Чому цеє правило “правильне”, хто може пояснити? — Типова відповідь: “Тому що так написано в правилах!”. А хто написав ці правила, і що вони власне написали окрім правил?
Тобто я вірю в особистий приклад, а не в цінні вказівки.
На жаль українська писемність розвивалася якимись форсованими темпами, тому в нас не склалося традиції якій можна було б слідувати і правописних зразків, на які можна було б спиратися.
Так: ми знаємо припустимо вірші Шевченка (хоча всі чомусь вважають, що “Вкраїна” це є якесь “кривляння” попри те що така форма фігурує в “Заповіті”). Але чи знаємо ми правопис Шевченка?
Можливо для багатьох буде сюрпризом, але вся українська класика ретроспективно переписувалася згідно з черговими правилами, котрі типово ламали вже існуючу традицію.
Наприклад, максимовичівка — це зовсім не такий принцип, як у ярижки, у желехівки — не такий, як у максимовичівки, у харківського правопису — не такий, як у желехівки, у сталинського кривопису — не такий як у харківського правопису. + Була ще драгоманівка, яку можна побачити на банкноті в 20 грн, але по-моєму вона була не сильно розповсюджена. Так само — правописи Куліша (з g в якості Ґ), та Грінченка (правопис Грінченка найближчий сучасному).
Втім сучасний правопис дійсно саме відображає ті тенденції які самі склалися в мові. Тому можна йому вибачити навіть обмеження щодо літери Ґ певним наборов слів (типу як старій російській ортографії писали іжицю), однак по-перше в новому правописі вказано, що літера Ґ була репресована комуністами, а по-друге там нема катеґоричної заборони її використання, отже як й всі правила, настанова писати Г а не Ґ не є абсолютним законом, як це намагаються зобразити вікіпедисти, для котрих ніякі правила, в т.ч. правила Вікіпедії не писані, для них тільки воля Андрія Хвилі — закон.
Правопис: § 5, 6 і 122 (ц) — от скажіть, яка нормальна людина рідною мовою так користується? Для будь-якого носія мови подібна аргументація звучить жахливо!
До речі, іжиця, фіта, ять, твердий знак в кінці слів у старій російській ортографії писалися чисто формально, тому їхнє виключення виправдане, тоді як Ґ в український це є інша фонема ніж Г, К, чи ще бозна-що, як тут намагаються кривлятися вікіпедисти:
Однак повертаючись все ж таки до правила дев’ятки слід наголосити, що правило писати після рандомного набору приголосних тільки И, а після всіх інших тільки І є механичним і не відповідає ані фонетиці питомих слів ані традиції запозичень.
Правило дев’ятки мертве!
Втім наскільки я можу судити, словник Желехівського відповідає “правилу дев’ятки”, лише в деяких випадках замість І пишеться Ї, яка в Желехівського позначала як йотованість так й “сильне пом’якшення”:
Отже можна припустити, що “правило дев’ятки” вигадав Желехівський, за разком польської мови, де після деяких приголосних пишеться лише І, а післі інших — лише Y, а вже потім його “зформулювали” Смаль-Стоцький і Ґартнер.
Однак у польській мові це є властивість всіх слів, себто у польській нема якихось спеціальних правил для “новозапозичених слів”. В українській же щоби користуватися правилом дев’ятки треба знати (окрім того запозичене це слово чи ні) давно це слово було запозичено чи недавно. Наприклад самі Смаль-Стоцький з Ґартнером вважали що “публика” запозичено давно, але тепер правильно писати “публіка” буцімто воно запозичено недавно.
Але це ще не все.
Правило дев’ятки спочатку визначало, як механично писати в нових словах то І то И відповідно лише до певного взятого зі стелі набору приголосних, але невдовзі воно почало жити якимсь своїм неживим “життям”, обрастаючи химерними підправилами, в кожному з яких є 100500 виключень.
Окрім того що фонетика розрізняється від того, давно слово було запозичене ци недавно, вона ще й залежить від розміру літер (“Дізель” але “дизель”), від фаз місяця та ще бозна від чого!
Себто в нас є “правило мови”, яке протирічить всій традиції і на яке мова вплинути ніяк не може. От неправильна в нас мова згідно з правилами й все тут!
А знаєте як за правилом дев’ятки буди ПИВО? — Піііііііііііво!!
Якщо б ми запозичували згідно з правилом дев’ятки, ми б казали Піііііілііііііп, Мііііііікола: адепти правила зазвичай кажуть що воно мовляв “рятує від російської вимови”, але воно насправді її нав’язує. Наприклад, якщо це карета, то можна писати “берлин”, а якщо місто — то чомусь треба “Берлін”…
Не випадково всі як один автори систем транслітерації іноземних мов правило дев’ятки ігнорують: бо це треба фонетику та ортографію іноземної мови узгодити з українською, а тут ще й це “правило дев’ятки” ні сіло ні впало!
Але на думку адептів правила, щоби запозичувати слова неможна знати ані іноземну мову, ані українську, треба знати виключно правило! Тому в усіх хто мови знає, правило дев’ятки виклика стійке відчуття WTF.
Взагалі я б сказав, що правило дев’ятки стосується виключно запозичень з російської радянського періоду.
Наприклад як нам вікіпедисти пропонують запозичувати японські слова? Транслітерувати їх російською за допомогою системи Поліванова, а потім рандомно міняти російське И на українське І чи И! Адже тільки так в Радянському Союзі й можна було робити. А в кримськотатарській кирилиці треба просто російською ортографією писати…
Наприклад Грінченко писав капитан, однак зараз треба вважати його не давнозапозиченим, а недавно. Мені здається, що принцип тут такий: те що москвороті вважають “занадто розумним” для “пересічних малоросів” треба писати за “правилом дев’ятки”.
Отже можна сказати, що правило наступне: при запозиченні слів правило дев’ятки не діє!
Шліть його сміливо до дідька!
Якщо є певна традиція вживання слова, то на неї можна зважати, а можна так само слати до дідька!
