Про бешуйські копальні та бешуйську вузькоколійну залізницю у Криму

Сьогодні, 4 листопада, в Україні відзначається День залізничника. В цілому розвиток залізниці у Криму це цікава тема, але не те щоб сильно захоплива для широкої авдиторії.

Інша справа вузькоколійки! У Криму така теж була, але, на жаль, не збереглася до нашого часу. Ще цікавіше, що з'явилася вона для вивозу кам'яного вугілля, яке теж добували у Криму.

Якщо вугільні копальні очікувано закрилися, і їх не сильно шкода, то от закриття та розбір вузькоколійної залізниці це однозначно мінус. Сподіваюся, після деокупації можна буде організувати проєкт по її відновленню, і вона стане цікавим туристичним об'єктом та посприяє відновленню кількох зниклих сіл верхів'їв річки Качи.

Бешуйське родовище

Вперше про кам'яне вугілля у Криму повідомляв ще Петер-Симон Паллас, який досліджував нещодавно окупований та анексований росією Крим на зламі XVIII-XIX століть, однак, тоді ці знахідки залишилися без уваги.

У 1881 році геолог П. Давидов знайшов на північному схилі гори Бешуй, у верхів'ях балки Чоюн-Їлга, поклади кам'яного вугілля. Назва гори пов'язана з її п'ятигорбою формою, кримськотатарською beş — п'ять, �y (діалектне, літературне ev) — дім; �oyun — чавун, казан, yılğa — яр, балка.

Вугілля родовища утворилося в середньоюрських сланцюватих глинах, і складає три пласти загальною потужністю до 3-3,5 метрів. Воно належить до газового вугілля, і має невисокі якісні показники: велику зольність (від 14 до 55%), порівняно низьку питому теплоту згоряння (від 14,7 до 21,84 МДж/кг) і горить полум'ям, що коптить.

Пізніша розвідка показала, що родовище має промислове значення. Його перевірені запаси оцінили у 150 тисяч тонн, а можливі — до 2 млн тонн.

Бешуйські копальні

З кінця XIX тут почався видобуток вугілля в незначних кількостях, але головне що тут тоді цікавило людей — гагат (грецькою γαγάτης, "гагський", від річки в Малій Азії) — чорну блискучу форму вугілля, яке використовували для прикрас та амулетів. Люди вірили, що гагат лікує від нещасного кохання, пом'якшує біль розлуки, оберігає від темних сил та розсіює страхи.

Лісники періодично ловили копачів, відбираючи гагат, відомо, що вже до 1893 року в Сімферопольському лісництві накопичилося тринадцять ящиків гагата. Один з них навіть поїхав на Всесвітню виставку 1893 року в Чикаго в складі колекції "південних мінеральних багатств Росії".

Бешуйське вугільне родовище є унікальним для Криму, проте, поки півострів отримував паливо кращої якості з інших джерел, потреб у його повноцінній розробці не було.

Передумови промислової розробки родовища

Але настав час, коли потреба джерел енергії стала настільки гострою, що згадали про Бешуйське родовище. Це сталося у 1918 році, коли у Першого Кримського крайового уряду генерала Сулеймана Сулькевича почалася митна війна з Українською Державою.

Гетьман Павло Скоропадський хотів бачити Крим у складі України, проте уряд Сулькевича бажав залишити Крим незалежним. У червні український уряд Федіра Лизогуба заборонив рух товарів, поштово-телеграфний зв'язок та залізничне сполучення між Українською Державою та Кримом. Це вдарило по обидвох сторонах, але більше від заборони постраждав саме Крим.

Митна війна зупинилася в вересні, коли сторони погодилися на перемовини. Український уряд пропонував Криму широку автономію, а кримська делегація пропонувала створення федерації, проте, перемовини закінчилися через відставку обох урядів у листопаді 1918 року.

Хоча місцеве вугілля було невисокої якості, це було єдине в Криму місце, де були його поклади, а в умовах митної війни крайовому уряду потрібно було зміцнити економіку півострова.

