Так тихо… М’яке місячне сяйво гуляє неспокійною гладдю озера, оминає мої стегна і губиться в тінях прибережних дерев. Навколо така тиша, що можна, здається, черпати її ложкою. Моє серце нарешті заспокоюється, руки перестають тремтіти, груди роблять перший короткий вдих. Я так втомилася… останні тижні були невимовно, неможливо тяжкими. Спочатку хвороба, потім Сем… те, що він казав… те, що зробив… Я затуляю руками обличчя і вода з долонь приємно охолоджує розпашілу шкіру. Це місце завжди мене заспокоювало. Скільки себе пам’ятаю, я приходила сюди, заходила у воду по стегна і стояла, чекаючи, поки буревій всередині вщухне. Так і цього разу. Жодної різниці. Коли все завершиться, я вийду на берег і піду до машини. Я не озиратимуся і бачитиму, як з-під води виринає обличчя Сема, бо Сема більше не існує. Є тільки я… і моє озеро.
О. Буревій
Отже, що таке «ненадійний оповідач»?
Коли герой, від імені якого ви розповідаєте історію, не може (чи не хоче) бути об’єктивним у своїх судженнях, рішеннях, поглядах на ситуацію — такого героя називають «ненадійним оповідачем». «Так це будь-який персонаж, що має власну точку зору», зауважите ви — але ні. Коли ми говоримо за «ненадійного оповідача», ми говоримо саме за обман читача — тою чи іншою мірою. Це може бути герой, який навмисне заплутує читача і приховує від нього усі важливі деталі, аби відкритися лише в кінці. Або ж герой, чия точка зору так викривлює сприйняття ситуації, що читач починає сумніватися, що ж сталося насправді.
Сьогодні поговоримо про все це — і трішки більше.
Для чого нам потрібен ненадійний оповідач і коли ми можемо його використати?
Метод «ненадійного оповідача» можна використовувати для створення сумніву у читача щодо правдивості подій, поглиблення таємничості та загадковості твору і задля розкриття внутрішніх конфліктів персонажів.
Ненадійний оповідач дозволяє:
Створювати загадковість: цей підхід викликає інтригу, оскільки читач повинен сам вирішити, наскільки герою можна вірити.
Підкреслювати внутрішній конфлікт: читач може бачити розбіжності між словами оповідача та його діями чи думками.
Залучати увагу: ненадійний оповідач створює цікавість, оскільки читачеві потрібно розгадати правдивість історії.
Підсилювати драму: конфлікт між тим, як оповідач подає події і як вони насправді відбуваються, може призвести до драматичних ситуацій.
Ненадійного оповідача можна використовувати в різних жанрах, включаючи містику, трилер, детектив, фантастику тощо. Найкраще цей підхід стане в нагоді в трилері та містиці, коли основна ідея — дати читачеві натяків, питань та розгадок, але як їх всі скласти до купи — читач має вирішити сам. Найпростіший приклад використання «ненадійного оповідача» у творах — коли оповідач і є головним злодієм та/або приховує свою справжню мету. Наприклад, запевняючи читача, що хоче врятувати іншого героя — насправді воліє переслідувати його та пересвідчитися, що той нікому не розповість правди.
З чого складається історія, яку розповідає ненадійний оповідач?
1. Спотворення фактів.
Можливість спотворення або вибіркового представлення фактів є ключовою особливістю ненадійного оповідача. Це дозволяє створювати напругу та додавати інтриги до сюжету. Тут важить взаємодія та можливість порівняння тої інформації, яку надає оповідач, та іншої, яку читач може отримати з інших джерел чи подій.
Розбіжності з реальністю: ненадійний оповідач може свідомо або несвідомо перекручувати події, що додає напруги і відмінностей між тим, як він бачить світ і яким той є насправді. Це створює інтригу та підвищує загадковість.
Сприйняття персонажем: персональні відчуття та точка зору героя можуть призводити до вибіркового представлення фактів. Це може бути використано для підкреслення його внутрішніх конфліктів, сумнівів, проблем.
