Враховуючи той факт,що ні одне нормальне суспільство, ні один нормальний народ, та й взагалі будь-що живе не може функціонувати і існувати без взаємодії з іншим – потрібно розібратись у тому, а як же мають ставитись один до одного у нашому суспільстві?
Історично так склалось, що ми ставимось до людей більше технічно, ніж абстрактно, себто у більшості ми сприймаємо їх як тимчасових організмів, які затримуються у житті лише на деякий час. Абстрактно ж, ми ставимось лише до родичів, і то, не усіх, ну й можливо близьких друзів. І на цьому усе подібне мислення про людей закінчується, що є неправильним. Ми повинні сприймати людей не лише через призму сьогоднішнього часу, тобто те ким вони є зараз, але й через їхню історію життя, і найголовніше – майбутнє. Наведу приклад, учень добре вчить біологію, але цей предмет не є для нього головним. Що думає учень про учителя біології зараз? Майже напевне – «ця людина мене багато чого навчила, завдяки ній я багато чого дізнався» і на тому усе. А ось коли проходить 10, 20 років, коли така людина починає замислюватись над тим, що було – виникає унікальне почуття спогадів і філософського погляду на те, що було колись. Ось саме таке почуття і повинно бути у нас на кожну людину, адже кожна людина – це особистість, сформована власною історію, життєвим досвідом і поглядами. Часто виникають ситуації, коли деякі індивідууми відчувають себе тими, хто тут і зараз зробить все, шоб інші або виконували їхні обов’язки, або просто вони хочуть зробити тим «іншим» погірше, не замислюючись при цьому, а що буде далі. А чому? Бо працює логіка «після нас хоч потоп», і я скажу те, що поки ця логіка буде існувати – нічого у нас ніколи не вийде. Ми повинні сприймати різних людей саме через такі змішані почуття, емоції і знання, які будуть давати нам повну картину. Почуття особливого має відчуватись не лише у відносинах з друзями – таке має бути абсолютно у всього суспільства, яке хоче продовжувати своє існування.
Для того, аби це усе реалізувати – необхідно знову ж таки взаємодіяти з людьми, але найголовніше – потрібне їхнє щире усвідомлення. Бо якщо ти будеш переписуватись з людиною, яка формально усе приймає, а потім коли їй стає вигідно – різко зникає – це може обернутись катастрофічним психологічним впливом, що потенційно може призвести до катастрофи для суспільства, а все просто тому, що «адресат» у переписці – мислить суто «технічно». Або ж коли знаходиться бидло, яке мислить точно так же само, тільки додатково використовуючи насильницькі методи.
Висновок. Ми і так вже знаходимось на такій межі,що або змінимось, або загинемо ВСІ. Власна загибель не є тим, до чого треба прагнути взагалі, а тому вихід у нас є тільки один, і ключ до нього стоїть перш за все у відносинах, взаємодії,і ставленнях людей один до одного, і якщо такі відносини будуть лишатись холодними – не буде реалізовано нічого, бо ніхто ніколи не доб’ється того, чого хоче.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Більше від автора
Післявоєнна Україна
Власне бачення про майбутнє України після великої війни
Теми цього довгочиту:
УкраїнаМинувші річниці московитських злочинів
2, 3 та 7 листопада відзначаються трагічні дні, коли московити зробили все, аби максимально показово проявити свою імперську політику і свій садизм. В цьому довгочиті я охарактеризую їх, і покажу те, завдяки яким рисам московитської психології ці трагедії взагалі стали можливими
Теми цього довгочиту:
СадизмДень захисників Вітчизни, як вічна необхідність
Сьогодні 1 жовтня, а отже і - День захисників і захисниць України, з чим я усіх вас і вітаю. У цьому довгочиті хочу розписати свою думку про те, чому нам це важливо і чому будь - яке скасування цього свята призведе до катастрофи
Теми цього довгочиту:
Війна
Вам також сподобається
Пастор Марк Бернс виступить у Папській академії наук Ватикану на саміті World Changers Summit
«Мир — це не лише справа урядів, а священний обов'язок людей совісті».
Теми цього довгочиту:
СуспільствоЧи існує Вікно Овертона?
В совєтскіє часи це називали «сєгодня слушаєш ти джаз, а завтра родіну продашь». І от нове покоління, яке не здатне спійматися на таку дурню, вивчило нове слово. Вікно Овертона. Сьогодні ми поговоримо про нього і дізнаємось до чого тут Декарт, наука і тероризм
Теми цього довгочиту:
СуспільствоПро періодичне відчуття власної особливої значущості, що суперечить раціональному розумінню власної «звичайності»
Про внутрішній когнітивно-емоційний дисонанс, періодичне відчуття власної особливої значущості, що суперечить раціональному розумінню власної «звичайності».
Теми цього довгочиту:
Люди