Передмова
Нещодавно поспілкувався з Діаною Вінтер, яка бере інтерв’ю в авторів на Аркуші, де я розповідав про свою книгу, передумови її написання та трішки власного життя. Розмова мені дуже сподобалася, тому вирішив викласти її і на власній Друкарні.
З цієї розмови ви зможете трішки більше дізнатися про мене та мою творчість. Можливо, мої думки та погляди будуть вам до вподоби, і ви більше зацікавитеся у моїй творчості. У сучасному світі, хоч-не-хоч, але потрібно багато говорити про себе, щоб про тебе почули. Медійна складова у творчості не менш важлива, ніж професійна.
У будь-якому випадку автор має бути близьким до своїх потенційних та постійних читачів. Така комунікація дуже важлива.
Я давно мріяв про інтерв’ю, і в свій час й сам хотів стати інтерв’юером, але все ще попереду. А поки, що моє перше інтерв’ю!
Оригінал та посилання на Діану можете знайти тут. До слова вона теж є авторкою на Аркуші, яка всіма силами намагається розвивати письменницьке ком’юніті на платформі.
Інтерв’ю
Давайте розпочнемо з класики: хто ви, чим займаєтеся по життю та чим цікавитеся, окрім літератури? І що, на вашу думку, вирізняє вас серед інших письменників?
Мене звати Марко. Мені 22 роки. Якщо брати творчу складову, то пишу статті на Друкарні на різні цікаві мені теми, рецензії на ігри та різні посібники для інших гравців. Цікавлюся відеоіграми, історичними документалками та військовою тематикою.
Кожен письменник по-своєму унікальний та індивідуальний. Щоб сказати чим я відрізняюся від інших потрібно детально ознайомлюватися з їхньою творчістю. У кожного автора є свій неповторний почерк та стиль написання, тому я не хочу перетягувати ковдру на себе і казати, що я у чомусь найкращий серед інших. Не так автор має розповідати чим він вирізняється від інших, як його читач, який може по власних відчуттях розповісти чим його зачепила моя творчість.
Які книги або фільми найбільше вплинули на вашу творчість? Що надихнуло вас створити «Винищувач Білого Грому»?
Найбільший вплив на мене склало аніме «Наруто», яке й пробудило в мені бажання вигадувати різні події та історії. Саме завдяки ньому я черпаю натхнення у всіх своїх роботах, тому й моя книга не схожа на дотичні фентезі твори, адже моя культура й побудова сюжету не будується на книжних канонах. У дитинстві у мене не було закладено культури читання та й зараз я рідко щось читаю, надаючи перевагу іншим розвагам. Я не можу похвалитися великою стопкою прочитаних книг, які б закінчилися на «Відьмаку: Останнє бажання» та «Шістці воронів», які я все-таки зміг осилити. Тому, як можна зрозуміти, я не маю чітко сформованих читацьких рецепторів, які б допомогли викарбувати в мені письменника. Проте я не вважаю, що прочитання книг є ключовим фактором у становленні автора. Як читач може не писати, так і автор може нічого не читати, адже в першу чергу це діло смаку. Звісно, можна згадати ще багато різних витворів мистецтва, які так чи інакше на мене вплинули або з яких я брав деяке натхнення у своїх главах, але вони не зрівняються з тим імпактом, який приніс «Наруто».
Шлях Білого Грому почався задовго до створення самої книги. З самого дитинства я любив експериментувати з різними чужими всесвітами, які у свій час мене сильно вразили. Так, я в середній школі створив власний комікс за мотивами аніме «Наруто» (я до того навіть й не здогадувався, що існує таке явище, як манга, і що це є її адаптацією). Там і був вигаданий один з ключових персонажів книги – Годинникар, який кочував з однієї моєї оповіді до іншої, залишаючи свій архетип. Паралельно я намагався реалізовувати свої задуми уже на папері, так було створене оповідання, яке брало натхнення з відеогри Call of Duty, де я вперше сам спробував писати свої історії. Згодом, було створений праобраз всесвіту «Винищувача», де я вже використовував, як ґрунт повністю власний всесвіт, який все ще звісно брав натхнення з аніме «Наруто», проте повністю вирізнявся від нього.
