На перший погляд може здатися, що я притрушена. Так от, якщо вам так здалось – розслабтеся, вам не здалося. Десь тут має бути відосик зі співами сюрпрайз-сюрпрайз.
На порозі своїх 27 я могла б дати якусь розумну пораду, проте я досі хочу розревітися серед супермаркету, коли настає час обирати продукти, а не лише каву та вино. Я досі не знаю, ким хочу бути, коли виросту, а той факт, що маленькими, але впевненими кроками я наближаюсь до 30 років… змушує мене ціпеніти від жаху.
Бо у своїх фантазіях шестирічної дитини, за двадцять років я мала вже володіти якоюсь мега корпорацією, ходити у стильних костюмчиках, роздавати вказівки та випивши кавусі, їхати у своїх справах.
Тааак, мала я. Краще. ти мріяла вийти заміж за масіка і запитувати чого хмарка плаче. Але будьмо відверті, я не можу бути і страшною і бідною, тож коли ти виглядаєш приблизно так:
Єдине, що залишається – працювати.
Про що я тут взагалі?
Та про те, що як виявилось, дорослі люди – це ті ж налякані підлітки, які не уявляють куди рухатися далі, але пливуть за інерцією. Нам ніхто не дав інструкції, не пояснив що робити, але якого біса всі мають завищені очікування від вас, прагнучи бачити результат, але не пояснюючи, як заплатити комуналку, чи податки. Тож розслабтесь. Ви не зобовʼязані влаштовувати для когось шоу. Як не зобовʼязані виправдовувати чиїсь очікування (скільки ж грошей я віддала за це психологу, аби потім психонути і усвідомити цей факт під час скандалу)
Якщо ви таке ж налякане мале у тілі дорослої жінки, то знайте, що ви не самі. Я з вами і теж не гребу як жити це життя. Але якось воно буде. Головне, не забувайте, що в дорослому житті є переваги – ти більше ніколи не залетиш в 16 (бо тобі більше ніколи не буде 16) і ти не зобовʼязана відпрошуватися в мами, адже живеш у власній квартирі і маму бачиш раз на рік. А… ну і тепер винце продають без паспорта.
