Оригінально публікація на ЖЖ від 12.07.2020.
Нещодавно купив собі репринтне видання «Світогляду українського народу» Нечуя-Левицького.
Світогляд українського народу. Ескіз української міфології / Іван Нечуй-Левицький. — Київ : Центр учбової літератури, 2020. — 87 с. — ISBN 978-611-01-1596-6.
На диво, старенький Ескіз «заходить» навіть після монументальної праці Александра Гейштора. Хоча подекуди таки кидається в очі Нечуєве «натягування сови на глобус», як-от у випадку з Купа(й)лом. Про смисли звичаїв Купальської ночі краще читати у згаданого польського академіка. Здається, Левицький не стільки виводить із фольклорного матеріалу, скільки застосовує до нього заздалегідь вибудовану систему, де є божественна Хмара, Сонце — жінка, й нема самостійного місця для молодших богів (наприклад, вітрового Посвистача автор несподівано ототожнив із так званим Громовиком).
Та разом з тим я відкрив для себе немало нового. Зокрема стало новиною існування в українців образу багаторогого тура-оленя, пов’язаного зі зливою і певним «вільготним» божеством у подобі шинкарки. Не менш цікавим є образ лихого царя Ворота, який ховає від Громовика (Перуна?) іншу богиню, ймовірно, сонячну (весняну?).
Про сам репринт зауважу, що це передрук видання 1991 року з післямовою Олекси Мишанича. Спосіб друку можу пояснити лише бажанням зекономити, яке простежується і в оформленні палітурки «туалетного» кольору.
