Наступний світ було темний, на героєві будо безліч темних ран. В середину мене затягли темні руки, багато рук. Я опинився в аварійній будівлі коло вогнища.
--Вітаю мій новий друже в цьому дивному світі. –людина коло вогнища.
--І тобі привіт. Чи не пітьмою це місце кличуть?
--Так, а звідки ти знаєш?
--Бо все ж я її придумав.
--От як буває, сам робиш пастку для людей і сам потрапляєш.
--Це не є пасткою, воно є чимось іншим, неосяжним. Навіть для мене. Скажу більше я потрапив сюди раніше. Я і є ти, але інший.
--От і що з того, що ми є одним цілим. Може злитись в одного над-нас та знищити це все.
--Я допоможу тобі вийти звідси.
--І як?
Я беру його за руку та думаю щоб він зник, вмер чи щось подібне.
Він розсипається на пил та стіни валяться. І з’являється він. Цей самий мандрівник, але в металічному костюмі.
--Не думай що тільки в тебе є циганські фокуси. Ти вже вбив себе коли культ прийняв мене, я став одним з них.
--Добре… Тобі ж нічого від мене не портібно?
--Навіщо мені щось від тебе? Скоріше я тобі щось дам, але в замін захочу щоб ти писав мою історію далі.
Він притуляється залізною рукою до грудей. Останнє що я бачив великий спалах світла. На моїх грудях залишилась печатка вигляді шестерні.
Прочитати більше зможете як допишу “Пітьму”