Загалом, саме «Наруто» найбільше повпливав на мене, як на автора і досі має значну роль у моїй творчості. Якщо ж брати головне натхнення випустити книгу, то це бажання написати щось таке, що я б сам хотів прочитати. Я доволі прискіплива людина, тому не можу спостерігати за історією, коли в неї не має логіки або цікавої історії. Через це я часто не можу змусити себе щось додивитися або щось почати дивитися нове, бо надто серйозно ставлюся до сюжету. «Винищувач Білого Грому» це моя відповідь, як має будуватися сюжет фентезі. Я дуже ретельно продумував історію, щоб не залишити жодних пробілів та запитань від читача. Старався відповісти на всі не логічності та прибрати їх, щоб читач зміг більше поринути і повірити у світ написаного. Хоча більш-ніж впевнений, що й сам міг дещо пропустити або недогледіти.
Як ви вирішуєте, які аспекти світу вашої книги розкривати спочатку, а які — пізніше?
Так як це великий роман, є дуже багато тем, які б я хотів розкрити. В першу чергу намагаюся розкрити найближче оточення головного героя. Разом з тим паралельно підіймаю тему політики, філософії та історії з реальними реверансами на наш світ. Все йде поступово, персонажі потрапляють у різні складні ситуації і разом з тим шукають виходи, як їх вирішити.
У цей час я і розкриваю навколишній світ, його культуру, мораль, історію. Так, як я по освіті історик, створення історії світу материку я приділяю найбільше уваги. Персонажі дізнаються про різні держави, їхні конфлікти, культуру та статус у світі, не тільки рефлектуючи на ці події, але й приймаючи у них безпосередню участь. Для мене це основа, той ключ, який розкриває мій всесвіт.
Все інше може йти на інший план, хоча це не означає, що воно не є важливим у цій історії.
Чи використовуєте ви власний життєвий досвід для створення персонажів чи сюжетних ліній?
Вся книга – це, по суті, мій життєвий досвід. Багато ключових персонажів брали натхнення з реальних людей з мого оточення. Інколи це були деякі риси характеру, зовнішність, а деколи ціла історія, яка адаптувалася на сторінки книги.
Я сприймаю весь світ, як книгу. Кожна людина має цікаві пригоди та історії за спиною, кожна пройшла випробування та виклики. Залишається тільки це цікаво подати.
Люблю через події в книзі підіймати гострі теми чи філософські роздуми про життя. Тому я часто пишу діалоги між персонажами, де вони обговорюють різні теми, тим самим розкриваючи себе та сюжет.
Кохання, дружба, політика - персонажі дивляться на все по-різному. У дискусіях не має переможця та переможеного. Це і змальовує наш реальний світ, де кожен сприймає життя по-своєму, але це не означає, що вони мають хибне про нього уявлення. Просто в кожного є свій досвід на якому вони й ґрунтують свої погляди.
Загалом я через сторінки книги доношу свою філософію життя, своє ставлення до нього та підіймаю різні теми, які розкриваються під різними точками зору. Я не намагаюся, язиком персонажів, нав’язати читачеві свою позицію. У книзі завжди відбувається протистояння світів, поглядів та думок, одвічне запитання: стакан на половину повний чи порожній? Я не даю на це своєї відповіді. Хтось з персонажів скаже, що порожній, хтось, що повний, але я ніколи не зроблю власного висновку, хто з них має рацію. Читача не потрібно водити за ручку і казати, що погано, а що добре, ось моя філософія.
Як ви вирішуєте, які слабкості персонажів будуть розкриті у вашій історії? Чи є певні архетипи персонажів, які вам найбільше подобаються?
Це виходить само собою. Не має чіткої картини: «Сьогодні я хочу показати таку слабкість». Я просто стараюся писати персонажів, як справжніх людей, а не міфічними героями, що мають тільки чесноти та мораль. Кожна людина має одні й ті ж слабкості, які при сприятливих умовах проявляються. Не має такого, що наприклад один з персонажів не може емоційно надламатися або вийти з себе. Кожна людина у тій чи іншій ситуації може повести себе не гідно. Я завжди заходжу з конкретного становища та мотивів персонажа. Чи може він зробити так у цій ситуації? Чому саме? Яка причина?
Стосовно архетипів персонажів, мені найбільше подобаються макіавеллізм. Напевно через те, що у свій час мене сильно вразив Гріффіт з аніме «Берсерк». Його головний девіз: «Цілі виправдовують засоби».
