Хибні етимології імен
Оригінально публікація на ЖЖ від 05.04.2020.
Помітив, що для українців XX і XXI століть не завжди очевидно, від якого ж іноземного імені походить українське ім’я.
Канонічним прикладом плутанини форм імен є Харько. Кожен харків’янин знає легенду про осадчого Харитона. Однак «Харитон» є помилкою великоросійської канцелярії. Не чужий місту Сковорода виразно бачив у козакові Харьку Захара, тому й прозвав Харків Захарполісом (містом пророка Захарії). У додатку-коментарях до «Енеїди» Котляревський так само зазначав, що Харько є формою імені Захар. І навіть прізвище харківського полковничого роду Донець-Захаржевських натякає на правильний оригінал: Захаржевський польською значить Захарівський, себто Харківський.
Другим прикладом наведу ім’я Марва, яке І.І. Трійняк у своєму Словнику українських імен виводить із Маври (метатеза поширене явище в українській мові). Одначе, якщо зазирнути, наприклад, на сайт Родовід, то можна помітити, що ім’я Марва зазначають як варіант імені Марфа. Надто, Марвою називають свято Марфи-молочниці (16 травня). Щоправда саме свято Марфи-молочниці припадає на день мучеників Тимофія й Маври. Себто тут ми маємо справу з давнім нерозрізненням цих двох імен.
Плач за Олиська
Оригінально публікація на ЖЖ від 01.04.2020.
Ол. for Олисій, пестливо — Олисько. Олисій < Елисѣй.
Кінцеве -ей у сучасному Єлисей натякає на перезапозичення імені. Порівняйте: Мусій і Мойсей.
Про пізнє запозичення (з російської?) також свідчить форма Ялисей, оскільки у старих іменах у початкове Я звичайно переходило ІЕ (Ярема < Іеремія), а не Е (Олена < Елена, Охрім < Ефрем).
На певному етапі розвитку українська мова усувала в іменах початкові Е/Є та А, що дало такі форми, як-от Олисій, Вінтін, Ондрій тощо. Потім їх витіснили «орфографічно етимологічні» російські. Аж дивно, що Олександр уцілів.
