Стара Північ та Нова Україна

У популярній культурі Північ завжди фігурувала з особливим акцентом. Це й історії про різних північан – від нордів-вікінгів до суворих і консервативних гірських кланів. І цілі держави та народи, витворені у книжках письменників: Толкіна, Мартіна. Навіть дещо казково-дитяча Нарнія мала за своєю лінією подій ту загадкову – й водночас тривожну – Північ.

Північ – це вже не просто географія. Це метафора рубежу. Місце, де карта закінчується, а світ починає ставати легендою. Межа світів – знаного й незнаного, рідного й ворожого.

Десь там, у тій старій півночі Британії – між холодними пагорбами й гірськими ріками, на умовному кордоні між Шотландією та Англією – існувала земля, якій історія заповіла назву Yr Hen Ogledd – Стара Північ. Назва, здавалося б, претензійна, майже фентезійна. І водночас – страшно точна.

Бо якщо говорити про цей союз (а саме цим Hen Ogledd і була), то це була остання лінія оборони – не просто за землю, а за мову, пам’ять, право назвати світ своїми словами. Оборона проти нової мови й нової влади – англів і саксів, що сунули сюди, як приплив: невідворотний, байдужий до людських зусиль.

Знаково, що слова «валлієць» чи «валлійці» мають германське походження й означають «чужинець», «чужий». Самоназва ж – Cymry – «співвітчизник»[1], «людина, що говорить спільною мовою»[2]. Вже тут – у слові – криється суть конфлікту: чужинці називають автохтонів чужими. Отже, почалась війна не лише за землі, а й за право називати ці землі своїми.

Регед, Елмет, Гододін, Ебрук (Йорк), Бринейх, Пенніни, Калхвінед, що постали з єдиного колись королівства легендарного правителя Коеля Старого[3], Стратклайд та ще кілька малих королівств – усі вони об’єдналися проти спільного ворога. Сучасний політолог назвав би цю спілку «крихкою». І був би правий. Бо зібрало їх не єдине прагнення, а єдиний страх.

Спочатку союз давав успіхи – брити громили завойовників, тіснили їх. Але розбіжності й суперечки, як це часто буває, стали тріщинами в основі. І коли англо-сакси завдали контрудару, усе розвалилося. Першими впали Ебраук та Елмет.

598 рік. Битва при Карраєті. За легендами, після неї з армії бритів залишилось всього троє. Троє з трьох сотень. І хоч давні греки не писали про цю війну –  а якби писали, ми б мали нову Іліаду. Але натомість залишилась Y Gododdin – поема середньовічного барда Анейріна, що зробив її пам’ятником не поразці – стійкості.

Про ті самі настрої співав інший бард — Талієсін:

Extol the men of Cattraeth, who, with the dawn,

Went with their victorious leader

Urien, a renowned elder[4].

(Вихваляйте людей Катраета, які зі світанком

пішли зі своїм переможним лідером

Урієном, відомим старійшиною.)

Мова цієї поезії – ранній валлійський діалект кумбрійської, яким тоді розмовляли на півночі Британії. Мова, яка майже зникла разом із тими, хто нею говорив[5].

Цікаво й те, що в битві згадуються близько трьох сотень бритів. Триста. Символічна цифра. Їхній Карраєт став валлійськими Фермопілами. Бо кожен народ має свою битву, де число «правильної армії» завмерло десь біля цієї межі.

Це був момент, коли війна вже стала міфом. І, можливо, саме тоді з темряви історії починає проступати ще один силует – король Артур.

Його шукають у різних епохах і постатях. Хтось бачить у ньому римського полководця Луція Арторія Каста, що привів у Британію важку кінноту – майбутніх лицарів. Хтось згадує Амвросія Авреліана, останнього римлянина, що чинив спротив після падіння Імперії. А  чернець та історик Джеффрі Монмутський – назве Артура племінником самого Амвросія.

Але головне – Артур Пендрагон увібрав у себе не людину, а ідею. Образ ватажка, що збирає розрізнені сили й веде їх проти темряви. Символ останньої оборони. Символ нації. А оскільки король на захисті своїх земель, то настане час і він повернеться, щоб врятувати свої землі від всіх ворогів.

Та поразка при Карраєті стала точкою неповернення. Після неї англи зміцніли настільки, що зуміли перемогти навіть скотське королівство Дал Ріада – наймогутніше на той час у північній Британії.

Стара Північ загинула не у битві, а у тиші, коли після боїв не залишилося нікого, хто міг би назвати землю її справжнім іменем.

Бритські королівства падали не одночасно та не в один короткий проміжок часу. Це був повільний, майже непомітний процес: ще стояли стіни Ебраука (Йорка), ще трималися висоти Пеннін, ще лунали валлійські наспіви у твердинях Регеду. Але кожен наступний рік їх було менше, а натомість все більше ставало англів.

