“ Розчарування “

Розчарувати себе — це не страшно. Відчути себе оголеним у очах близьких — це страх, що трапився із багатьма. Певно, з вами також, якщо палець затримався на цій пропозиції.

Обговорімо вислів: "Я не хочу, щоб цей вечір закінчувався".

Під вечором може бути що завгодно: невдале побачення з відкритим кінцем, завершення книги чи серіалу, вечірка з нагоди чогось. Але чи варто цього? Чи справді ви хочете пірнати у себе, шукаючи відчуття, які, насправді, не є виходом?

— Слухай, ми ж будемо завжди друзями.

— Звісно, дурень.

Посмішка гуляла мною, як на аналізі моїх амбіцій на тілі. Мені не сумно, що в той день нестерпний біль охоплював ділянку пальця, а фокус не вдався і я поранився. Але я все одно розкрив її — цю ситуацію — як щось несподіване, з неочікуваним продовженням.

Так, пару років — це не вічність. Я підросту, і ми заведемо чудових дітей, або, можливо, черепах, яких я так люблю. Такі думки блукають в голові, не розуміючи, що принесе завтрашній день.

— Боляче?

— Так, певно, походжу з ним два-три тижні, поки не заживе.

Виздоровіти можна завжди, принаймні фізично. Але не закінчити себе. Так, молодша версія — я про тебе, ми не стали тими, про кого ти мріяв.

— Я маю на увазі, що ми не можемо бути разом, — ти ж розумієш причини.

— Так, я розумію, що ти їдеш, але дай мені шанс, — Марі.

— Прошу, давай поговоримо ще раз.

— Прошу.

Це число таке недосяжне, у своїй простоті, але таке оксамитово красиве.
Той рік був особливим, особливо через підступ батька і подруги весни, яка здавалася такою рідною, поки не відкрила своє жало і не показала правду: "Ми різні".