Дисклеймер: висловлюватиму тут лише власну думку. Не претендую на її ультимативність, лише наведу аргументи.
Розгорніть будь-яку книгу англійського письменника чи письменниці в українському перекладі. Спробуйте знайти власні назви та полічити літери г – гадаю, їх буде більше, ніж ґ.
“А в чому, власне, претензія?” – запитаєте ви. А я відповім – у непослідовності.
Ми вже звикли до “Великого Ґетсбі”, ну бо ж це “The Great Gatsby”, там g, тому й пишемо ґ. Чудово, але чому на Ґетсбі, Ґете й Гемінґвеї все й зупинилося?
Нерідко в перекладах зустрічаю Веллінгтона, Вашингтон, Лонг-Айленд (в київських барах теж через г пишуть) і т.д. Дехто (умисно дотримуюся тут безособовості) пояснює це “усталеним варіантом написання”. Особисто мене таке пояснення не влаштовує.
Мова – феномен пластичний: вона адаптується, видозмінюється та набуває нових форм. Якщо фонетична система української мови дозволяє (а вона дозволяє) відтворення англійської g в наближеному до оригінальної вимови варіанті – навіщо це ігнорувати?
Наведу приклади вдалих, на мою думку, адаптацій. Почну з богині українського синтаксису – Забужко.
Хроніки від Фортінбраса. Перебігаємо поглядом до третього абзацу й бачимо:
Тарасові Шевченку, вшановує також і героя-націотворця, подібно як американці – Вашинґтона й Лінкольна.
Тут прізвище президента, на честь якого й названа столиця США, особисто мені більше гріє душу, а це текст ще 1999 року!
Тези онлайн-лекції Олени Галети. Перший же абзац:
Софія Яблонська втілила свою найсокровеннішу мрію – вирушила у навколосвітню мандрівку, відвідавши Порт-Саїд, Джибуті, Коломбо, Сайґон (тепер Хошимін), Хюе, Ханой, Лаос, Пномпень, Анґкор, Банґкок, острів Пенанґ, Синґапур, острів Ява, Перт, Сидней, Окленд, озеро Вайкаремоана, Веллінґтон, острів Раротонґа, острів Бора-Бора, Сан-Франциско і Нью-Йорк.
Щодо власних назв на території Азії – мовчатиму, бо не компетентний. А ось про англійський ономастикон щось та й знаю, тому повністю схвалюю такий вибір оформлення еквіваленту.
Стаття Олекси Семенченка про Уїллеама Блакера, що перекладає українські твори англійською мовою:
Уїллеам зацікавився Україною, коли вивчав російську в університеті на своїй батьківщині – Шотландії. В Університеті Ґлазґо познайомився з українцями, з якими потоваришував. Доти він небагато знав про Україну, але нові друзі просвітили. Розповідали про Україну, її літературу. Відтак Уїллеам принагідно почав вивчати українські слова. Добра приятелька дала йому короткі тексти Юрія Андруховича й Тараса Прохаська, що були в Інтернеті і мали допомогти у вивченні мови. Уїллеам дуже повільно пройшов ці тексти. І це поклало початок вивченню української мови.
Ну, по-перше, наш козак! Почати вчити російську, зрозуміти її придаткову натуру й перейти до української – це багато про що свідчить. Так само багато про що свідчить стратегія автора про оформлення англійських власних назв у статті, як-от Ґлазґо.
Так ось: я не корпус мови, щоб казати вам “робіть так і ніяк інакше”. Натомість лише прошу більше уваги приділяти цій ґешці, якщо ви дотичні до справи перекладу, редактури чи створення тексту.
