Отже, Аркуш. Я приходжу на нього трохи більше ніж рік тому дізнавшись від Айї Неї про ресурс. Ресурс дуже крутий. Проукраїнський, не тільки через те що публікується лише українською мовою і можна писати про війну (на відміну від букнету, на якому зараз, до речі, також можна писати про війну й лише українською, і про який я на той момент не знав, але то не важливо зараз).
Тут важливо те, що Аркуш позиціонував себе оплотом цінностей до яких ми прагнемо. Є спільнота, яка майже не модерується. Є конкурси, живі дискусії, коротше — життя фонтанує. Аркуш виступає як острівець демократичних прав і свобод, концентрованою лібералізацією. Якщо отримав матюки в свою сторону — вирішуєш питання сам, ніхто нікого не банить, і навпаки. Це розквіт.
Я починаю брати участь у конкурсах. Зоряні Оповідки, Неопалима Купина... Одним із конкурсів є конкурс від ВівАрту. На який треба було подавати свої контактні дані зі справжніми іменами. Мене це напрягло, але я зважив усі "за" і "проти" і подав роботу, адже все просто: є чіткі умови, і кожному вирішувати самостійно чи пристане він на них чи ні.
За декілька днів до завершення прийому робіт ВівАрт через за посередництвом допису від Аркушу інформує про зміну умов, які ініціював, власне, сам Аркуш: тепер вже можна подавати й псевдоніми. Дрібниця, але трохи обурює: чому умови змінюються серед конкурсу? Такої опції закладено не було, я на це не підписувався, та й узагалі. Я пишу гнівні коментарі, ті хто розділяє мою думку також підтримують ці тези. Реакції від Аркушу майже нема, й "буря" стихає так і не почавшись, бо "а що поробиш"?
Пізніше, коли ми познайомилися з Дарією особисто на презентації Айї в Книгарні "Є", вона пояснила, що це звісно погано, й змінювати умови серед конкурсу неправильно, але що поробиш — багато авторів не схотіли світити своє ім'я, платформа тестова, і взагалі треба підлаштовуватись. Типу, це було вимушено. Підігравання тим, хто вирішив не світити свої особисті дані, не зважаючи на те, що більша частина авторів подалася на конкурс засвітивши їх. Але тоді ще я не вклав на стільки багато емоційної залученості в Аркуш, аби сперечатись, просто погодився.
Я продовжую брати участь у конкурсах. Зустрівшись із неадекватною комунікацією Зоряна Костюка що до збірки "Неопалима Купина" (історія цієї комунікації є у відповідному дописі в його блогах), почалися обговорення в балачках. Бовкун проявив ініціативу створивши примарну спілку Патісон, яка вже випустила 4 збірки в яких я взяв участь у тому числі й фінансово.
Що до мого сприяння розвитку платформи. Усі "Паперові Топчики", по суті, рекламують Аркуш, і фінансовані авторами. Я, як людина яка веде медійну діяльність на мінімалках на Ютубі та в Телеграмі, також просував Аркуш у дописах, відосах та обговореннях, послуговуючись найменшою можливістю аби залучити на платформу якомога більше свідомих людей. Моя подруга Додо навіть зробила успішний канал з озвучками саме Аркушівських творів, тощо. Це вже не кажучи про літературну творчість, яка презентувалася саме на Аркуші.
Тобто я долучився до платформи емоційно. Зріднився з нею. Саме тому, що вона працювала на тих засадах, які було презентовано. Я хотів аби якомога більше людей долучалось до неї. Різних людей. Які б погоджувалися чи не погоджувалися зі мною в багатьох питаннях, як і у будь-якій спільноті. Але які б працювали разом насичуючи український культурний простір.
Стартує Квантова Україна. Позаду - Безмежний Космос, на який я не подавався через "дзвіночки", які дзвеніли мені про те що з його організатором спільної мови не буде, як і свого часу з Зотовим. Позаду - Хроніки Супергероїв, Жахлива Романтика та Еробум, максимально успішні й такі що в якості фізичного результату дозволили надрукувати три збірки "Аркушівські". Я надсилаю оповідання, вони приймаються, все ОК. Далі прийом робіт подовжується вперше, але це ж нормально, таке буває на конкурсах.
