І ні, я не про ТЦ на Майдані. А про Глобус Шекспіра – лондонський театр у часи Ренесансу.
Взагалі, коли згадуєш про Шекспіра, чимало людей одразу слухають упіввуха. А дарма, бо Шекспір це краш, Шекспір – вайб! Наскільки пам’ятаю, Атена вже видала й Гамлета, й Макбета, а я тоді розкажу вам про Генріха V.
Перш за все – це історична хроніка, i.e. автор розповідає про реальні події минулого, але вплітає в канву твору власну художню інтерпретацію та певні модифікації.
XV століття, король, двір, англійці, французи і тенісні м’ячі. Загалом, багато там чого, але особисто мою увагу найбільше привернув сам Генріх. За такого очільника я б галочку в бюлетені поставив. Ось погляньте як він висловлюється щодо прийдешньої війни:
Бог знає, скільки ще людей нещасних / Платити мають кров'ю, щоб довести / Правдивість слів, що нас до дії кличуть. / Не маючи підстав, не поспішайте / Наш гострий меч до бою розбудити; / В імʼя господнє, будьте обережні. / Коли зіткнуться дві такі держави, / Вже не обійдеться малою кровʼю. / А кожна крапля крові безневинних – / Тому прокляття, хто меча гострив.
Ну звісно, це ж Шекспір, тому без красномовства не обійтися. Але якщо дивитися в суть – по факту ж говорить. Війну ще не оголосили (хоча все до цього йде), і Генріх до неї готовий. Але готовність не означає бажання – я готовий, що до мене завтра показники лічильника прийдуть знімати, але бажанням не горю. Король акцентує на безневинних, що не може не викликати поваги, адже ми чудово розуміємо, скільки цивільних людей гине через російсько-українську війну.
Що мені подобається (серед іншого) в Шекспірових текстах – це висвітлення абсолютно різних груп населення, характерів, типів людей. Зібралися три вельможі, яких французи підкупили (згадуємо новини про українських навідників, завербованих ворогом), але яких також і викрили:
Англіє! В тобі таїться велич, / Мов серце велета в малому тілі. / Ти б слави зажила в віках, якби В твоїх синах підлота не таїлась. / Та ось біда твоя: знайшли французи / В тобі кубло сердець пустих і ницих І золотом напхали їх за зраду.
Отже, лічимо: бажання короля уникнути жертв серед цивільних – раз; державні зрадники, підкуплені ворогом, – два. Зараз буде ще три і чотири)
Три! Так легко кулаками махати ще до самого бою. “Ми Україну пабєдім за два дня. Чьо єйо пабєждать та, госпаді” – пам’ятаємо, так?) Так і французи в історичній хроніці були переконані, що англійське військо розбити – раз плюнути:
Чого ждете, панове? Вже тремтить / За власну шкуру падло острівне, / На поле бою навіть гидко глянуть. / Мов ганчірки, знамена їхні виснуть, / Наш вітер їх зневажливо гойдає. / А Марс-невдаха серед цих старців / Лякливо позира крізь забороло.
А що ж це падло острівне й Марс-невдаха (не батончик, а римський бог війни, aka Генріх) вас просто розгромили? Уже не такі сміливі французи, вже не така красномовна Симоньян.
Чотири! У будь-якому війську знайдуться такі “кадри”, що аж верне. Нехай на 100 бравих солдатів припадатиме ця 1 мразота – смердить так, що очі ріже. У Шекспіра є так званий прапорщик Пістоль. Боже, як я сподівався в процесі читання, що його хтось там грохне. Вижив…
Але отримав прочуханки дрючком, бо язиком теліпати менше треба. Ось війна закінчилася, і що він собі думає:
Прокрадусь в Англію, до гаманців; / Хвалитимусь там від дрючка рубцями – / Мовляв – з французької війни ці шрами.
Пільговику ти наш сердешний, і не соромно? То як, гадаєте це так лише в Шекспіра? І це лише художня фікція? Будьмо чесними, і в нас такі знайдуться, як не прикро.
Наостанок закцентую на ще одній фразі Генріха:
Хай військо вирушає до села. / Забороніть усім під страхом смерті / Хвалитись перемогою. Лиш богу / За це хвала належить.
Ну, це часи Середньовіччя, потрібно розуміти, що без божественної одиниці там не обійтися. Натомість скерую вектор ваших думок ось куди: а чи варто “хвалитися” перемогою битви? Невже ніхто не загинув? Ніхто не втратив кінцівки? Ніхто не осліп? Всі вийшли живі-здорові? Ну, якщо так – хваліться. Але це не так. Виграний бій – привід для радості, але не для захвату й погорди. Тиха відрада, на мою думку, значно більш доречна – особливо серед цивільних, які не ловили стріл під Азенкуром чи куль в окопі.
Так ось: історичні хроніки Шекспіра можуть бути значно ближчими до нас, ніж здається. Тому, як матимете нагоду – прочитайте, текст не такий вже й великий.
