світі. В якому світі така ексцентрична постать могла б бути президентом США — і двічі? У нашому світі — тому, який створили наші еліти і в якому не змогли розібратися, коли зневажливо оголосили Трампа тимчасовим відхиленням. Трамп може руйнувати все, до чого торкається, але його місце у світовій історії поза сумнівом. Чи веде він Америку до чергової зміни режиму, на що натякають токсичний трикстер Такер Карлсон і витончений лівий популіст Зохран Мамдані? Вони також належать до нашого світу.
Джерело — New Statesman