Мені імпонують персонажі, які готові приймати складні та не популярні рішення заради вищого блага. Вони ламають мораль та не дивляться на наслідки – головне це ціль, все інше не важливо. Один з моїх персонажів повністю побудований на цій філософії, і можливо його методи жахливі та підлі, він не боїться замастити руки за для власної мрії.
Знаю, що у Інтернеті не прийнято любити Гріффіта, але його особистість до славнозвісних подій мені дуже імпонувала, адже він виступав сильним лідером, за яким йшли люди. Сильний лідер не боїться не простих рішень і ніколи себе за них не засудить, це і робить з людини лідера, а не підданого. Лідер готовий брати відповідальність, а послідовник готовий слідувати його шляхом. Це справедлива угода.
Особисто для мене архетип доброго та хороброго героя без недоліків виглядає нудним та прісним. Мені важко повірити в такого героя. Занадто часто автори з різних сфер впихали його на передній план, знецінивши цей архетип. Тепер треба дійсно гарно постаратися, щоб якісно та реалістично його прописати. Тому я і не додавав його у свою історію.
Здебільшого в моїх персонажах не має чітко вираженого одного архетипу, вони є гнучкими. Я старався подавати персонажів не типово. Інколи у главах я спеціально іронізую в деяких ситуаціях, висміюючи певні кліше, щоб розрядити обстановку та не навіювати нудьгу на читача.
Чому ви вирішили створити історію, де читачі самі мають обрати свою сторону конфлікту? І наскільки складно працювати з такою історією?
Як я вже казав вище – не люблю водити читача за руку. Гарна книга відрізняється від прохідної тим, що читач має змогу співпереживати будь-якій стороні конфлікту, розділяючи її погляди. І автор не буде за це тебе засуджувати чи всім видом показувати, що так робити не можна.
Звісно, реалізувати це не просто і потрібно багато часу, щоб розкрити усі сторони конфлікту у повній мірі, але гра варта свічок.
Друга причина криється у тому, що мені не подобаються історії з лиходіями, які злі, тому що злі. Прописаний персонаж має мати чітку логіку своїх дій, мати причини та мету, які б могли оправдати його методи та цілі.
Стара істина говорить, що лиходій себе таким не сприймає, у його розумінні він робить благо, навіть якщо для інших його методи здаються варварськими.
У наступних книгах планується до чотирьох сторін конфлікту, які будуть переслідувати свої цілі, але це не означає, що хтось з них буде грати відвертих «поганих хлопців».
Такий задум потребує багато інтелектуальних ресурсів і, на жаль, в одну книгу очевидно не вміститься. Історія буде прогресувати у продовженнях, де вже вималюється чітка картина того, що я задумав.
Так як я не підганяю себе у написанні глав, для мене це не є надто складно, адже я даю собі достатньо часу, щоб продумати все те, що прийшло мені в голову.
Чи мали місце ситуації, коли ваші персонажі чи історія виходили з-під контролю, і як ви реагували на це?
Звісно!
Першочерговий сюжет переписувався кілька разів, бо з часом мене просто не влаштовувало те, що я зробив. Моя самокритика може з легкістю конкурувати з будь-яким критиком, тому що я дуже прискіпливий до своєї роботи.
Так як фундамент книги я писав ще майже чотири роки тому, багато речей з того часу змінилися, підійнялася й моя планка, як автора, тому мені інколи важко перечитувати свої старі чернетки, які суттєво відрізняються від того рівня, на якому я зараз.
Багато чого я переробляв на ходу, змінював нюанси та події в історії, переписував деяких персонажів та добавляв нових деталей, щоб сюжет виглядав цікаво. Були персонажі, які кілька разів міняли свою роль у сюжеті. Я намагаюся розкрити усіх персонажів у своїй книзі. У мене не має відвертих любимчиків, моя мета - щоб читач міг співпереживати будь-якому з героїв.
Авжеж, у цьому є побічні ефекти, адже деякі з ліній розкриття героїв тягнуться далеко за одну книгу і може здатися, що у якийсь момент я відрубую якусь частину сюжету та залишаю її без уваги. Але для мене «Винищувач Білого Грому» це одна велика історія, яка розбита на кілька книг. Я не розмежовую їх на 1, 2, 3, це суцільний сюжетний роман, який через зрозумілі причини може випускатися тільки частинами. Хоча зрозуміло, що кожна книга буде мати свій самобутний фінал, а не обриватися на півслові. По всім канонам першочергове питання у книзі буде мати свою відповідь і логічний кінець з натяком на продовження, але на одну відповідь постає дві-три нових.
