Старі помилки
Оригінально публікація на ЖЖ від 13.02.2020.
Дійсність вперто переконує: якість неможлива без кількості. Принаймні коли мова про ремісництво, незалежне від особистого таланту. Без сумніву найперш саме ремісництвом, а не мистецтвом, є переклад відеоігор, що здійснюється в гурті.
Українських локалізацій відеоігор доволі мало. Багатьох це засмучує. Мене ж засмучує, що я не бачив жодної без помилок. Помилок жалюгідних — рівня середньої чи навіть молодшої школи. І хоч орфографія маловажна, а враження від тексту у гравця-читача формує переважно стилістика, я хотів би проілюструвати, чому ж я критично налаштований до українського перекладу ігор, наступною добіркою. Можливо, згодом у мене буде час і терпіння навести і більш суттєві стилістичні приклади.
Потаємна сила української локалізації
Оригінально публікація на ЖЖ від 21.03.2020.
Цей допис ледь-ледь стосується тематики мого блогу, але я не можу промовчати, побачивши стількох «попердолених» росіян. Тож вважайте його розважальною інтермедією.
Допис присвячений українській локалізації гри «Острів», котру аж з 2014 року самотужки розробляє харків’янин Євген. Однак я ні слова не скажу про неї. Бо цікавинка тут не вміст/якість локалізації, а те, що вона не має російської пари. Ситуація унікальна. І з кумедним наслідком.
Остання людина прямо сформулювала суть претензії: для росіян неприпустиме існування української локалізації за відсутності російської. Себто їх ображає не брак російської мови (вони спокійно грають у ігри західних компаній на англійській) — їх бісить наявність української мови.
Ну, нічого нового.
Спалахуйка українізації
Оригінально публікація на WordPress від 13.04.2023.
На жаль, в українському секторі соцмереж спалахнув мовний скандал. Звична справа, на превеликий жаль, регулярна. Цього разу підставою для ґвалту стала українізація ремейку відеогри “Sherlock Holmes: The Awakened” (гра від української студії, до речі). Скандали такого роду бувають двох штибів: або хтось вдався до позірних або справжніх русизмів, або хтось перегнув палицю, винаходячи якмога більш українську лексику. Йтиметься про другий випадок.
Якщо коротко, то волонтерська локалізаційна спілка ШБТ обізвала інтерфейс у налаштуваннях гри “дієвидлом” і очікувано отримала справедливе обурення та глум у соціальних мережах. Однак замість вибачення спілка опублікувала виправдання, у якому намагається відстояти своє право на словотворення.
Я, звісно, погоджуюсь, що в перекладача є право на виправданий словотвір та калькування, проте тут ситуація зовсім не та, коли вони доречні. Не слід удавати, ніби української мови та обговорюваної реалії не існувало до вчорашнього дня. Дмитро Головченко, автор відповіді обуреному загалові, пропонує “погуглити смартфон” 30 років тому. Я ж, як людина, яка має справу з ПК з 1990-х, сміливо пропоную спитати про “інтерфейс” 25 років тому! За змоги, авжеж, хах. І якщо в перше десятиліття Незалежності можна було спекулювати щодо жаргонного статусу слова, то з 2000-х “інтерфейс” є безперечною частиною галузевої термінології. Використання неологізму “дієвидло” у 2023 році можна порівняти із просуванням “дрототягу” в часи, наприклад, Брежнєвського Застою, коли житлові будинки почали будувати з ліфтами. Інакше кажучи: запізно для такої забавки.
Окремо хочу зауважити гротескність слова. “Дієвидло” перегукується із “страховидлом” (розмовний стиль) і наче продовжує низку глузливих псевдоукраїнських слів, як-от згаданий “дрототяг”, “спалахуйка”, “нацюцюрник” тощо. Нащо влаштовувати комедію там, де її не має бути? Я розумію, що мовні ігри розважають виконавців, але ж спілка зібралась не для себе коханих, а заради гравців. Пересічні гравці хочуть мати ігри справжньою українською мовою і з дотриманням стилістики, літературною українською. Жартам із робочих чатів краще лишатися в чатах.
Спалахуйки досі палають
Оригінально публікація на WordPress від 13.06.2023.
Вважав, що скандал довкола “дієвидла” швидко заглухнув, але несподівано натрапив на нову замітку чи точніше первинно запис розмови на тему української локалізації відеоігор. На превеликий жаль, доведеться констатувати, що ентузіасти цеху так і не зрозуміли суті претензії загалу й природи своїх хиб.
Без образ, але дійсно є місце тому, що дуже великий прошарок людей перейшли в український ігровий простір з початку минулого року. І, на жаль, є певні люди, які вважають, що вони можуть з ноги відчиняти двері й одразу починати диктувати, що їм не подобається.
Андрій Рабощук, керівник агенції ігрової локалізації UnlocTeam.
Як на мене, це доволі типовий для українських патріотичних спільнот підхід — сортувати взагалі причетних до будь-чого на дві категорії: на правильних-згодних і на неправильних-незгодних. Якщо незгодний — то неофіт; якщо неофіт — то помиляєшся; ну а якщо помиляєшся — тоді можна відмахнутись. На озброєнні гасло “Ваша думка важлива для нас” у класично-іронічному розумінні. Споживачеві треба пояснити, чому він неправий і мусить споживати продукт саме в пропонованому стані. Щоправда на Заході причиною подібного наплювательського ставлення зазвичай стає жадібність і лінь, коли в нас спотикаються об світоглядні культурно-політичні розбіжності малих кіл активістів і широких кіл обивателів. Адже кожен ентузіаст твердо знає, що він “правіший” за “сіру масу”. За означенням!