Довго ще боронився край Стратклайд – остання твердиня Старої Півночі. Але у 870 році його столиця, Альт Клуіт (сьогоднішній Дамбартон), впала під ударами вікінгів. Брити, які століттями тримали оборону проти англів, зрештою були розбиті не ними. І після цього їхня культура більше не відродилася, а залишилась животіти в окремих регіонах.

Військова катастрофа – це лише символ, яким пізніше позначать історичний процес. Справжній кінець приходить, коли забуваються слова. Після падіння Hen Ogledd англи почали переписувати карту. Йорк, що колись був Ебрауком, став Eoforwic, а згодом Jórvík. Бринейх тепер значився як Bernicia, а Гододін — як Lothian. Навіть річки втрачали свої старі кельтські імена, поступаючись германським назвам.

Топоніми є першими жертвами імперій. У новому світі не було місця для старих слів.

Бритів тепер називали валлійцями – чужинцями у власній землі. Їхня мова відступала все далі: у гори Уельсу, на береги Корнуоллу, через море до Бретані. А Hen Ogledd — земля, що ще пам’ятала голоси римлян, — повністю розчинилася в англійському просторі.

Коли Джеффрі Монмутський писав свою "Історію королів Британії", він ще знав про Стару Північ. Але вже тоді вона була не реальністю, а місцем міфу. Йому довелося переселити Артура на південь — ближче до Уельсу, до місць, які ще пам’ятали цю історію.

Як бритів англи назвали валлійцями, тобто чужинцями у власній землі, так і українців століттями намагалися переконати, що їхньої культури «не існує». Російська імперія, а за нею й СРСР, десятиліттями впроваджували один і той самий механізм: Витіснення мови через заборони, політику русифікації, висміювання української як «селянської», переписування карт та створення штучних адміністративних кордонів, які «відрізали» українські землі (Кубань, Східна Слобожанщина) і головне – привласнення історії, заміна київських князів на "давньоруських", ототожнення Київської Русі з Москвою. Те саме потім зроблять англи і з королем Артуром. Врешті, ідея росіян була тією ж, що й у англів щодо бритів: «Ми тут головні. Ви — залишки минулого, які або зникнуть, або стануть частиною нас». Топоніми стиралися, мова відступала. Так само, як у Hen Ogledd.

Але з Україною цей трюк ще не спрацював до кінця.

Довго українців переконували, що вони «молодий народ». Що українська культура –  це щось "менше" за російську. Але війна показала інше. Так, як у 598 році в битві при Карраєті загинуло майже все військо Гододіна, так у 2022-му захисники Маріуполя стояли до кінця. І так, як тоді англи йшли, знищуючи культуру, так сьогодні Росія намагається «стирати» Україну. Викрадення дітей — як колись переселяли бритів або асимілювали їх, використовуючи як «віллів» - залежних селян чи як рабів. Заборона української мови на окупованих територіях – як витіснення кумбрійської. Примусова зміна топонімів – як з Гододіна у Лотіан. Як у 2025 році влада рф затіває чергову депортацію українців з окупованих територій, так само англи та сакси гнали бритів з їхніх земель та потім колонізували їх.

Але є одна різниця.

Нова Україна та те, що не вдалося зробити з Hen Ogledd

Бритам не вдалося втримати свою Північ та свою незалежність. Але українці ще можуть втримати свою.

Бо є Київ, який не став «малоросійським губернським містом». Є Чернігів, який після окупації не став "новим Бєлгородом". Є Харків.

І найголовніше – є мова.

В Україні її не стерли, як стерли мову Hen Ogledd. І якщо в середньовічній Британії історія бритів відійшла у легенду, то історія України – не легенда, а реальність.

Hen Ogledd став землею міфу, тому що його більше нікому було захищати.

Україна – земля історії. Бо в неї ще є ті, хто бореться за її майбутнє.

Використані джерела:

1. Історична правда. Найдавнішими мешканцями Британії визнано валлійців. Історична правда. URL: https://www.istpravda.com.ua/short/2012/06/22/88963/ (дата звернення: 26.03.2025).

2. Історія На Карті. Англосаксонське захоплення Британії, 2024. YouTube. URL: https://www.youtube.com/watch?v=FbnQ5JhX5hI (дата звернення: 26.03.2025). хвилина 11:58

3. Патик В. Стара Північ та старий дідусь Коль, що був веселим королем | Артефакт. Артефакт | Культура. Історія. Креатив. URL: https://artefact.org.ua/history/stara-pivnich-ta-stariy-didus-kol-shho-buv-veselim-korolem.html (дата звернення: 26.03.2025).

4. Y Gododin, by Aneurin. Free eBooks | Project Gutenberg. URL: https://www.gutenberg.org/files/9842/9842-h/9842-h.htm (date of access: 26.03.2025).

5. The Poems of Taliesin & The Old North (Yr Hen Ogledd) of Britain. theoldnorth. URL: https://www.theoldnorth.co.uk/ (date of access: 26.03.2025).