Таємне зерно в мені є,
Воно в мені проростає,
Я не знаю чому,
Та змене воно - все вижимає.
Не знаю що то за квітка буде,
Коли вона проросте,
Якою будуть пелюстки її,
Яким ароматом повітря вспашить.
Воно обплело мої сердце й легені,
В мозок поволі прокралось таємно,
Шлунок звязало неначе плющом,
А очі стали цілющим руслом.
В зростані своєму воно все взяло,
І вірю віддасть - так як було,
Мрію про те що ця квітка моя -
Буде прекрасна як небесна зоря.
Буде світити усім від усюда,
Та до самого сонця зростати,
Стане опорою самого неба,
І відкриє прохід до мого сердця.
Я все би віддав за тиху ніч,
Без дум та ідей про цей світ.
Таку мовчазну неначе сон,
Щоб в місячнім сяйві згорав білий льон.