Проте, хоч якійсь промисловий видобуток вугілля розпочався вже за наступного, Другого Кримського крайового уряду Соломона Крима у 1919 році, а набрав обертів наприкінці року, коли Крим окупували збройні сили півдня росії.

Після втрати контролю над шахтами Донбасу білим росіянам потрібно було нове джерело палива, і розробка Бешуйських копален виявилися єдиним виходом.

Бешуйська залізниця

Збільшити обсяг видобутку допомогла залізниця, яку побудували за наказом головнокомандувача збройних сил півдня росії пьотра вранґеля в 1920 році.

Залізниця вела від станції Сюйрен (з 1952 року Сирень) у верхів'я Качі, однак, добудувати її до самих копалень білі росіяни не встигли. Але навіть недобудована дільниця дозволила їм налагодити постачання вугілля на флот.

У вересні того ж року диверсійний загін більшовиків підірвав підіймач на копальні, і залізниця втратила значення для білих.

Після совєтської окупації Криму більшовики відновили видобуток вугілля, а 17 грудня 1920 року — й будівельні роботи на залізничній гілці. Вже 28 квітня 1921 року залізнична гілка повноцінно ввійшла в дію. З її допомогою видобуті в січні-серпні 1921 року 160 тисяч пудів бешуйського вугілля доставлялися у всі райони Криму.

Залізниця довжиною 20 кілометрів проходила від станції Сюйрен уздовж річки Качи до вугільних копалень, і мала чотири станції: "Сюйрен" — "Пачаджі" (біля села Бія-Сала, з 1945 року Верхоріччя) — "Коуш" (біля однойменного села, з 1945 року Шовковичне, відселене після 1980 року під час будівництва Загірського водосховища) — "Копі".

Село Шахти/Чаїр

Шахтарське селище біля копалень на початку 1920-х років розрослося у село під назвою Шахти/Чаїр, з кримськотатарської Çayır — гірський луг, гірське угіддя. На картах село позначалося по різному: на карті 1922 року як станція залізниці Копі-кінцева, на карті 1938 року — як безіменне місце видобутку кам'яного вугілля, на інших картах як Бешуйскі копі, Шахти чи Чаїр.

У Другу світову війну мешканці ховали тут червоноармійців та червоних партизанів, тому Чаїр став першим селом, спаленим німцями в Криму. Проте, після війни Бешуйські копальні та село були відновлені.

Закриття копалень та залізниці

Бешуйські копальні працювали до 1949 року, коли видобуток вугілля було припинено через нерентабельність шахт. У 1950 році була розібрана й залізниця.

Шахтарське селище розселили до 1975 року, після завершення будівництва Загірського водосховища. Ще десять років неподалік існував протитуберкульозний санаторій "Кримський" та селище обслуги.

Проте жителі сусідніх сіл самі добували у шахті й везли в Бахчисарай на продаж вугілля, а на місцевих ринках продовжували з'являтися мундштуки й ґудзики з гагата.

У 1984 році територія колишнього села та копалень була включена у склад Кримського природного заповідника, а постановою Верховної Ради УРСР від 17 лютого 1987 року село Шахти було остаточно виключено зі списку сіл.

***

На сьогодні старі, занедбані копальні небезпечні для відвідувань, і цікавлять лише туристів та любителі виробів з гагата.

А от відновлення вузькоколійної залізниці після деокупації може стати цікавим проєктом. Більша частина траси колишньої залізниці залишається незабудованою.

Відбудова вузькоколійки покращить інфраструктурну доступність шести сучасних сіл долини, їхню туристичну привабливість, а також може посприяти відновленню тих сіл долини, які зникли після депортації кримськотатарського народу у 1944 році.

Така вузькоколійна залізниця може стати в один ряд з нині наявними вузькоколійками України, такими як Гайворонська, Боржавська чи Вигодська (вона ж "Карпатський трамвай"). Деокупований Крим у перспективі може мати свій “Кримський трамвай” у горах, маршрут якого буде проходити через мальовничну долину до самого Кримського природного заповідника.

Дякую за увагу! Підписуйтесь на мій канал у тґ або у вотсапі, а підтримати мене копійчиною ви можете на donatello.