Даремно ти шукаєш, бо ж не знаєш:
Коли його шукаєш все ж знайдеш
А як знайдеш, то враз і заблагаєш
Позбавити тебе від горя врешті-решт
Наймення тому горю є безумство
Шалений безум що не має меж
І на собі пізнав я це паскудство
Отямившись посеред жовтих веж
Чорніли зорі в небі наді мною
Осяюючи місто з позамеж
І голос розмовляв тоді зі мною
Ти будеш мій, коли нарешті вмреш
Тож не тягни ти горе за собою
Бо у Каркозі тільки гріх знайдеш
Уявіть собі літню людину, яка все життя була веселою та оптимістичною. У старості вона здається майже карикатурою самої себе – її жарти ще більш прості, сміх голосніший, а погляди майже незмінні. Це може здатися перебільшенням, але чи не нагадує це фландеризацію?
Уявіть собі літню людину, яка все життя була веселою та оптимістичною. У старості вона здається майже карикатурою самої себе – її жарти ще більш прості, сміх голосніший, а погляди майже незмінні. Це може здатися перебільшенням, але чи не нагадує це фландеризацію?