А далі починаються "дзвіночки" вже що до Квантової України. Першим із них є друге, третє і четверте продовження терміну прийому робіт. Я розраховував ще на початку року озвучити одне з оповідань на студії "Калідор", а конкурс розтягується до літа. Другим "дзвіночком" є дуже повільне прийняття нових творів. Коли твір може місяць "висіти" неопрацьованим — що це, як не неповага до учасника? Але нехай — у правилах конкурсу нема пункту що до швидкості прийому творів, тож це лише додаткова крапля в загальний келих "дзвіночків", які сформуються у враження що "з Аркушем щось не так". Третій такий "дзвіночок" — це стрім Дарії, на якому вона анонсує призупинення авторських конкурсів: власне, те, що реально штовхає й розвиває українську літературну культуру. Але з конкурсами нехай — їх, думаю, можна проводити й без Аркушного ресурсу. Четвертим "дзвіночком" були лаги форума під час голосування, коли ти не можеш нормально ані прокоментувати, ані проголосувати. Лаги закінчились, а анонсованих "великих оновлень" заради яких усі страждали так і не відбулося. Зате відбулося дещо інше, і тут ми підкрадаємося до останнього, п'ятого "дзвіночка".
Колись була реклама первака: "П'ята крапля - остання! За наші бажання!". Але тут відбулася прямо протилежна ситуація. Так, ця п'ята крапля виявилася останньою, але до бажань вона не мала аніякого відношення. Аркуш просто прибрав блоги з коментарями й оцінками конкурсних творів. Різко. Свавільно. Менш ніж за тиждень до кінця голосування. Озвучивши в якості причини щось взагалі незрозуміле. Типу "на блоги пожалілися, і для об'єктивності голосування (і це на самосудному й по суті своїй суб'єктивному конкурсі!!) і щоб автори завчасно на одинички не ображалися ми їх прикриваємо, коментуйте під творами щоб автори могли відповісти й апелювати".
Для мене це було шоком. Повністю повторилася ситуація як колись із Вівартом. От тільки тоді спільнота не обурилася і "з'їла" це рішення. Бо конкурс був стороннім і не самосудним, більше "для галочки", адже оповідки з нього мало хто реально читав, окрім, хіба що, журі. Наразі ж це конкурс від Аркуша. Самосудний. На якому люди витрачають свої сили й енергію читаючи й коментуючи твори, пишучи дописи в блогах та іншими активностями підвищуючи інтерес та залученість до конкурсних оповідань, аби їх читали. На Аркуші взагалі є проблеми зі сторонніми читачами, і саме самосудні конкурси частково цю проблему нівелюють: більш того — саме сторонні ініціативи довкола цих самосудних конкурсів і роблять їх ефективними в аспекті залученості спільноти до ознайомлення з творами авторів-учасників.
Таке рішення модерації було шкідництвом чистої води, але особисто мене обурило інше. А саме - підігрування одним і наплювательське відношення до інших. Таким своїм рішенням Аркуш показав що йому похрін на авторів, на заявлену відкритість платформи де є свобода творчості. Формальність та правила, законність та верховенство права, для модерації Аркушу виявилися гучним пуком у воду.
Окрім того, Аркуш реалізував рішення для конкурсу, яке зачіпало навіть людей на Аркуші, які в цьому конкурсі не брали участі!!! Адже заборона блогів стосувалася і їх! Аркуш просто позатикав роти тим, хто критикував твори, за надуманих причин. Бо навряд жалілися б на блоги з п'ятірками, чи не так?
Цього разу моя реакція була менш виваженою. Я написав у коментарях що це свавілля й авторитаризм, що змінювати умови менш ніж за тиждень до кінця конкурсу це крінж, і взагалі - поверніть блоги. Водночас із цим люди, які писали у блогах, скопіювали свої блогівські дописи в коментарі під творами авторів.
Звісно що блоги не повернули під час голосування. Багато хто казав що раніше такі блоги викладалися вже після оголошення результатів, але це неправда. До багатьох авторських конкурсів писалися блоги до оголошення результатів, так само як і в Балачках відбувалося їх обговорення. Адже анонімність коментарів, хоч і реалізована на платформі, ніде й ніколи не заявлялася правилом конкурсів.
