Це огляд найцікавіших для мене тез з книги Тімоті Снайдера «Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна версія».
Якби я прочитав цю книгу раніше, то зміг би значно простіше сформувати свою політичну позицію. Я б швидше зрозумів, навіщо брати участь у благодійності, фінансово підтримувати незалежні медіа і організації. Зрозумів би, що демократія і свобода існує не сама по собі, не дається по замовчуванню.
Свобода існує доти, доки люди її підтримують і за нею борються.
Для мене моя персональна свобода дій завжди була найвищою цінністю, але я припускався однієї помилки. Я думав, що вона в мене є і так, що я не залежу від системи, політики і тому подібне.
Книга Про тиранію by Тімоті Снайдер, який підтримує Україну і має однозначну позицію з приводу росії. До речі, про росію в книзі теж є. Більше того, там є і про ознаки придушення свободи в наш час в інших країнах.
Далі будуть найцікавіші для мене ідеї (але це далеко не всі)
1. Тиранія — коли люди обмінюють свободу на ілюзію безпеки.
Що обіцяють диктатори, коли обмежують свободу слова?
Правильно, це потрібно для загального блага, проти якогось зовнішнього (або ж і внутрішнього, як було в росії теж) ворога, що це задля нашого здоров’я, благополуччя і безпеки.
2. Авторитарним режимам владу дають самі люди, найчастіше це стається у складні часи.
А влада намагається нащупати межі конформізму: до якого моменту люди готові спостерігати і не пручатися. Іноді цей момент не настає. До речі, це те, за чим, я переконаний, ми будемо пильнувати після перемоги.
3. Опиратися на інституції можна тільки тоді, коли вони можуть опиратися на нас.
Інституції не слабкі чи сильні, вони не існують самі по собі, не діють автоматично. Та і захистити себе не можуть. Інституції існують до тих пір, поки вони для нас важливі, ми їх підтримуємо, ми за них боремося.
Автор дає нам гарну просту пораду: оберіть інституцію, яка на вашу думку робить важливе і підтримуйте її: нехай це буде суд, незалежні медіа — неважливо. Пильнуймо і борімося за неї.
В 1933 газета німецьких євреїв опублікувала матеріал, в якому висловила сумнів, що Гітлер зробить те, що обіцяє, адже його зупинять інституції. А виходить, що правитель, який прийшов до влади інституційно, може знищити ці інституції. І тоді вони стають опорою не нам, а новому режиму.
4. Будь-які вибори можуть виявитись останніми.
Будьмо пильними до «сильної руки», однопартійності, монобільшості та ідолів. Для того, щоб виграли ми, як громадяни, в політиці має бути ринок та конкуренція.
5. Толерування айдентики тиранії = її розповсюдження.
Тут одразу з прикладу про те, що символи мають значення.
В Австрії 1938 люди, які не були нацистами, носили свастику «за компанію». Таким чином складалось враження загального схвалення. Вацлав Гавел розповідає притчу продавця овочів який розмістив табличку «пролетарі всіх країн, єднайтеся!», хоч він і не вірить в це. Але для людей і для влади це знак, що він прийняв правила гри. А отже немає спротиву. А отже народ підкорився завчасно.
6. Відкидати факти = відкидати свободу
Якщо немає істини, то немає на що опиратися. Це зручна позиція від громадян для тирана, адже немає підгрунтя для критики тирана (добрий вечір, “не все так однозначно”).
Ми піддаємося тиранії, коли ігноруємо різницю між тим, що є насправді і тим, що ми хочемо почути.
Цікаво, що автор наводить приклад США в 2017–2020 роках, коли президент маніпулював населенням. В 2017 році президент казав 6 неправдивих тверджень, в 2019 — 22, а в 2020 — 27 разів на день. Це так багато, що на цьому тлі правда вже виглядає дивно.
З цього пункту я зчитую запит автора на персональний факт-чекінг кожним громадянином перед розповсюдженням інформації, адже кожен з нас зараз є медіа.
Я на цьому зупинюся, закликаю читати, купувати і дарувати іншим цю книгу. В 2022 я став значно більш усвідомленим українцем, ніж раніше, а книга допоможе розвивати цю навичку.
Придбати можна тут:
Ще у мене є Instagram. Завітайте на сайт нашої агенції Once там є нереально красиві і розумні роботи нашої команди.