Взаємодія з читачем: ненадійний оповідач може безпосередньо «вести» читача, раз по раз викликаючи в того сумніви та переосмислення фактів.
Додавання глибини: спотворення фактів може призводити до більшої глибини інтерпретації історії та персонажів.
2. Створення таємничої атмосфери
Оповідач, що намагається заплутати читача, ввести в оману його, оточуючих, а то і себе самого, може сприймати зовнішній світ через призму своєї таємниці. Тоді ліс навколо нього буде не просто шурхотіти під вітерцем: він буде «шепотітися, обговорюючи його таємницю, несучи її далі і далі, розповідаючи кожному — аби тільки той кожен знав мову шелесту листя». Світло навколо буде мінливим, як емоції та думки персонажа, запахи — нестерпними, як його стрес та страх перед розкриттям. Сміливо використовуйте атмосферу та оточення для підкреслення стану героя, контрасту між його думками та діями, різниці між реальністю та баченням героя, його параноїдальності та інших психологічних станів, якщо такі є.
3. Переосмислення подій
Ненадійний оповідач схильний переосмислювати те, що з ним сталося та що він сам скоїв, спотворюючи свої спогади під потрібні йому умови. Так, він здав друга поліції, бо ж мусив висвітлити перед світом правду, а як інакше? Так, він вбив — але він врятував когось від жахливої участі. Або й не вбив… бо він же не міг вбити, правда? Ні, ні, він би не став. Ніколи. Нізащо.
Пам’ятайте, що зазвичай герой (будь-який герой, не тільки ненадійний оповідач) ніколи не думатиме про себе погано. В більшості випадків він не здатен подумати «я вбив його, бо я погана людина» — та де там! У всього, що ми робимо, є причина. Коли ми в сварці кидаємо склянку в стіну, ми не думаємо, що зробили це, бо ми істеричні чи не вміємо контролювати гнів. Ні, ми думаємо «він/вона мене довели до цього». «Я поводилася би цілком нормально, якби не ця ситуація». У героя — так само. Він вбив, бо інакше було неможливо. Інакше сталося би щось набагато гірше. У всього, що він робить, є причина. Якщо герой її ще не усвідомив — він її придумає. Так працює наш мозок, але про це ми говорили у попередніх статтях — почитайте, якщо ще не бачили!
Повертаючись до ненадійного оповідача, він здатен не тільки говорити викривлену правду, а й змінювати її свідомо, пояснювати собі новими і новими сенсами, в яких він завжди буде правим, навіть якщо з’являються нові факти проти нього. А також ненадійний оповідач здатен просто майстерно викручуватися та переховуватися від правди, яка висвітлюватиме його справжню суть. І ця суть не обов’язково має бути вбивчою чи монструозно жахливою — іноді людина просто не здатна дати раду думці, що вона жалюгідна нікчема. (Пишіть у коментарях, хто впізнав, про якого героя та яку книжку я говорю! ;) )
Техніки використання
Поговорімо про конкретні техніки, за допомогою яких можна використати метод ненадійного оповідача в ваших текстах.
Невідповідність у подіях: оповідач може неправильно тлумачити події або подавати їх через власну призму. Це створює додатковий шар розбіжностей між тим, яким чином він сприймає події і якими вони є насправді. Дайте читачеві можливість побачити ці розбіжності і усвідомити, що хтось із оповідачів помиляється, але не будьте надто прямолінійними.
Внутрішній конфлікт: оповідач може зіштовхнутися з сумнівами або моральними дилемами, що робить його оповідь суб'єктивною. Це може викликати суперечності у власних роздумах та діях персонажа, приховування від самого себе фактів та подій, уникання думок про якусь тему та засновані на цьому униканні фобії.
