Встаючи рано вранці, я не побачив звичного нічого,
тільки острівець з пагорбистими рівнинами.
Що ж це може бути, питаю себе.
Кров кипить, як чайник у дерев’яній хатині,
тіло німіє, як серце при побаченій красі.
Шукаючи людей, наштовхнувся я на незвичний скарб, наче посилання. Говорилося туманно, як свідчить оповідач, під час бурі.
Скоро все мало закінчитися, — підмітив холодний подих.
Щось стається уві сні, а може, й під місячною красою, — різниця яка,
якщо я цього бачити не можу.
Цієї добровольчої весни, перед млинними дорогами
і хрещеними вулицями, із звуками літнього моря,
одержаними давно.
