Роман «Анна, яку я кохала» — це не просто історія про любов і самопошук, а відверта розповідь про складність людських стосунків і важливість пізнання себе. У нашому інтерв'ю Павла ділиться, що стало її натхненням, чому самоприйняття є мотивом книги та як внутрішні діалоги героїв відкривають глибини людської природи.
Що стало головним натхненням для написання книги «Анна, яку я кохала»?
Мої власні співзалежні відносини та висновки, які я з них зробила.
У книзі ви порушуєте питання самоприйняття. Що для вас означає «пізнати себе»?
Для мене це безперервний процес рефлексії та спостереження за собою та своїми реакціями на ті чи інші події.
Який найважливіший урок ви хотіли б донести до читачів цією історією?
Я б не назвала це саме «уроком», але головна ідея, яку я хотіла донести, звучить так:
Ми можемо зовсім не знати тих, кого думаємо, ми любимо. Ми можемо зовсім їх не бачити. Як не бачити й самих себе.
Які нові жанри або стилі вам хотілося б спробувати у майбутніх творах?
Мені важко визначити, в якому жанрі або стилі я загалом пишу, але, мабуть, це близько до психологічної прози. Думаю, я буду продовжувати писати саме її, але мені хотілося б додати магічного реалізму.
У книзі багато внутрішніх діалогів героїні. Чому ви вирішили зосередитися на її думках і переживаннях?
Це добре підкреслює основну ідею книжки. Таким чином ми бачимо Анну тільки очима Лілі. Ба більше, Крістіну ми бачимо через подвійну призму: спочатку сприйняття Лілі, а потім й Анни.
Чи є у вас літературні кумири або автори, з якими хотілося б співпрацювати?
Мені складно уявити, як це — писати книжку у співавторстві. Кумирів теж назвати не можу, але мені часто подобаються японські автори.
Що ви відчули, коли вперше побачили книгу у друкованому вигляді?
Я була неймовірно натхненна.
Журналістка: Вікторія Ступак
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
