Відгук на першу письменницьку роботу одного з найважливіших режисерів сучасності
Здається, нам нема чого переживати – якщо у Квентіна Тарантіно в запасі залишився всього один фільм, це не так вже і страшно, якщо він продовжить свою творчу діяльність як письменник чи драматург. Бо роман вийшов дуже вдалим і читається на одному диханні. Якщо ви колись читали сценарії Тарантіно, то деякі речі вам вже будуть знайомі – Квентін навіть як сценарист дуже цікаво підходить до своїх робіт, та багато чого прописує, що врешті решт не потрапляє в фільми. Ну і діалоги, звісно, шикарні – тут і глядачі так само не здивуються, якщо вперше почитають американського режисера.
Роман “Одного разу в Голлівуді” досить суттєво відрізняється від фільму. По-перше, в ньому трохи інша хронологія. Якщо фільм робить між другою та третьою третинами хронологічний стрибок, то роман більше менш сфокусований на двох днях з життя Кліфа Бута, Ріка Долтона та Шерон Тейт. Однак, в літературному творі Тарантіно приділяє більше уваги й героям другого плану, як то Чарлі Менсону та деяким голлівудським акторам. Ну і ще Квентін робить короткі стрибки то в минуле, то в майбутнє. Наприклад, трошки розповідає про долю дівчинки Труді – партнерку героя ДіКапріо на знімальному майданчику серіалу “Ленсер”. Або ж робить флешбеки в передісторію Кліфа Бута, яка, як виявилось, ще більш кривава і, можливо, заслуговує на окрему екранізацію.
По-друге, в романі ще більше любові до кіно. Її то і в стрічці просто дофіга, але в романі Тарантіно іноді приділяє окремі глави роздумам про кіно, чи телевізійній історії. Читати це одночасно неймовірно цікаво, але й так само важко, адже при кожному цитуванні, хочеться подивитись все те, що згадує Квентін в своєму тексті. А згадує він багато. ДУЖЕ БАГАТО.
При цьому, хочеться віддати Тарантіно належне. Іноді він дуже смачно завертає речення саме як письменник, а не як режисер. Просто процитую один епізод з книжки:
“Пізніше Рік спитав Кліфа, чи трахнув той міс Гіммельштін.
– Нє-а, – відповів Кліф.
Але додав, що та відсмоктала йому на сидінні “Карманн Ґіа”, коли він віз її додому, у Брентвуд, і то було їх єдине побачення.
У 1972 Дженет Гіммельштін стане повноправною агенткою компанії “Вільям Морріс”, а з 1975 – однією з головних імпресаріо фірми.
І відтоді перестане бути такою щедрою на мінети.”
Окрім цього, хочу додати, що Тарантіно в романі все ж змінює деякі епізоди. Одразу після прочитання я передивився ще раз стрічку і зрозумів, що в романі набагато менше насилля. Відносно, звісно. Але фінальна сцена знищення менсонівськіх хіппарів в літературній роботі ледве згадана, як і момент, коли Кліф дає звиздюлів хіпарю на ранчо теж винесена за дужки. При цьому Тарантіно, приводить багато кривавих подробиць з минулого Кліфа Бута – він виявляється не просто героєм другої світової, але дійсно справжнім убивцею (боже, Квентін, зроби про це серіал з Піттом!).
А ще, роман явно розповідає не просто, про альтернативне бачення історії Квентіном Тарантіно, але вбудовується в його вигаданий кінематографічний всесвіт. Так, в одній з останніх глав письменник-режисер навіть вбудовує самого себе в цей дивовижний всесвіт. В той час, коли відбуваються події маленькому Квентіну всього шість, але, мабуть, саме це він і переносить як в романі, так і в фільмі. Моя підозра полягає в тому, що саме тоді маленький Тарантіно по-справжньому закохався в кіно. В певному сенсі “Одного разу в Голлівуді” можна навіть сприймати навіть як автобіографічний роман.
Кому я можу порекомендувати його? Синефілам, прихильникам Тарантіно, шанувальникам американських шістдесятих. Ну і ще поціновувачам хороших, соковитих діалогів.
І головне – Тарантіно робить не новелізацію, Тарантіно робить роман. Тому, якщо ви читали колись всраті новелізації фільмів, то знайте – ця книжка не про то.
Ледве не забув про переклад Олега Колесникова, що перекладав фільм на українську. Дуже пиздатий переклад, скажу вам. Єдине за що мінус поставлю, так це за те, що де навіть скрізь переклад я бачу тарантіновське “fucking”, його перекладають як “йоханий”, але ж, зрозуміло, шо там малось на увазі “йобаний”. Дрібничка, то понятно, але ну коли ми вже то перестанемо соромитись матюків, особливо, в однозначно дорослих творах.
P.S. На момент публікації цього тексту вже вийшла друга книга Тарантіно “Cinema Speculation” і я встиг роздобути собі примірник (дякую своїй подрузі з Британії). Якщо “Одного разу…” є повноцінним романом, то друга книга є своєрідним збірником есе з невеликими автобіографічними вкрапленнями.
Поки все ще знаходжусь в процесі прочитання — процес іде довго, бо кожна глава (окрім першої) присвячена якомусь конкретному фільму (“Таксист”, “Брудний Гаррі”), тому доводиться спочатку дивитись або передивлятись конкретний фільм, щоб краще розуміти контекст, про який пише Квентін. Сподіваюсь, скоро “розправлюсь” із “кіноспекуляціями” Тарантіно, і ви зможете почитати відгук на нову книгу режисера.
І хоч “Cinema Speculation” ніяк не пов’язана із “Одного разу… в Голлівуді”, здається, ідея написати цілу книжку есеїв народилась у нього як раз під час написання роману — мені дуже легко уявити, як Квентін настільки захопився описом фільму “Булліт”, що вирішив винести його в окрему книжку.