У відповідь на моє обурення, що робить Аркуш? Закручує гайки іще сильніше. Він видаляє коментарі під конкурсними творами, на ходу придумуючи якісь "нові правила для коментарів". Немов, "там мають згадуватися лише твори під яким коментар лишають", "там не має бути імені автора коментаря", або що. При цьому самі умови конкурсу не доповнюються, і все це відбувається за посередництвом дописів у новинах ресурсу.
Водночас публікують допис про те, що всі рішення платформи приймає одноосібно адміністрація ресурсу, що ця платформа не є ідеологічною, що це бізнес-проект її власників, і взагалі — як “хазяї” вирішать, так воно й буде. Це переходить вже усілякі межі. Я відкрито пишу що це перший крок для тоталітаризму й деспотизму на платформі. Що власники платформи не розуміють, що без авторів платформи не існуватиме, й що це треба їм пояснити, доки не стало запізно. Спочатку - в балачках, потім - у модераторському телеграм-чаті Аркуша.
Якби я не був емоційно прив'язаний до платформи, емоційно долучений до тих ідеалів, які були презентовані напочатку (на відміну від "букнету" з "жорсткою модерацією" та "заборонами"), я міг би забити, як і всі інші. Але я не забив, і в якості протесту проти такої політики, аби не бути просто голослівним триндьожніком, зняв з конкурсу усі свої три твори сумарною кількістю в 100к знаків, які були спеціально написані під нього. Дехто підтримав цю позицію, дехто ні. Що цікаво, підтримали її навіть ті люди, з якими ми в питаннях фемінізму, демографії чи інших речей максимально не сходимося.
Що ж робить Аркуш? Він звинувачує мене в підривній діяльності проти "українського літературного ресурсу під час повномасштабного вторгнення", роблячи з мене по суті колаборанта й зрадника. Анна Дейна (людина яка, хоча й не є офіційно частиною адміністрації ресурсу, керує його фан-клубом на фейсбуці) називає усіх не вдоволених такою модераторською політикою Аркушу руснею, і платформа таке відношення толерує. Деякі люди (їх більшість, порядка 75 відсотків) активно підтримують аркуш топлячи за те що "так вам і треба, щось не подобається - ідіть нафіг з ресурсу", забуваючи про те, що автори Аркушу - це і є ресурс, без якого платформи не буде, бо саме спільнота формує середовище.
Деякі автори (я з багатьма спілкувався особисто) після цього вже переглянули своє відношення до Аркуша як до чогось особливо приємного, розглядаючи його тепер як просто чергову літплатформу, й нічого більше. Деякі більш радикальні з цього питання, як я, прийняли рішення про призупинення своєї творчої діяльності там через непогодження з їхніми принципами модерування та політики взаємодії з користувачами.
Я надаю перевагу веденню подібних дискусій в публічній площині, а не в особистій, тому усі дискусії з цього приводу можна віднайти в гілці літконкурсів та срачів (яку створили спеціально для цього) в Балачках, а також ув офіційному телеграм-чаті Аркушної підтримки (якщо вони, звісно, не були звідти видалені).
Зрозумівши, що тут діла не буде, я почав підшуковувати для себе іншу платформу, яка була б основною для моєї літературної діяльності, плануючи викласти останній допис у блозі й на цьому завершити. Але до завершення було ще дуже й дуже далеко.
Прочитані конкурсні твори я зазвичай коментую. По завершенню конкурса автор завжди може узгодити мій коментар з оцінкою в таблиці, яку я йому поставив. Це робить конкурси корисними для розвитку письменника — я сам так роблю зі своїми власними конкурсними творами, перечитуючи коментарі під ними, узгоджуючи їх з оцінкою, та коригуючи. Але, оскільки я знявся з конкурсу під час голосування, то й оцінок моїх у таблиці не було. Тому я вирішив об'єднати все в одному дописі в блозі.
Я написав що через модераторський батіг, звинувачення в підтримці росії, тощо, я тимчасово не буду публікуватись на Аркуші. Лишив посилання на свої телеграм-ресурси, а також виклав свої оцінки конкурсних творів. Реакція не змусила на себе довго чекати, і мій профіль був на місяць заблокований, а допис видалений. Причина — те що я погано кажу про Аркуш. Деспотизм в дії, з моєї точки зору. В чатах почався новий виток срачів, але скоро затихнув. Усі кому треба вже зробив свої висновки: хтось - про мене, хтось - про Аркуш.
