Друкарня від WE.UA

Плинність життя

Знаєте оце відчуття, коли сталося щось, навіть мале та незначне, а ви ще довго не можете прийти в себе після? Ніби час для вас зупинився в ту мить, коли оте щось завершилось. Ніби все як і було - люди ідуть, машини їдуть, пташки співають, собаки гавкають - але ота мить завершилась і більше ніколи не повториться.
Нещодавно прийшла на Майдан аби поплакати та побачила чоловіка, що сидів на моєму звичному місці і у мене виникло спонтанне бажання віддати йому снікерс куплений незадовго до цього в найближчому магазинчику. Я попросила взяти цукерку і сказала йому, що тато дуже любив саме їх. Майже півгодини ми сиділи в кількох метрах один від одного і мовчки курили, а потім він сів ближче, ми перекинулись кількома фразами і він пішов. Він сказав, що лишить снікерс як оберіг. Я раптово усвідомила, що цей діалог був просто збігом сотні випадковостей і я ніколи більше не побачу Віктора і ніколи не дізнаюся нічого про нього. В такі моменти мені здається, що життя проходить повз мене, адже ось щойно було щось таке цінне і справжнє, а тепер воно перетворилось на спогад, який викликатиме якісь емоції, породжуватиме нові думки, але ніколи більше не повториться. Це відчувається як гроза яка невблаганно наближається. Це відчувається як неймовірна раптова самотність, ніби більше ніхто і ніколи не прийде, ніби оці жах та заніміння ніколи більше не полишать тебе в спокої. Це відчувається так, ніби всесвіт вирішив познущатися з тебе показавши, які речі ти можеш мати та відчувати і одразу забрати це у тебе, до того як ти встигнеш насолодитися, а часом навіть до того, як зможеш щось усвідомити.

Якщо подумати глибше - немає нічого поганого у тому, що все завершується, зникає, помирає, адже інакше не лишиться часу та простору на щось суттєво нове та несхоже на попереднє. Але потрібно багато часу на те, аби з цим змиритися. Аби вловити поверхневу думку про це, потім задуматися, усвідомити що зміни невідворотні та звикнути до цієї думки. Я кажу звикнути, тому що навряд це можна колись повністю прийняти. Це час від часу болітиме, іноді лякатиме та щоразу заставатиме зненацька, без попередження, миттєво та в найменш підхожу мить. Любко Дереш у своїй книзі “Спустошення“ висловив думку яка все не полишає мене в спокої - “Можливо все справжнє якраз і має бути минущим і безповоротним“. Дивовижно наскільки глибоко можна це відчути. Я описала раніше останній випадок коли мене захопило це відчуття, але насправді це далеко не перший раз та точно не останній. Слово відчай, певно, найбільш точно опише цей момент коли на новому, неймовірно глибокому рівні відчуваєш як час проходить повз тебе та закінчується. Закінчується для нас усіх. Навіть якщо більшість з нас в запасі має ще кілька десятків років.

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Загублена у просторі
Загублена у просторі@nudnik

6Довгочити
251Перегляди
8Підписники
На Друкарні з 1 травня 2023

Більше від автора

  • Стереотипізація хвороб та розладів, ч.2

    Це обіцяна друга частина довгочиту. В ній я маю намір продовжити розкриття теми та поділитися власним досвідом. Рекомендую для початку прочитати першу частину, аби краще розуміти про що я говоритиму.

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми
  • Стереотипізація хвороб та розладів

    Як деякі хвороби та розлади піддаються величезній кількості стереотипів у суспільстві та які це несе за собою наслідки?

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми
  • Вірш без назви

    Я не вмію писати вірші

    Теми цього довгочиту:

    Вірш

Це також може зацікавити:

  • Пишу для себе

    Мої перші творчі роботи були написані не українською. То були далекі 2012-2018 роки. Мабуть, це мене і зупинило перед тим, щоб видати книгу. Бо переклад є переклад, а спосіб мислення є спосіб мислення. Фото для прев'ю зроблено саме у ті роки, коли я писав у невеличкій кімнатці.

    Теми цього довгочиту:

    Щоденник
  • Криза самоідентичності

    Цей жахливий період, коли ти, як за клацанням пальця, перестаєш розуміти, ким є. Ні, втрата цього розуміння відбувається поступово. Але усвідомлення втрати відчувається вже наприкінці, коли ти стоїш посеред пустелі зовсім голим і не розумієш, як тут опинився і що робити далі.

    Теми цього довгочиту:

    Думки
  • Чому вірші тепер не шанують?

    Кожен з нас може написати рядки, але не кожен зможе їх завершити і перетворити на вірш. Не кожен зможе фантазувати і написати книгу. Однак не кожен зможе прочитати її, навіть змусити переступити поріг “нечитуна“.

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити:

  • Пишу для себе

    Мої перші творчі роботи були написані не українською. То були далекі 2012-2018 роки. Мабуть, це мене і зупинило перед тим, щоб видати книгу. Бо переклад є переклад, а спосіб мислення є спосіб мислення. Фото для прев'ю зроблено саме у ті роки, коли я писав у невеличкій кімнатці.

    Теми цього довгочиту:

    Щоденник
  • Криза самоідентичності

    Цей жахливий період, коли ти, як за клацанням пальця, перестаєш розуміти, ким є. Ні, втрата цього розуміння відбувається поступово. Але усвідомлення втрати відчувається вже наприкінці, коли ти стоїш посеред пустелі зовсім голим і не розумієш, як тут опинився і що робити далі.

    Теми цього довгочиту:

    Думки
  • Чому вірші тепер не шанують?

    Кожен з нас може написати рядки, але не кожен зможе їх завершити і перетворити на вірш. Не кожен зможе фантазувати і написати книгу. Однак не кожен зможе прочитати її, навіть змусити переступити поріг “нечитуна“.

    Теми цього довгочиту:

    Роздуми