Тому дійсно інколи все виходить з-під контролю. Важко з’єднати всі сюжетні лінії в одну, щоб це виглядало цікаво та логічно, але якщо не поспішати і обдумувати по кілька разів кожен шматок сюжету, в кінці-кінців ти прийдеш до оптимального вирішення своєї дилеми.
Яким чином ви плануєте розвивати світ вашого циклу, зокрема після завершення «Перед штормом»?
Спочатку я планував трилогію, тепер розумію, що можливо цього буде замало для цієї саги. Взагалі перша книга «Перед штормом» грає роль ознайомлення зі світом, персонажами та подіями, які спричинили кризу. Я би назвав її нульовою частиною перед основною історією. Тому вона й називається «Перед штормом» - перед всіма подіями, які спричинили цей шторм. Але без цієї частини не можливо було обійтися, адже саме там і йде зав’язка історії, яка буде тягнутися до самого фіналу. У планах написати щонайменше ще дві книги, проте скоріше за все я не вкладуся у цей ліміт. Це великий роман з десятками персонажів, які суттєво впливають на сюжет та події, ще потрібно багато чого розповісти. Проте я не забігаю наперед.
Першу книгу я писав щонайменше чотири роки, наступну може чекати така сама доля. А можливо я вкладуся за рік-півтори, все залежить від багатьох факторів. Слід зрозуміти, що я взагалі не пишу, якщо у мене немає натхнення. Я можу робити паузи до півроку. Я не згоден з твердженням, що письменник має мати дисципліну у своїй роботі. Я сприймаю це як своє улюблене хобі. Не хочу себе змушувати писати тільки тому, щоб вкластися у якийсь невідомий дедлайн. Краще я зроблю перерву, відновлю сили і напишу все так, як планував, ніж буду сідати за стіл без сил та мотивації, вбиваючи свою любов до цього роману. Я розумію, що напишу погано, якщо буду себе заставляти кожного дня писати по сторінці, краще я напишу десять сторінок за один день натхнення, ніж за десять днів рутини. Коли твій мозок починає щось сприймати як роботу, а не розвагу, ти втрачаєш ентузіазм, втрачаєш свій запал, а це найголовніше у творчості. В першу чергу мені подобається сам процес, і я не хочу вбивати цю насолоду.
Як ви бачите перспективи для розвитку вашої серії книг в майбутньому? Плануєте шукати видавництво? Та яким чином ви плануєте залучати та утримувати увагу читачів?
Якби у мене були всі гроші світу, то я би реалізував дуже багато своїх ідей.
З видавництвами усе не так просто. Вони зацікавлені продати тобі друк, але ніяк не розповсюджувати твої книги, мене це не влаштовує.
Перспективи, як і усій творчості, туманні. Все залежить від випадку. Маю на меті кілька проектів, але їх реалізація коштує не менше хорошої іномарки, якщо не більше. У мене є власна стратегія розвитку, але поки що я відкладаю її у довгий ящик через війну. Зараз такий час, що не можливо спрогнозувати, що буде через тиждень, не то, щоб говорити про цілі роки.
У нашому світі все впирається у гроші, тому хто має кошти, той може залучати більше уваги нових читачів. Реклама, колаборації та рекомендації від видавництв, авторів чи майданчиків - це завжди великі затрати з власного гаманця. Творчість це як стартап. Спочатку у нього потрібно добряче вкластися, щоб він почав приносити прибуток. Хоча я не ставлю на перше місце отримання грошової винагороди. Для мене, як для автора, важливіше, щоб мій роман отримав широке визнання від людей. Автор живе вічно у своїх працях, тому внесок у масову культуру вагоміший багатства.
Зараз починаю з малого, пишу на Друкарні про різні теми, паралельно згадуючи й про свою книгу. Намагаюся розповідати про свою творчість.Відточую свої навички, щоб текст виглядав приємнішим для ока, шукаю нові ідеї та рішення для покращення свого роману.
Коли все починалося було кілька переглядів на одній главі з туманними перспективами « а чи взагалі книгу хтось прочитає?». Проте з часом навіть без піару та реклами з моєї сторони книгу почали помічати, з’являлися люди, які активно слідкували за обновленнями книги, добавляли її у свою бібліотеку. В ці моменти з’являлася мотивація продовжувати далі.
