Прощавай, демократіє: як Німеччина стала нацистською

NGO Media Bober

9 листопада 1918 року на руїнах Другого Райху, який програв Першу світову війну країнам Антанти, з’являється Веймарська республіка. Вона стала першою німецькою державою, у серці якої лежала демократія  – та чи довго судилося цій демократії прожити? Дізнаймося у цьому матеріалі.

Зародження Нацистської партії

Німецька робітнича партія (DAP) була заснована Антоном Дрекслером у Баварії у 1919 році. Того ж року до неї вступає Адольф Гітлер – він стає 55-тим членом партії. Та ідеологія, яка лежала в основі щойно утвореної DAP, була дуже близькою Гітлеру: по-перше, він сам був добровольцем у Баварській армії під час Першої світової війни. Тож доки він ніяк не міг змиритися з тодішньою поразкою Німеччини,  DAP ширила т.зв. „легенду про удар ножем у спину“ (Dolchsto�legende): уся відповідальність за програну війну перекладалася на єврейський народ, а також на республіканських політиків, які підписали перемир’я з Антантою (і тим самим закінчили Першу світову). 

Окрім антисемітизму та Dolchstoßlegende, Гітлер також підтримував ідеї націоналізму: наприклад, він та інші партійці були прихильниками депортації іноземців із Німеччини за умови, якщо влада більше немає можливості кормити та підтримувати усе населення. Так, 1 квітня 1920 року було опубліковано маніфест NSDAP (партію було перейменовано – тепер вона стала націонал-соціалістичною) під назвою 25 Punkte-Programm. Тепер-то, у 1921-23 рр., партія стрімко починає рости: Гітлер стає її керівником, заміняючи Дрекслера, а свастику затверджують як офіційний символ нацистів. Крім того, створюється приватна армія партії: вона мала назву SA (Sturmabteilung, або Штормові загони) та використовувалася для того, аби перешкоджати діяльності політичних опонентів (комуністів та соціал-демократів). Членство у NSDAP зросло від 1,100 у 1920 р. до 55,000 у 1923 р. 

Зміна стратегії

Надихнувшись тим, як Муссоліні своїм «походом на Рим» захопив владу в Італії, Гітлер вирішує здійснити державний переворот і на своїй Батьківщині. Це призвело до «Пивного путчу» 1923 р.: під час масштабної зустрічі важливих баварських діячів у пивному барі в Мюнхені, Гітлер та ще 500 штурмовиків під дулом пістолета змусили республіканців (зокрема і Зайссера – начальника баварської поліції) підтримати захоплення влади нацистами, що мало відбутися наступного дня. Нібито погодившись на ультиматуми Гітлера, веймарські політики отримали дозвіл покинути пивний хол. Але щойно вийшовши із бара, вони оприлюднили заяву, у якій засуджували путч та відмежовувались від «Фюрера». Тож наступного дня, коли нацисти почали свій марш Мюнхеном, він був швидко придушений баварською поліцією. Гітлера було засуджено до 5 років позбавлення волі за державну зраду. Нацистську партію було заборонено.

Під час перебування у в’язниці Ландсберг, де до Гітлера поставилися дуже гуманно (тож замість 5 років, він відбув лише 9 місяців), він не тільки встиг написати «Майн Кампф», але і переосмислив стратегію усієї партії. Таким чином, він вирішив прийти до влади легальним, а не насильницьким шляхом. Про це свідчить його відома цитата: «Якщо на те, щоби здобути більше голосів ніж вони, піде більше часу ніж на те, щоби їх перестріляти, то принаймні результат буде гарантований їхньою власною конституцією».

Велика депресія

У 1925 році Гітлер виходить із в’язниці, а NSDAP продовжує свою діяльність – причому вже з новим планом дій. З’являється Hitlerjugend (нацистська організація для молоді), створюється відділ пропаганди на чолі з Геббельсом, а сама партія розширяється далеко за межі Баварії. Тим не менш, ключову роль у збільшенні підтримки для нацистів відіграла саме Велика депресія, яка була викликана крахом фондового ринку у Нью-Йорку. Але який вплив події, які відбувалися за 6000 км від Німеччини, мали на Веймарську республіку? Річ у тім, що, задля відбудування країни після Першої світової війни, багато німецьких банків та бізнесів отримали кредити від США у рамках Плану Дауеза (1924 р.).  Проте коли в Америці почалася чи не найбільша за всю історію економічна криза, кредити були скасовані, а капітал мусив повернутися до США. Для багатьох німців стало очевидно, що веймарські політики не здатні впоратися з рецесією у їхній країні: безробіття сягало більше 40% у 1932 році, а тогочасного канцлера прозвали «Канцлером голоду» через його рішення підвищити податки. Тож доки республіканці з тріском провалили поставлену перед ними задачу економічного відновлення Німеччини, нацисти розповсюджували популістські гасла, обіцяючи народу «Arbeit und Brot» («роботу та хліб»). Оскільки нацисти пропонували швидкий та легкий вихід із Депресії, а веймарські політики своїм прикладом показували неефективність демократії, NSDAP змогла стати другою найбільшою партією у Рейхстазі у 1930 році, отримавши 107 із можливих 577 місць у парламенті (порівняно з 12 місцями, які вони мали в результаті виборів у 1928 році). 

Політична інтрига

Попри те, що у 1919 році DAP була нечисельною, невідомою поза межами Баварії партією, уже на початку 1930-х рр. ім’я Гітлера було знаменитим у всій Німеччині. Так, у другому раунді президентських виборів 1932 р. «Фюрер» здобув 37% голосів (Гінденбург, який тоді став президентом, отримав 53% голосів). Це відображало ефективність нацистської пропаганди: багато німців, наприклад, були вражені технологічно просунутою передвиборчою кампанією NSDAP “Hitler über Deutschland” («Гітлер над Німеччиною»), оскільки новітні літаки дозволяли йому збирати натовпи виборців та виступати аж у 5 містах за день. Більше того, фінансова підтримка від великих промисловців (ось-як компанії Bosch), які боялися приходу комуністів до влади, лише сприяла популярності нацистів.

Як і планувалося, Гітлер здобув владу легальним способом. Політична боротьба між двома кандидатами на пост канцлера, Папеном та Шлейхером, кожен з яких намагався запевнити тодішнього президента Гінденбурга (а канцлер призначався саме президентом) у некомпетентності іншого, зробила лідеру NSDAP велику послугу. Так, 30 січня 1933 року Гінденбург призначає Гітлера канцлером Німеччини. 

Він сподівався, що Гітлера, як маріонетку, буде легко контролювати. Але Гінденбург не знав, що уже наступного місяця станеться загадковий підпал Рейхстагу, у якому NSDAP звинуватить комуністів; він також не знав, що останнє призведе до публікації Закону проти створення партій уже через півроку, роблячи Німеччину однопартійною країною. Гінденбург не передбачав, як швидко Гітлер заборонить професійні спілки та знищить свободу слова. Він не мав і гадки, як сильно потерпатимуть від нацистського режиму і єврейський народ, і німецькі громадяни, які прагнули зберегти веймарську демократію. Так, в історії Німеччини у 1933 році відкрилася болюча рана, яка кровоточитиме ще довгих 12 років.