Я вирішив що, все ж, той час, який я витратив на оцінювання творів, чогось таки вартує. Тому, прибравши усі згадки про погане модерування ресурсу, виклав оцінки повторно в описі профілю, разом із повідомленням про призупинення діяльності та посиланнями на свій телеграм. У блозі Мунрайз хтось питав про мої оцінки, не встигнувши їх побачити у блозі, тож я попросив її викласти інфу про те що оцінки є в описі мого профілю.
Аркуш-Модератор відправив повідомлення про те що інформація в профілі має бути про письменника, хоча ніяких правил чи заборон що до оформлення профілів на ресурсі ніде немає. За уточненням я пішов (знову ж таки публічно, все це є в ТГ) в модераторський чат Аркушу за роз'ясненням — чи це є просто рекомендацію, чи я буду змушений видалити розділ "про автора" аби не зазнати блокування. На таке моє питання Аркуш “віджартувався”, зізнався в упередженому до мене особисто ставлені там же в модераторському чаті, так і не надавши конкретної відповіді (про упередженість що до мене я підозрював вже починаючи з того моменту коли вони мене звинуватили в підтримці русні). Водночас у "срачах" в балачках почався новий виток дискусії, де почалися висловлюватись тези на кшталт того що пора вже знайти мою особисту адресу й розібратися як слід.
Власне, якось так. Резюмуючи. Для мене Аркуш за півроку скотився з проукраїнської демократичної ліберальної платформи з легкою модерацією, де цінуються права і свободи авторів та який формується через процеси спільнотворчості цих авторів, де ти можеш бути впевнений у збереженні контенту, який продукуєш, до ресурсу з заявкою на деспотичність, авторитаризм та беззаконне свавілля тих, хто має модераторський функціонал, по відношенню до авторів які не згодні з рішеннями платформи. Аркуш перетворився з супергероя, який штовхає вперед українську культуру, власним прикладом показуючи втілюваність ідеалів свободи, панування закону, та рівності, на ображеного хлопчика з гранатою в руці, якому зробили зауваження. І це явно не той простір, який хочеться підтримувати.
Цей допис писався для людей, які питали мене в особистих що до того а що ж там на Аркуші такого відбулося. З тих подій пройшло трохи часу. Мене безпідставно забанили в неофіційному чаті Аркушу (“Балачки”) та в модераторському їхньому чаті (випадок бану в чаті підтримки взагалі вважаю безпрецендентним). Балачки стали “офіційним” чатом, бо Аркуш зробив декілька дописів на платформі щодо того що так ніде й не прописані правила розповсюджується й на “Балачки” також. Також Аркуш викатив на ресурс формалізовані правила, до яких дуже й дуже багато питань виникло (усі ці питання, власне, в коментарях до них). Пройшов місяць після конкурсу, вони так і не видали учасникам ніяких відзнак, які видати обіцяли. Я вийшов із тимчасового бану на ресурсі, але не в телеграм-чатах. Профіль все одно лишився заблокованим, і ніяких висновків модерація з цієї ситуації не зробила, обравши шлях автократичності.
Тепер Друкарня є моїм основним ресурсом для публікації своїх раніше не опублікованих та не виданих творів. Поки що її політика що до користувачів мене влаштовує найбільше, і показовою є, до прикладу, ситуація з криптомайнерами, на яку організатори ресурси відреагували доволі таки швидко. Поступово усі тексти на Аркуші переводяться в ознайомчий режим, водночас продовжується пошук саме письменницької платформи яка могла би стати альтернативою. Таких платформ, насправді, є чимало, і нижче я наведу коротенький список з деяких із них:
booktons.com — платформа для публікації своїх книг ув електронному форматі;
babai.co.ua — платформа з літературними конкурсами (на Аркуші нині проводиться останній конкурс, якщо що);
ficers.org — платформа для публікації своїх книг ув електронному форматі;
litarenka.forumotion.me — платформа з літературними конкурсами (зареєструвався буквально вчора, побачивши на Літцентрі анонс);
booknet.ua — платформа для публікації своїх книг ув електронному форматі;
litavytsia.com — платформа з літературними конкурсами
Дякую за увагу та до нових зустрічей на просторах інтернету)))