Якщо мати достатньої медійної пізнаваності, твоя робота не залишиться непоміченою, тому потрібно не тільки добре писати, але й добре подавати свою роботу, щоб зацікавити потенційного читача.
Певні висновки після першої книги були зроблені. Перший з них – це спершу написати повністю книгу, а потім її частинами випускати. Були періоди, коли я місяцями не робив апдейти з новими главами через брак часу або сил, у цей період, я так-чи-інакше втрачав зацікавленість читача, а вона це основна ціль. Читачі неохоче починають читати книги, які не є ще завершеними, бо ніхто не знає чи взагалі автор планує її колись-небудь закінчити. Тому мають бути постійні апдейти книги, зворотній зв’язок та звісно сторонній піар. Ну і звісно цікава історія, яка б мотивувала залишатися читача у цьому всесвіті.
Слід розуміти, що сучасний письменник конкурує не тільки з аматорами та любителями, але й з елітою всієї індустрії. Теперішній читач виріс на неймовірних всесвітніх тайтлах і хочемо ми цього чи ні, доведеться тримати хорошу планку якості. Це все потребує багато часу, адже сучасні генії пера не один рік відточували свої навички та стиль. У них роки кропіткої праці за спиною і божевільний досвід. Читач завжди буде ставити в порівняння, те що він вже читав, і що в нього перед очима. Цей досвід і сформує кінцеву оцінку вашої роботи. Тому єдиний правильний шлях тримати увагу читача – це бездоганно виконувати свою роботу і постійно підкидувати не тривіальні ідеї.
Чи плануєте ви створювати додаткові матеріали до вашого циклу, наприклад, короткі історії чи енциклопедії?
Кілька разів хотів написати оповідання, які б розширили лор всесвіту. Деякі з них були про персонажів чи організації, які зустрічаються в основній історії, деякі повністю були самобутніми. Одна така історія майже була дописана, але в один момент я перегорів та відклав її. Можливо, у майбутньому я знайду в собі сили та час, щоб дописати її, хоча зараз більше хочу сконцентруватися на основній історії, адже там ще дуже багато роботи.
Звісно, що пізніше будуть різні новели та оповіді, які будуть розповідати локальні історії про персонажів всесвіту. Можливо, це буде в перервах між великими книгами. Особисто зараз, після завершення моєї першої книги, сил зовсім не залишилося, тому поки що у будь-якому варіанті у мене перерва.
Наостанок, оскільки ви знаєтеся на хореографії бою, що можете порадити іншим письменникам, які прагнуть писати батальні сцени, але не знають, як до них підступитися?
У бойовій сцені основне - подати послідовну логіку подій. Кожен випад, удар, замах та стрибок має мати деякі наслідки для персонажів. Великий акцент я приділяю видовищній складові. Тобто навколишнє середовище має якимось чином реагувати на бій: щось ламається, руйнується, тріскається. Персонажі мають використовувати рельєф та навколишні предмети, щоб досягти переваги в бою. Для мене бій - це зіткнення двох різних тактик, стилів, філософій, світів. Це постійне намагання обхитрити противника, щоб взяти над ним верх.
Під час опису бойових сцен у мене в голові демонструється фільм, який дублює мої задуми та показує, як це все виглядає зі сторони. Я здебільшого надихаюся японською культурою двобоїв, а не західною. Мої бої мають велику масштабність та епічність, що іноді бракує фентезі жанру.
Кожен автор унікальний у своїй подачі двобоїв. Головне - чітко прописати початок та фінал бою, поступово натягуючи на скелет м’язи. Детально пояснювати кожен рух опонентів, описувати звуки та спалахи навколо них, їхні емоції та думки, які досягають їх під час бою. Ну і звісно вболівати за дві сторони, щоб поставити опонентів в одинакові умови.
Насправді на кожен мій двобій пішло кілька днів реального часу. Тому я водночас і обожнюю цей процес, і ненавиджу, адже він забирає у мене найбільше сил. Один поставлений абзац може забирати годину часу, щоб ідеально описати характер цього відрізку бою. У цьому ремеслі треба довго набивати руку, щоб ставити круті бої.
На останок хочу подякувати за запитання. Мені справді було цікаво на них відповідати. Це було круто!