Одна з найбільших проблем, яку потрібно донести великому загалу: української ігрової термінології як такої не існувало ніколи. Це був сленг, це були певні слова з розмовного вжитку, які ми перетягнули в українську, десь з англійської простою транслітерацією, але здебільшого ми принесли цю термінологію з російської мови.
[…] Два роки тому ми почали займатися відеоігровою термінологією з допомогою держави, щоб це було офіційніше.
Андрій Рабощук.
Протиставлення офіційної термінології та народного сленгу, на мою думку, є маркером світогляду, сформованного радянською епохою повсюдного державного контролю.
Колись давно я мав потребу перекласти кілька електрикотехнічних понять з української на англійську, і під час нишпорення в іноземних текстах мені швидко впала в око неузгодженість чималого числа назв. Наприклад, “pick up…” або “drop out current”, але “operate…” або “release time”. Українською це відповідно “струм спрацювання”/”…повернення” та “час спрацювання”/”…повернення” — з однаковою прикладкою. І я не знайшов іншого пояснення, аніж стихійне формування термінології. Справа в тому, що в США електричну і електронну термінології не затверджує держава, а узгоджують добровільні галузеві асоціації приватних корпорацій. У такій системі навряд можливо ламати об коліно звичку більшості.
Пишуть, що «шутер» не треба перекладати як «стрілянка», тому що і так все ясно. «Жахи» не треба перекладати як «жахи», бо і так всім ясно що таке «горор», Rogue-like… І «пригодницька гра» теж не підходить, бо чому не «адвенчер».
Яніс Вермінко, активіст і перекладач зі Шлякбитрафу.
Окремим питанням є сама потреба в зламі звички. Уявіть, якби в добу українізації 1920-х років якомусь активістові муляло англійське слово “газгольдер”. Неподобство: транслітерація, та ще архаїчна! Або інший приклад, який дійсно стався: чи виграла щось українська мова від офіційної заміни в американофобському угарі 1950/60-х “хавбека” на “півзахисника” і “голкіпера” на “воротаря”?
Чому ті, хто не знає англійської, хто приходить в ігрову індустрію, повинні розбиратися, що таке «шутер», що таке Rogue-like, і що таке «Adventure», а не мати перекладений термін?
Яніс Вермінко.
Чи потрібно знати точний переклад слів “хавбек” (“напівзадній”) та “голкіпер” (“оберігатель від поцілення”), щоб розуміти ролі цих гравців на “ногом’ячному” полі? Чи потрібно знати переклад слів “єпископ” і “кардинал”, щоби розуміти положення цих кліриків у церковній ієрархії? Відповідь очевидна: назва не мусить бути промовистою, якщо культурне середовище мовця вже має контекст. У такому випадку заміна запозичення перекладом є голим пуризмом.
Неодноразово лунали тези про те, що локалізаторські спільноти надто довго варилися у своїй бульбашці, і тепер не можуть адекватно реагувати на критику аудиторії. Водночас критикують локалізаторів і ті люди, хто ніколи не грали в ігри, і ті, кому українські правопис здається новомодним віянням. Наскільки високий рівень довіри до локалізаторів у геймерській спільноті? Як його збільшити, і чи треба його збільшувати?
Інтерв’юер.
Теза про те, що локалізатори варилися в якійсь своїй бульбашці, а тепер вони з неї вийшли, трошки створює хибне враження. Бо локалізатори ні від кого не ховалися і не ізолювалися.
Оля Сушицька, перекладачка за фахом і покликанням з локалізаційної спілки Шлякбитраф.
Зовсім не треба ховатися, аби опинитися в ізоляції без якісного зворотного зв’язку. Справа в тому, що українська локалізація донедавна була майже відсутня серед ігор не лише “першого ешелону” (AAA), але й “другого”. Існування у ніші інді, помножене на загальну байдужість до питання наявності української в іграх, яка панувала серед геймерів до 2022-го, а надто до 2014-го року, — це фільтр, через який проходили головно дуже політизовані гравці, чиї погляди відмінні від обивательських. Чи погано бути принциповим патріотом? Звісно, що ні. Суть претензії в іншому: на жаль, часто гіпертрофоване патріотичне почуття веде до суто механічного принципу “аби не як у москалів”, нищівного зарівно і для питомих українських речей, яким не пощастило випадково збігтися з чимось російським. На додаток для чималого числа мотивованих українців українська мова є не засобом донесення інформації, а окремою іграшкою, до якої нема поваги. Кажу про повагу до звички, неперервного протягу літературної традиції. Як ви вже помітили, саме надмірний потяг до словотвірної гри щоразу стає каменем спотикання. Малі активні кола мають інакші мовні уподобання, аніж широкий загал, і дають інакший зворотній зв’язок. А широкий загал, який в теорії має бути головним споживачем перекладів, тільки-тільки долучається до процесу. Його перша реакція стала холодним душем і скандалом.
Як я колись писав, у ремеслі якість неможлива без кількості. Справжньому зворотному зв’язку необхідні тисячі обивателів. Бо саме вони, численні обивателі, мов мільярди молекул води, призводитимуть до “ерозії” гострих кутів, які нароблять “гарячі голови”.
P.S. До речі, ставлення до останньої реформи орфографії як до індульгенції на злам традиції — виразна риса проблеми. Адже ті, хто читав самі правила, а не блогерські інтерпретації, знає, що реформа зовсім не зобов’язує писати “гакер” чи “міт”, а надто вигадувати “дієвидло”. А щодо вад, які привнесли ті зміни, я багато писав у цьому блогу.