Поширення дезінформації: оповідач може навмисно розповсюджувати неправдиву чи маніпулятивну інформацію, що впливає на сприйняття. Він може робити це як спрямовано на інших персонажів, так і безпосередньо для читача: хто сказав, що оповідач має бути відвертим перед читачем? Навіть якщо буквально транслює на сторінки свої думки. Ми дуримо себе кожного дня, в найдрібніших речах. Чому герой має відрізнятися від живої людини?
Зміна точок зору: використання різних точок зору або зміна їх протягом оповіді дозволяє створити більше одного інтерпретаційного ключа для читача. Тобто, говорячи від різних персонажів і показуючи одні і ті самі події через різне сприйняття, ви даєте читачеві можливість порівняти різні погляди на історію, аби він продовжував шукати правди.
Внутрішній монолог: подача внутрішніх думок та переживань оповідача, які можуть бути вкрай суб'єктивними та спотвореними. Пам’ятайте, що думки плутаються і брешуть нам самим не менше, ніж чужі язики — на що тільки не йде наша власна психіка, намагаючись уникнути жахливого усвідомлення!
Використання цих технік допоможе вам підтримувати інтригу, розвивати персонажа та розкривати його характер через призму його власної перспективи.
Приклади в літературі
Більшість із вас вже читали ці книги, або тисячу разів про них чули, або й дивилися кіно за мотивами (пам’ятайте тільки, що сюжети кіно далеко не завжди співпадають із сюжетами книг, на яких вони базуються), а тому тут не буде довгої передмови:
«Бійцівський клуб» (Чак Поланік): головний герой виявляється ненадійним оповідачем через сумнівну стабільність свого розуму, створюючи певну невизначеність в розумінні подій.
«Великий Ґетсбі» (Ф. Скотт Фіцджеральд): Нік Карравей, хоч і кличе себе найчеснішою людиною, все ж має свої обмеження та приховані від сторонніх резерви, що робить його ненадійним оповідачем.
«Ловець у житі» (Дж. Д. Селінджер): Голден Колфілд, який розповідає свою історію, знаходиться під надзвичайним впливом своїх емоцій, обра́з, життєвих ситуацій, до яких виявився неготовий. Ця емоційність та переживання роблять його ненадійним оповідачем — він просто не здатен через призму своїх емоцій оповісти об’єктивну дійсність.
«Загублена» (Ґіліян Флінн): використання двох розповідей від чоловіка та дружини створює далеко неочевидну картину подій та характерів, роблячи кожного з них ненадійним оповідачем.
«Американський психопат» (Брет Істон Елліс): Патрік Бейтмен, головний герой, пронизаний ілюзіями та психозом. Це робить його оповідь сумнівною та нестабільною.
Ці твори дуже вдало використовують «ненадійного оповідача» для створення додаткових шарів сюжету та заплутаних персональних перспектив.
Вправи
За традицією, в телеграм-каналі «Буревій історій» я викладу вправи до цієї статті, аби ви змогли закріпити отриману інформацію та використати ненадійного оповідача у своїх творах. Підписуйтеся, аби не пропустити!
А ви вже писали твори з ненадійним оповідачем? Розкажіть у коментарях про них та про своїх героїв!
А також, чи читали ви твори, де був використаний такий метод? Які зможете згадати? Я буквально нещодавно завершила «Мовчазну пацієнтку» Алекса Майклідіса, і один з персонажів в ній цілком, на мою думку, відповідає опису «ненадійного оповідача». Детальніше не казатиму, аби не заспойлерити вам історію — прочитайте самі, книжка того варта!
Як ви ставитеся до творів з «ненадійним оповідачем»? Чи любите читати такі історії? Напишіть в коментарях!
Сподіваюся, цей довгочит допоміг вам глибше зрозуміти сутність ненадійного оповідача та стане в нагоді, коли ви вирішите використати такий підхід у власних творах. Наснаги у вашій творчості!
Не забувайте підписуватися на мій телеграм-канал «Буревій історій», там відбувається набагато більше цікавого, ніж на моїй сторінці в Друкарні :)
Щиро ваша,
Олександра Буревій
